МІЖНАРОДНА КОНФЕРЕНЦІЯ ПРО ПРОСЛУХОВУВАННЯ ТЕЛЕФОННИХ РОЗМОВ
У конференції взяло участь 100 осіб, у тому числі 83 громадянина України і 17 іноземців. 48 із 83 українських учасників — юристи, серед них 20 викладачів вузів (Національна юридична академія, інститут адвокатури при Київському університеті, Академія СБУ, Національна академія прикордонних військ, Університет внутрішніх справ та інші), 30 осіб— держслужбовці, з них 16 осіб— співробітники спецслужб (5 представників парла-менту, 2 — Адміністрації Президента, 5 — із різноманітних управлінь МВС, 3 — СБУ, 3 — Держкомітету з питань зв’язку і інформатизації, 5 — Держкомітету по охороні державних кордонів, по 1 представнику з Ради національної безпеки і оборони, Конституційного Суду, Державної податкової інспекції. Таким чином, були наявні всі силові структури, що мають право на опе-ративно-пошукову діяльність), 37 учасників — активісти неурядових організацій, 8 учасників — журналісти центральних українських газет. З 17 іноземців двоє представляли Раду Європи, троє — посольства Німеччини, США і Фінляндії, два учасники з Росії і Молдови, інші — учасники проекту «Служби безпеки в умовах конституційної демократії», експерти з Біларусі, Нідерландів, Польщі, Росії, США, Швеції, Чехії, Естонії.
Кожний учасник конференції одержав такі інформаційні матеріали:
Європейську Конвенцію основних прав і свобод людини (офіційний переклад останнього варіанта Конвенції, що враховує введення в дію 11-го протоколу, мова укр.),
список конвенцій Ради Європи, ратифікованих і підписаних Україною за станом на 20 липня 1999 р. (мова укр.),
документ «Служби безпеки в конституційній демо-кратії: принципи контролю і відповідальності» (мова рос. і англ.),
щоквартальний бюлетень «Свобода висловлювань i приватнiсть», випуски 1 і 2 (мова укр.),
брошуру «Дотримання прав людини в Україні в 1998 р.» (спецвипуск бюлетеня ХПГ «Права людини» №11(48), мова укр.) ,
книгу «Прослуховування телефонних переговорів у міжнародному праві і законодавстві одинадцятьох європейських країн» (спецвипуск бюлетеня ХПГ «Права людини» №12(49) мова рос.),
довідку про роботу ХПГ (мова укр. і англ.),
програму (мова укр. і англ.).
Найбільший інтерес в учасників конференції викликала книга про прослуховування. У цьому виданні започаткована спроба розгляду законодавства ряду європейських країн про прослуховування і його відповідності нормам європейського права. Спочатку приведено виз-начення перехоплення телефонних розмов відповідно до міжнародного права, потім описані стосовні до нього рішення Європейського суду по правах людини (огляд обмежений рішеннями, прийнятими до початку 1996 р.) і сформульовані стандарти, котрим повинне відповідати національне законодавство, щоб дотримувалася стаття 8 Європейської Конвенції прав людини. Після цього дається порівняння основних положень міжнародного права і національного законодавства, що регулює прослуховування телефонних розмов в одинадцятьох європейських країнах (Великобританії, Німеччини, Фінляндії, Франції, Швейцарії, Швеції, Угорщини, Польщі, Румунії, Російській Федерації й Україні). Розгляд відповідних законів кожної із цих країн має на меті дати відповідь на такі питання: яку законну підставу має державна влада для перехоплення телекомунікацій? якою є процедура, що дозволяє прийняття таких заходів? які є процедури контролю за відповідністю закону практики прослухову-вання? і наскільки процедури, прийняті в кожній із країн, відповідають стандартам, встановленим Європейським судом по правам людини? У наступній частині книги наводиться інформація про міжнародні і національні проекти, що ставлять за мету контроль за інформацією в електронних засобах комунікацій: про міжконти-нентальну систему Echelon, проект Європейського Союзу ENFOPOL, закони США про сприяння право-охоронним органам в області комунікацій, російську СОРМ і ін. У Додатку наданий переклад німецького закону про телекомунікації, одного з небагатьох націо-нальних законів, що регулюють розвиток сучасних електронних комунікацій.
Прослуховування телефонних розмов було спочатку розглянуто на конференції як частина двох більш широких проблем: 1) які існують підстави для втручання державних органів в інформаційний обмін? 2) як повинні діяти спецслужби в демократичних суспільствах, щоб вони не порушували права людини? Першій проблемі була присвячена доповідь конституційного експерта ХПГ, доцента Національної юридичної академії Всево-лода Речицького «Свобода інформаційного обміну в контексті сучасної філософії права» (читачі «ПЛ» незабаром зможуть познайомитися з текстом цієї доповіді на сторінках бюлетеня), другій доповідь професора права Варшавського університету Анджея Жеплинського (Гельсінкська фундація прав людини, Польща) «Огляд проекту «Служби безпеки в умовах конституційної демократії»: результати і перспективи» і директора Центру по вивченню проблем національної безпеки, доктора права Кейт Мартін (США) «Огляд «Принципів контролю і відповідальності служб безпеки в демократичних суспільствах». Після цього експерти всіх країн, репрезентованих на конференції, зробили огляд національного законодавства і практики прослухову-вання у своїх країнах, причому мова йшла не тільки про прослуховування телефонів, але і про контроль інфор-мації в різноманітних системах зв’язку. Огляду судових рішень Європейського суду по правах людини, що стосуються прослуховування, була присвячена доповідь експерта Ради Європи доктора права з Великобританії Стефена Лівінгстона. Доповідь «Україна член Ради Європи: успіхи, перспективи, проблеми» зробив дирек-тор Центру інформації і документації Ради Європи в Україні Олександр Павличенко. Ще декілька виступів стосувалися різних аспектів українського законодавства і практики контролю інформації в телекомунікаційних мережах.
На наш погляд, конференція ясно показала недостатність українського законодавства (як, утім, і законодавства багатьох інших країн) про оперативно-роз-шукову діяльність, його невідповідність судовій практиці Європейського суду по правах людини і шляхи його зміни. Розгляд практики прослуховування телефонів у різних країнах дає підстави для двох висновків. Перший: у тих країнах, де дані про перехоплення публікуються, суди, як правило, не відмовляють спецслужбам у видачі санкції на прослуховування і продовженні санкöії. З великою вірогідністю можна очікувати, що суди рідко відмовляють у санкції й у тих країнах, де інфорìація про кількість перехоплень залишається закритою. Тому, хоча на важливості одержання санкції судового органа неод-норазово наполягав Європейський суд, не менш важ-ливою є прозорість процедури прослуховування для реалізації контролю. Цього можна досягти введенням норми про обов’язкове інформування особи про те, що його телефон прослуховувався, після закінчення прос-луховування. Другий висновок: в усіх без винятку краї-нах спецслужби хотіли б одержати таке законоäавство про прослуховування, що полегшувало б їхню роботу, і це їм удасться рівно настільки, наскільки це дозволяє зробити громадянське суспільство. Чим більш воно інертне, тим гірше працюють процедури контролю і тим вища можливість зловживань. На наш погляд, при-ведена на конференції інформація переêонливо свідчить про кардинальну зміну картини спілêування людей у світі через появу нових інформаційних технологій і про прийдешніх ще великих змінах. Проте, оскільки природа людини не змінюється, нові технології несуть не тільки небачені можливості для інтелекòуального і технічного прогресу, але і несподівані засоби і способи вчинення злочинів. Злочинність стала набаãато витонченою, взяв-ши на озброєння інформаційні технології, і, природно, спецслужби повинні володіти адекватними можли-востями для попередження і розслідування злочинів. Внаслідок цього і з’являються такі проекти, як Echelon, ENFOPOL, СОРМ і інші. У той же час законодавець не встигає за бурхливим розвитком нових технологій, що відразу й осмислити непросто. У цілому ситуація містить у собі нові загрози свободі людини, і, насамперед, праву на доступ до інформації і на недоторканність приватного життя. Тому здається надзвичайно важливим осмислення суті інформаційних відíошень у нових умо-вах, розробка і формулювання нових гарантій захисту прав людини.