Керувати пресою хочуть всі

Неймовірне зростання останнім часом кількості позовів до ЗМІ вже нікого не дивує. Судитися з газетами просто стає модним. А чому б і ні — програти можна лише 17 гривень, а виграти — тисячі, а то й десятки тисяч.

Якщо не будуть внесені зміни до законодавства, то суди найближчим часом розглядатимуть виключно позови до преси, а робочим місцем журналіста стане лава у судовій залі.

Позови про спростування інформації та захист честі і гідності — явище повсякденне. А от керівництво Чернігівської облспоживспілки (держави в державі, як вони себе називають) пішло набагато вперед. Воно попросило суд «зобов’язати редакцію газети «Чернігівські відомості» опублікувати інформаційні матеріали про заходи, які вживаються облспоживспілкою для покращання роботи центрального ринку». І навіть додало до позовної заяви ці матеріали — на п’яти друкованих аркушах. Така собі «маленька» відповідь на тридцятирядкову критичну заміточку.

Своєрідність цієї судової справи, на мій погляд, у тому, що позивач не спростовував жодної опублікованої фрази, жодного слова. Вільно, на свій розсуд трактуючи ст. 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», він просив суд порушити Закон — втрутитися у справи видання — примусити редакцію публікувати те, що хочеться, вибачте, дядькові з вулиці.

Дійсно, це якийсь абсурд. Уявіть, що вулицею міста йде людина, бачить гарний будинок, який їй дуже подобається. І відразу ж звертається до суду з проханням визнати її власником цього майна. Не маючи при цьому жодної підстави. А Високоповажний Суд має довго думати: віддати будинок сторонньому, чи залишити власникові.

Двічі засідав районний суд. Півдня представники редакції провели в обласному суді, де найдосвідченіші судді розглядали касаційну скаргу облспоживспілки. Все-таки з’ясувалося, «хто в домі хазяїн».

Дрібненька справа, та тенденція лякає. Якщо суди почнуть розглядати позови до газет від усіх, хто має свій погляд на будь-яке соціальне явище, згадане в публікації, то при нашому плюралізмі…