Запрошуємо читачів на наш новий сайт!
ХПГ створила і відкриває новий двомовний сайт, присвячений праву на приватність, – http://privacy.khpg.org. Це фактично єдиний такий інформаційний ресурс в Україні. На сайті вміщено усі попередні публікації ХПГ щодо приватності, починаючи з 1999 року, – більше 380 в українській версії та більше 140 в англійській. Серед публікацій - як новини так і аналітичні статті.
Існує багато різних визначень приватності. У багатьох країнах зроблено прив’язку до захисту даних, інтерпретуючи таким чином приватність з погляду обробки інформації особистого характеру. За межами цього контексту захист приватності часто має вигляд рамок того, наскільки далеко суспільство та держава можуть втручатися в особисті стосунки.
Мені дуже подобається афористичне визначення приватності, надане у 1891 році майбутнім суддею Верховного Суду США Луїзом Брандезом. Він сформулював концепцію приватності як права особи «бути залишеною у спокої» («right to be left alone»).
Британський Calcutt Committee надав таке правове визначення приватності: «Право особи бути захищеною від втручання в її особисте життя та стосунки чи її родини безпосередньо фізичним шляхом або через публікацію інформації.»
Можна виділити кілька різновидів приватності:·
інформаційна приватність, що включає в себе встановлення правил збору та обігу персональних даних, таких як інформація податкових, кредитних та інших установ та медичні записи;
тілесна приватність, що стосується захисту від втручань стосовно фізичного стану людей, наприклад, тестування щодо вживання наркотиків та обстеження порожнин, аналіз ДНК та інші;
приватність комунікацій, тобто безпека та приватність поштових відправлень, телефонних розмов, електронних повідомлень та інших видів комунікацій;
територіальна приватність, яка стосується встановлення обмежень на втручання в домашнє та інше навколишнє середовище, наприклад, житло, робоче місце чи громадське оточення.
Відповідні розділи є на новому сайті ХПГ. Інформаційна приватність представлена двома розділами «Захист персональних даних» та «Ідентифікація особи», приватність комунікацій – розділами «Прослуховування телефонів», «Електронне спостереження», «Приватність телекомунікацій в Україні», «Приватність телекомунікацій у світі». У розділі «Дифамація» представлені публікації щодо колізії між правом на свободу вираження поглядів і правом на захист приватного життя, а у розділі «Приватність в місцях несвободи» - різні аспекти права на приватність позбавлених волі.
Приватність може бути визначено як фундаментальне (проте не абсолютне) право людини. Витоки законодавства в галузі приватності можна знайти вже в 1361 році, коли англійські мирові судді застосовували арешт за підглядання та підслуховування. У 1765 році британський лорд Кемден, протестуючи проти санкції на доступ до приміщення та виїмки документів, писав: «Ми можемо із задоволенням сказати, що не існує закону в цій країні, яким можна було б виправдати дії підсудних; якби такі існували, це могло б зруйнувати всі суспільні цінності. Що ж стосується документів, то це – найдорожча власність, що належить людині». Член Парламенту Вільям Пітт писав: «Найбідніша людина може у своєму будинку не підкорятися навіть всій королівській владі. Будинок може бути хитким, його дах може бути ненадійним, його може продувати вітер, всередину може увірватися буря, може забивати дощ, – але Король Англії не може туди увійти, усі його повноваження не дають йому права переступати поріг халупи, що розвалюється».
У різних країнах протягом наступних століть розвивалися специфічні засоби захисту приватності. У 1776 році Парламент Швеції ухвалив Закон «Про доступ до офіційних документів», за яким державні органи були зобов’язані використовувати інформацію у передбачених законом цілях. У 1792 році Декларація про права людини та громадянина проголосила, що приватна власність є недоторканною та священною. У Франції 1858 року було заборонено публікацію фактів із приватного життя та встановлено високі штрафи за це.
Право на приватність гарантується у статті 12 Загальної декларації прав людини 1948 року, в основному захищається територіальна та комунікаційна приватність. Відповідно до статті 12 Декларації «ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте та сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, таємницю його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від подібних втручань чи посягань».
Ціла низка міжнародних угод з прав людини має посилання на приватність як на право. Міжнародний пакт про громадянські й політичні права, Конвенція ООН про працівників-мігрантів, Конвенція ООН про права дитини оперують однаковими поняттями.
На регіональному рівні ці права наповнюються більшою силою. Стаття 11 Американської Конвенції про права людини в питанні приватності використовує термінологію, близьку до визначень Загальної декларації прав людини. У 1965 році Організація Американських Держав проголосила Американську Декларацію про права та обов’язки людини, що містить у собі заклики до захисту багатьох прав людини, у тому числі права на приватність. Міжамериканський суд з прав людини також почав звертатися у своїх рішеннях до питань приватності.
Стаття 8 Європейської Конвенції з прав людини захищає право на приватність таким чином: «1. Кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя, житла і таємниці листування. 2. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних в демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням і злочинам, для захисту здоров’я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших людей».
Європейський суд з прав людини є дуже активним у захисті права на приватність і послідовно дотримується широкого тлумачення статті 8 Конвенції як засобу захисту і вузького тлумачення передбачених статтею обмежень. У своєму першому рішенні щодо приватності Комісія з прав людини зауважила: «На думку багатьох англосаксонських та французьких авторів право на повагу «приватного життя є правом на приватність, правом жити за власним бажанням, правом бути захищеним від публічності»... На думку Комісії, однак, право на повагу приватного життя цим не обмежується. Воно включає в себе також певною мірою право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми, особливо в емоційній сфері для розвитку та становлення особистості.
Суд розглянув законодавство держав-членів і наклав санкції на деякі країни за неврегульованість питань прослуховування з боку державних органів та приватних осіб. Він також розглянув випадки, що стосуються доступу осіб до їхніх персональних відомостей у базах даних та реєстрах державних органів з тим, щоб пересвідчитися, що необхідні процедури запроваджено. Ним розповсюджено захист, передбачений статтею 8, за межі діяльності державних органів. На них покладено обов’язок заборонити вчинення таких дій з боку приватних осіб.
Враховуючи, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права в національній правовій системі України, для нас дуже важливо знати практику Суду і створювати нове законодавство відповідно до цих рішень. Тому рішенням Суду за статтею 8 на сайті ХПГ приділено особливу увагу.
Так, на сайті вміщено усі рішення Суду проти України за статтею 8, частину рішень ми переклали спеціально для цього сайту. Один з аспектів приватності комунікацій – контроль комунікацій правоохоронними органами – є дуже актуальним для України, оскільки саме в цій частині право на приватність постійно та грубо порушується. Тому ми вирішили перекласти весь корпус рішень Суду за статтею 8 в частині контролю комунікацій – ці рішення вміщено в розділі «Приватність комунікацій у світі». На сьогодні перекладено поки що тільки частину цих рішень.