Стислий виклад рішення ЄСПЛ «Іордакі та інші проти Молдови» та інфографіка до нього

Опис фактів

Четверо заявників є членами організації «Адвокати за права людини», розташованої у Кишиніві неурядової організації, яка спеціалізується на підготовці та представленні молдовських жертв порушень прав людини в ЄСПЛ. На думку заявників, після приходу до влади Комуністичної партії кількість порушень прав людини значно збільшилася, і тому їхня організація стала вразливою і зазнала погроз з боку вищих посадових осіб Молдови. У цьому контексті заявники стверджували, що ризикували стикнутися з прослуховуванням їхніх телефонів унаслідок їхньої діяльності. Вони не стверджували, що були потерпілими від фактичного перехоплення їхніх повідомлень.

На початку 2008 року один із заявників звернувся до голови Верховного суду з проханням надати статистичну інформацію, стосовно, зокрема, кількості клопотань, поданих слідчими органами до судів про перехоплення телефонних розмов, кількості задоволених клопотань, кількості відмов. Керівник апарату Голови Верховного Суду відповів, що у 2005 з 2,609 поданих заяв на перехоплення 98.81% були дозволені судом; у 2006 з 1,931 поданих заяв 97.93% були дозволені судом; а у 2007 році з 2,372 поданих заяв, 99.24% були дозволені судом.

Позиція заявників

Заявники скаржились згідно зі статтею 8 Конвенції на те, що їх право на свободу кореспонденції не було дотримано, оскільки національне законодавство, що регулює телефонну розмову, не містило достатніх гарантій від свавільного перехоплення повідомлень та проти зловживань з боку національної влади, і тому воно не задовольняло вимогу передбачуваності. Майже 100-відсоткове задоволення клопотань про прослуховування свідчить про те, що слідчі судді не розглядали причини, висунуті на підтримку заходу перехоплення, і що явно необґрунтоване кримінальне обвинувачення може послужити підставою для перехоплення. Крім того, заявники стверджували, що приблизно 60% кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом, мали підпадати під ордер на перехоплення. Обмеження часу на прослуховування телефонів було лише теоретичним, оскільки на практиці, після закінчення шестимісячного періоду, слідчий суддя міг видати новий дозвіл. На думку заявників, обов'язок слідчого судді інформувати осіб, чиї телефонні дзвінки були перехоплені, про вжиті слідчі заходи, на практиці не працював, і жоден слідчий суддя ніколи не виконував це положення.

Позиція держави

Уряд стверджував, що заявники не можуть заявляти, що вони є потерпілими, і що насправді перехоплення листування заявників не відбувалося. Вони не могли претендувати на те, що є навіть потенційними жертвами, оскільки чинне законодавство чітко встановило категорії осіб, що піддаються застосуванню заходів перехоплення. На думку Уряду, чинне законодавство містило достатні гарантії. Воно стосувалося лише осіб, причетних до тяжких злочинів. Перехоплення кореспонденції здійснювалося не свавільно, а лише на підставі ордеру, виданого слідчим суддею відповідно до обґрунтованого рішення одного з керівників органів, які здійснюють перехоплення.

Оцінка справи Судом

Суд вважає неприйнятним те, що гарантія здійснення права, гарантованого Конвенцією, може бути усунена простим фактом того, що зацікавлена особа не знає про його порушення. Суд не може не брати до уваги той факт, що Генеральний прокурор погрожував Молдавській асоціації адвокатів кримінальним провадженням проти адвокатів, які пошкодили імідж Республіки Молдова, подавши скарги міжнародним організаціям, що спеціалізуються на захисті прав людини, і що Уряд схвалив дії Генерального прокурора та додатково звинуватив заявника у наклепі на молдовську владу, коли той подав скаргу відповідно до статті 34 Конвенції. Тому Суд вважає, що не можна виключати, що до заявників застосовувались заходи таємного спостереження або що вони в той момент часу могли потенційно ризикувати зазнати таких заходів.

Суд занепокоєний тим фактом, що оскаржуване законодавство недостатньо чітко визначає категорії осіб, телефони яких можуть прослуховуватися, і не передбачає чіткого обмеження в часі заходу, що дозволяє перехоплення телефонного зв'язку. Більш того, незрозуміло, хто – і за яких обставин – ризикує стикнутися з застосуванням до нього прослуховування. Також для Суду є очевидною відсутність нормативних актів, що визначають спосіб перевірки даних, отриманих шляхом спостереження, або процедури збереження їх цілісності та конфіденційності та процедури їх знищення, тобто, попросту кажучи, законодавство не вказує, що робити із зібраними під час перехоплення даними. Крім того, Суд був вражений відсутністю чітких правил, що визначають, що має статися, коли, перехоплюється телефонний дзвінок, зроблений клієнтом своєму адвокату. Процедура контролю за законністю прослуховування, яку здійснює за законом парламент, невідома, і жодних доказів, що цей контроль взагалі відбувається, суду не було представлено. Нарешті, Суд відзначив надзвичайно велику кількість дозволів на прослуховування.

Рішення Європейського суду

Суд підсумував, що молдовське законодавство не забезпечує належного захисту від зловживання владою з боку держави у сфері перехоплення телефонного зв'язку і одноголосно постановив, що у цій справі мало місце порушення статті 8 Конвенції. Суд також присудив загальну суму в розмірі 3,500 євро в якості відшкодування судових витрат.

Відповідність українського законодавства цьому рішенню Суду

Українське законодавство має ті самі недоліки, на які вказав Суд стосовно молдовського законодавства. Більше того, статистичні дані про оперативно-розшукові та негласні слідчо-розшукові заходи є державною таємницею, що ще більше посилює невідповідність законодавства позиції Суду.