ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ. МЕЛОУН ПРОТИ СПОЛУЧЕНОГО КОРОЛІВСТВА (СТАТТЯ 50)
СУД (ПАЛАТА)
(заява № 8691/79)
РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ
26 квітня 1985
У справі Мелоуна,
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справу, відповідно до статті 43 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (надалі “Конвенція”) та відповідних положень Регламенту Суду, Палатою у наступному складі:
пан Г. Віарда, головуючий,
пані Д. Біндшедлер-Роберт,
пан Ґ. Лаґерґрен,
пан Ф. Гьольчюклю,
пан Б. Уолш,
сер Вінсент Еванс,
пан Ю. Герсінг,
а також пан М.-А. Айссен, секретар, і Г. Петцольд, заступник секретаря,
Провівши 25 квітня 1985 року слухання за закритими дверима,
Проголошує наступне рішення, яке було прийняте у той день, про застосування у даній справі статті 50 Конвенції:
ПРОЦЕДУРА ТА ФАКТИ
1. Дану справу передала до Суду Європейська комісія з прав людини (надалі “Комісія”) 16 травня 1983 року. Справу розпочато за заявою (№ 8691/79) проти Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, яку подав до Комісії 19 липня 1979 року громадянин Сполученого Королівства, пан Джеймс Мелоун.
2. 27 жовтня 1983 року Палата, яка розглядала справу, відмовилася від юрисдикції на користь пленуму Суду (правило 50 Регламенту Суду). У рішенні від 2 серпня 1984 року пленум Суду постановив, зокрема, що заявник був потерпілим від порушення статті 8 Конвенції у зв’язку з існуванням в Англії та Уельсі законів та практик, які дозволяли перехоплення поштових та телефонних комунікацій та “вимірювання” телефонів поліцією або від її імені в контексті кримінальних розслідувань (серія А № 82, пункти 62-89 підстав та пункт 1 оперативних положень, с. 30-40).
Єдиним невирішеним питанням, яке підлягає вирішенню, є питання про застосування статті 50 у цій справі. Відповідно, щодо фактів, Суд обмежиться тут наданням відповідних деталей; для подальшого розгляду слід посилатися на пункти 12-58 основного рішення (там же, п. 10-28).
3. У меморандумі, поданому 17 лютого 1984 року, заявник вимагав сплатити йому справедливу сатисфакцію у чотирьох частинах: (i) відшкодування юридичних коштів, які йому було наказано сплатити комісару поліції столиці, у розмірі 9,011.00 фунтів стерлінгів, (ii) витрати, включаючи виплати, сплачені ним власному адвокату у зв'язку з тим же позовом, у розмірі 5,443.20 фунтів стерлінгів, (iii) правові витрати, понесені в провадженнях у комісії та Суді, у не розрахованому розмірі, а також (iv) “відшкодування помірної суми” за перехоплення його телефонних розмов. Він також домагався стягнення відсотків щодо перших двох пунктів. Сума грошей (у фунтах стерлінгів, американських доларах та італійських лірах), яку поліція вилучила на час арешту заявника у 1977 році, не була повернута заявникові після його виправдання у кримінальних провадженнях, ці кошти зберіг комісар поліції столиці в якості часткового відшкодування суми, яку заявник йому заборгував.
На слуханнях 20 лютого 1984 року Уряд Сполученого Королівства (надалі “Уряд”) указав на свій намір відповісти у письмовій формі на вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
У своєму рішенні від 2 серпня 1984 року Суд зарезервував це питання та повернув його до Палати відповідно до правила 53 §§ 1 і 3 (пункт 93 підстав і пункт 3 оперативних положень, там же, с. 39 і 40). Того ж дня Палата запросила Уряд надати, упродовж наступних двох місяців, письмові зауваження щодо цього питання, у тому числі повідомлення про будь-яку домовленість, якої Уряд та заявник могли досягти (там же, с. 49). У подальшому пан Ф. Гьолчюклю, запасний суддя, замінив пана Гарсію де Ентеррію, який не міг приймати участь у розгляді справи (правила 22 § 1 і 24 § 1).
4. Меморандум Уряду щодо застосування статті 50 був поданий до реєстру 29 вересня 1984 року. Через два дні після цього головуючий Палати постановив, що представник Комісії та представники заявника мають один місяць для подання будь-яких коментарів або подальших зауважень, які можуть побажати зробити у зв’язку з цим. 8 жовтня 1984 року секретар Комісії доповів секретарю, що представник Комісії не мав зауважень щодо наявного питання. З огляду на переговори про укладення дружнього врегулювання між Урядом та заявником, голова Палати кілька разів погоджувався на прохання заявника про продовження строку, встановленого для подання його подальших коментарів.
5. У листі, отриманому 25 лютого 1985 року, представники заявника проінформували секретаря про те, що мирне врегулювання було досягнуте. Текст угоди, викладений у листі Казначейського адвоката до представників заявника, був переданий до Суду 13 березня 1985 року та містить наступне::
"Я пишу, щоб записати домовленість, досягнуту між нами, щодо позову Вашого клієнта, передбаченого статтею 50. Повністю врегулювавши це, Уряд відшкодує Вашому клієнту витрати на національне провадження, виплатить чисту суму фунтів стерлінгів та передасть іншу валюту, яку зберігає комісар поліції столиці, та виплатить узгоджену цифру за вирахуванням будь-якої суми правової допомоги щодо його витрат перед судом та комісією.
Точніше, Уряд:
1. відшкодує 5,443.20 фунтів стерлінгів;
2. сплатить подальшу суму в розмірі 4,725.25 фунтів стерлінгів та передасть 4,445 доларів США та 3,010,000 лір; а також
3. сплатить 3,774.10 фунтів стерлінгів, з цієї суми може бути видалена будь-яка сума стосовно правової допомоги, яка була або повинна бути сплачена. Ви написали до Комісії про це 21 лютого 1985 року, і в той час як Уряд зробить виплати та передасть гроші стосовно пунктів 1 і 2 упродовж 14 діб з моменту отримання Уповноваженим Уряду офіційного повідомлення про затвердження Судом врегулювання, виплата чистої суми за провадження у Страсбурзі відбуватиметься протягом 14 днів з моменту остаточного оформлення позиції з надання правової допомоги, якщо це буде здійснено пізніше затвердження Судом."
6. 13 березня 1985 року голова Палати постановив, що представник Комісії матиме строк до 25 березня для подання будь-яких зауважень щодо досягнутої домовленості. 21 березня заступник секретаря Комісії проінформував секретаря Суду про те, що представник Комісії не мав зауважень.
7. Беручи до уваги відповідні позиції, прийняті Урядом, заявником та Комісією, 25 квітня 1985 року Суд вирішив, що немає необхідності проводити усні слухання.
ЩОДО ПРАВА
8. Стаття 50 Конвенції передбачає:
"Якщо Суд вважає, що рішення або захід, вжитий державним органом або будь-яким іншим органом Високої Договірної Сторони, повністю або частково порушує зобов’язання, які випливають з ... Конвенції, і якщо внутрішнє законодавство згаданої Сторони дозволяє лише часткову компенсацію за наслідки цього рішення або заходу, рішення Суду, за необхідності, забезпечує справедливу сатисфакцію потерпілій стороні."
9. З моменту свого рішення від 2 серпня 1984 року про головні питання у даній справі, Суд був проінформований про мирне врегулювання, досягнуте між Урядом та заявником стосовно вимог заявника за статтею 50 (див. пункт 5 вище). Беручи до уваги характер обговорюваних питань та відсутність заперечень з боку представника Комісії (див. пункти 5 і 6 вище), Суд вважає, що досягнуте врегулювання є “справедливим” у значенні Правила 53 § 4 Регламенту Суду. Відповідно, Суд офіційно приймає до уваги врегулювання та приходить до висновку, що було б доцільно виключити справу зі свого реєстру відповідно до цього правила.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД, ОДНОГОЛОСНО
Вирішує викреслити справу зі свого реєстру.
Складено англійською та французькою мовами, повідомлено у письмовій формі відповідно до другого підпункту правила 54 § 2 Регламенту Суду 26 квітня 1985 року.
Жерар Віарда
Головуючий
Марк-Андре Айссен
Секретар
Примітка секретаря: справа має номер 4/1983/60/94. Друге число означає рік передання заяви до Суду, а перше число - місце у переліку справ, переданих у цей рік; останні два числа означають, відповідно, номер справи у списку справ та у списку заяв Комісії, переданих до суду з момента її створення.