Європейський суд з прав людини. Справа "Карабейоглу проти Турції"

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ДРУГА СЕКЦІЯ

(AFFAIRE KARABEYOĞLU c. TURQUIE)

(Заява № 30083/10)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

7 червня 2016 р.

ОСТАТОЧНЕ

17.10.2016

Це рішення є остаточним на основі пункту 2 статті 44 Конвенції.

Його текст може підлягати редакційним виправленням.

У справі Карабейоглу проти Турції

Європейський суд з прав людини (друга секція), засідаючи палатою у складі:

п. Джулія Лаффранк (Julia Laffranque), Голова суду

п. Ішил Каракаш (Işıl Karakaş)
п. Поль Лемменс (Paul Lemmens)
п. Валеріу Грицько (Valeriu Griţco)

пані Ксенія Туркович (Ksenija Turković)

пані Стефанія Муру-Вікстрем (Stéphanie Mourou-Vikström)
п. Жорж Раварані (Georges Ravarani) судді
та п. Стенлі Нейсміт (Stanley Naismith) секретар секції

Після обговорення за зачиненими дверима 3 травня 2016 р. постановляє таке рішення, що було ухвалене в той день:

ВСТУП

1. Справа порушена за заявою (№ 30083/10) проти Турецької Республіки, громадянин якої, пан Хамді Унал Карабейоглу (“заявник”), звернувся до Суду 8 квітня 2010 року про захист прав людини і основоположних свобод відповідно до статті 34 Конвенції (“Конвенція”).

2. Заявника представляв п. Р. Албай (R. Albay), адвокат з м. Ушак. Турецький уряд (“Уряд”) представляв його уповноваджений.

3. Скаржник стверджує, зокрема, що телефонне прослуховування, об’єктом якого він був, є порушенням статті 8 Конвенції. Далі він стверджує, що він не мав жодного засобу юридичного захисту, який би дозволив йому відстоювати свої права в національному органі.

4. 2 травня 2011 року заява була передана Уряду.

ФАКТИ

І. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1955 р. і проживає в м. Ушак.

6. На момент подання заяви в суд він працював прокурором Республіки у м. Ушак.

А. Конкретні обставини справи

7. У 2007 році прокуратура м. Стамбул розпочала кримінальне провадження проти ймовірних членів злочинної організації “Ергенекон”, які підозрювалися у терористичній діяльності, спрямованій на дестабілізацію політичного режиму та сприянню військовій інтервенції під приводом захисту секуляризму та національних інтересів. За інформацією прокуратури, обвинувачені спланували та вчинили акти провокації, такі як, наприклад, напади на відомих громадських діячів та вибухи в уразливих місцях, як-то храми чи місця розташування судів вищої інстанції. Таким чином вони намагалися, за твердженням сторони обвинувачення, створити серед цивільного населення атмосферу страху, паніки і невпевненості, щоб підготувати грунт до військового перевороту (для отримання детальнішої інформації про так звану справу Ергенекона та їхній план дій, див.Текін проти Туреччини (Tekin c. Turquie ) (рішення), № 3501/09, пункти 3-17, 18 листопада 2014 р.).

8. 23 березня 2008 р. під час проведених в рамках цього розслідування в приміщенні політичної партії в Анкарі обшуків було вилучено, серед іншого, комп’ютерний диск з написом “мої помітки про працівників органів правосуддя” (yargı tel notlarım), а також інші документи та фотографії. На диску містилися файли з інформацією про приватне життя деяких суддів та про їхні стосунки з певними приватними чи юридичними особами, а також інформація про заходи безпеки, що використовуються для захисту будівель Касаційного суду, такі як, наприклад, розташування камер спостереження, місцезнаходження охоронців, позначення входів, де розміщене рентгенотелевізійне обладнання, так званий “рентген”.

9. Прізвище заявника фігурувало у цих файлах разом із наступною приміткою: “Треба зустрітися з Уналом Карабейоглу із суду м. Ялови” (Yalova Adliyeden Ünal Karabeyoğlu ile görüşelim).

10. В інших документах, вилучених під час того самого обшуку був виявлений також детальний графік візитів головнокомандуючого Генеральним штабом армії до деяких міст.

11. Прокурор Республіки у м. Стамбул листом від 13 серпня 2008 р., в якому як предмет зазначено “Докази, отримані додатково” направив ці матеріали в управління кримінальними справами при Міністерстві юстиції, відповідно до статті 82 Закону № 2802 “Про суддів”, який наділяє інспекторів цього міністерства слідчими повноваженнями щодо кримінальних злочинів, пов’язаних із здійсненням судових функцій (далі – “інспектори” або “судові інспектори”).

12. У невказаній даті інспектори повернули справу прокурору Республіки. Посилаючись на статтю 93 зазначеного вище закону, вони уточнили, що крім дисциплінарних аспектів, щодо яких, за їх словами, було порушено інше провадження, справа була віднесена до категорії злочинів, що не підлягають розгляду суддями і відноситься до компетенції прокурора.

13. 14 серпня 2008 р. прокурор Республіки у м. Стамбул запросив дозвіл на проведення розслідування стосовно деяких суддів, серед яких заявник, у справі щодо злочинної діяльності “Ергенекона”.

14. Дозвіл було надано 5 вересня 2008 р. Радою судових інспекторів (Adalet Bakanlığı Teftiş Kurulu); процесуальні дії здійснювали інспектори Міністерства юстиції.

15. 14 жовтня 2008 р. ці інспектори звернулись до суду присяжних м. Стамбула з клопотанням, зокрема, дозволити встановити спостереження за п’ятьма телефонними номерами, зареєстрованими на ім’я заявника (“перехоплення, прослуховування, запис, вивчення деталей дзвінків, оцінка зібраних таким чином даних, нагляд у громадських місцях та на роботі з допомогою технічних засобів, візуальна та голосова фіксація”). При цьому вони посилалися на докази щодо ймовірної участі кількох суддів, включаючи заявника, в організації “Ергенекон”. Вони опиралися на статтю 144 Конституції, статті 82, 100, 101 та 102 Закону № 2802 “Про суддів” та статтю 16 Статуту Ради судових інспекторів.

16. Того ж дня 11-а палата суду присяжних м. Стамбул надала необхідний дозвіл строком на три місяці, посилаючись на пункти 8, 13 і 14 статті 135, а також на статті 137 і 149 Кримінально-процесуального кодексу (КПК). Серед інших причин вона зазначила, що згадана організація має особливу структуру, чітка ієрархія якої не дозволяє її членам знати один одного, що вона представляє певну суспільну небезпеку з огляду на її здатність діяти і що не існує жодного іншого способу встановити її членів та дізнатись про її плани дій.

17. Згідно з документом, прослуховування трьох телефонних номерів було припинено 3 листопада 2008 р. на тій підставі, що цими номерами користувалися “інші особи”. Записи цих номерів були знищені того ж дня за вказівкою інспектора, який вів справу.

18. 14 січня 2009 р., повторивши ті ж самі причини та посилаючись на ті ж самі правові норми, інспектори клопотали про продовження заходів нагляду за двома з п’яти телефонних номерів заявника.

19. 15 січня 2009 р. 15-а палата суду присяжних м. Стамбула надала дозвіл на запитуване продовження. Вона повторила мотиви, викладені в попередньому рішенні та додала, що деякий час тому в ході розслідування по справі “Ергенекон” була вилучена значна кількість зброї.

20. 19 січня 2009 р., вивчивши протоколи першої частини телефонного прослуховування, інспектори розцінили їх такими, що підпадають під дію загальнокримінального права, відповідно до статті 93 закону № 2802 “Про суддів” та статті 250 КПК. Відповідно, протоколи були передані прокурору Республіки в м. Стамбул, до компетенції якого входить розгляд справ про злочини, вчинені організованим угрупуванням. Швидше за все так само було вчинено і 20 травня 2009 р. з протоколами, отриманими під час другої частини прослуховування.

21. 28 грудня 2009 р. прокурор Республіки у м. Стамбул припинив провадження по цій справи. Він вважав, що зібрані докази не дозволяли стверджувати, що судді надавали допомогу та підтримку згаданій організації. Вважаючи, що дії одного із суддів можуть вимагати індивідуального дисциплінарного чи кримінального провадження, він передав цю частину справи Міністерству юстиції. Посилаючись на пункт 1 статті 17 КПК, він також зазначив, що, оскільки підозрювані не були викликані для дачі показань під час цього розслідування, повідомляти їх про прийняте рішення не було необхідним. Крім того, він наказав знищити матеріали, отримані під час нагляду, скласти щодо цього відповідний протокол, а також повідомити відповідних осіб про цей захід нагляду.

22. Листом від 31 грудня 2009 р. з позначкою “конфіденційно” прокурор Республіки у м. Стамбул, який вів розслідування, направив заявнику в його офіс в м. Ушак, відповідно до пунктів 3 та 4 статті 137 КПК, інформаційну записку про припинення справи та знищення матеріалів, зібраних під час нагляду.

23. 31 грудня 2009 року, служби прокуратури Республіки в м. Стамбул, відповідно до рішення про припинення справи, знищили записи телефонних прослуховувань. 5 січня 2010 р. ті ж служби знищили комп’ютерні диски з записами.

B. Листування між заявником та органами влади

24. У своїй заяві позивач стверджував, що про своє прослуховування він дізнався із засобів масової інформації. Він уточнив, що 11 та 13 листопада 2009 р. щоденна газета опублікувала статтю про те, що Міністерство юстиції перехопило телефонні розмови п’ятдесяти шести суддів в рамках провадження по “Ергенекону” і що там було вказане його прізвище.

25. 13 листопада 2009 р. заявник направив лист до Міністерства юстиції, щоб дізнатися про обставини і попросив надати йому копію рішень та документів щодо прослуховування його телефонних ліній у випадку, якщо інформація виявиться достовірною.

26. Листом від 1 грудня 2009 року Міністерство повідомило йому про проведені на той час процесуальні дії та зазначило, що розслідування вела прокуратура м. Стамбул.

27. Заявник звернувся до прокуратури м. Стамбул, яка листом від 28 грудня 2009 р. відповіла, що розслідування справді було зосереджено на декількох суддях, підозрюваних у приналежності, сприянні або підтримці нелегальної організації “Ергенекон”, але що згодом було прийняте рішення про припинення провадження по справі.

28. Іншим листом від 31 грудня 2009 р. прокуратура поінформувала заявника, що за його двома мобільними телефонами, а також телефонами його дружини та двох дітей було встановлено відслідковування відповідно до рішень 11-ї та 13-ї палат суду присяжних м. Стамбула від 14 жовтня 2008 р. та 15 січня 2009 р.

29. Уряд стверджував, що 5 січня 2010 р. прокурор Республіки м. Стамбул надав заявнику копію матеріалів справи щодо нього. Цей документ не фігурує серед документів заяви. Заявник не прокоментував це питання, але у своїй позовній заяві він надав копію рішення про припинення справи, а також запити про надання дозволу на здійснення відслідковування, подані інспекторами та рішення, винесені судом з цього приводу.

30. Посилаючись на лист заявника від 19 січня 2010 р. Міністерство, листом без дати, повідомило йому детальну інформацію щодо прослуховування його телефонних номерів та про подальше припинення провадження. Воно також зазначило, що нагляд за ним в громадських місцях та офісах, а також відео- та аудіофіксація не проводилися. З цього документа також випливає, що відносно заявника проводилось і дисциплінарне розслідування. До цього листа були додані копії документів, а саме: дозвіл від 5 вересня 2009 р. на проведення розслідування, документ, в якому фігурувало прізвище заявника і який був вилучений під час обшуку в приміщенні політичної партії, дві заяви інспекторів про дозвіл на ведення відслідковування та обидва рішення суду, які їх дозволяють, а також документи про припинення нагляду. В листі також зазначалося, що в цих документах прізвища та телефони інших причетних суддів були приховані, щоб забезпечити дотримання їхніх прав.

31. Листом від 12 березня 2010 р. Міністерство повідомило заявнику, що дисциплінарне провадження також було припинене 5 березня 2010 р., а матеріали, отримані під час прослуховування, були знищені 11 березня 2010 р.

32. 17 березня 2010 р. заявник, посилаючись на лист Міністерства від 1 грудня 2009 р., подав нову заяву, вказавши, що відслідковування, про яке йдеться, було незаконним і таким, що посягало на його свободу спілкування, а також свободу спілкування членів його сім’ї. Він стверджував, що стенограми прослуховування трьох номерів – його дружини та двох дітей, не були знищені одразу після того, як було встановлено, що проти них не було провадження; він стверджував, що його родині не повідомили a posteriori  про те, що вона була об’єктом цього спостереження. Він також стверджував, що хоча копії матеріалів прослуховування та їх стенограми, передані прокуратурі м. Стамбул, були знищені, оригінали не були знищені у встановлені законом строки. Нарешті, він попросив надати інформацію про санкції, які, на його думку, мали бути застосовані щодо відповідних інспекторів та суддів, які санкціонували відслідковування і вимагав надати копію цих документів “з тим, щоб мати змогу взяти участь у кримінальному провадженні щодо цих осіб та скористатися своїми цивільними правами”.

33. Листом від 31 березня 2010 р. Міністерство поінформувало заявника, що копія документів, які він вимагав, буде надана йому після того, як він виконає вимоги Закону “Про право на інформацію”, оплативши витрати в розмірі 8,38 турецьких лір (TRY).

34. 12 квітня 2010 р. Міністерство надіслало заявнику хронологічний опис листів та документів, які йому були надіслані. Воно додало до цього, що проти суддів, які санкціонували відслідковування, не було порушено жодної справи на тій підставі, що вони діяли на законній основі, виконуючи свої повноваження. Крім того, Міністерство повідомило, що запитувані ним документи будуть надані йому після сплати витрат.

35. Листом від 5 квітня 2010 р. заявник знову подав скаргу [1].

36. Листом від 19 квітня 2010 р. Міністерство поінформувало заявника, що його скарга на інспекторів, прізвища яких він зазначив, була відхилена Радою судових інспекторів.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

ТА СУДОВА ПРАКТИКА

А. Конституція

37. Стаття 22 Конституції Туреччини із правками від 17 жовтня 2001 р., передбачає наступне:

“C. Свобода комунікації

Стаття 22: Кожен має право на свободу комунікації. Таємниця комунікації є нормою.

Перешкоджати комунікації і порушувати її таємницю можна тільки на основі винесеного належним чином рішення суддею або, у випадку, коли затримка може мати негативні наслідки, на основі письмового розпорядження органу, уповноваженого на це законом і в будь-якому разі виключно з однієї чи декількох наступних причин: збереження національної безпеки або громадського порядку, запобігання вчиненню злочину, збереження здоров’я населення чи моралі або для захисту прав та свобод інших людей. Рішення відповідного органу повинно бути передане судді для затвердження впродовж двадцяти чотирьох годин. Суддя повинен винести рішення впродовж сорока чотирьох годин, інакше це рішення скасовується в силу закону.

Державні організації та заклади, щодо яких робляться винятки, є визначені законом.”

38. Стаття 144 Конституції передбачає наступне:

“ За розпорядженням Міністерства юстиції судові інспектори слідкують за дотриманням та виконанням суддями та прокурорами своїх повноважень відповідно до законів, положень про державне управління, підзаконних актів та циркулярів (для суддів – адміністративних циркулярів), проводять розслідування щодо того, чи не вчиняли вони правопорушень в результаті або під час виконання ними своїх службових обов’язків, чи сумісні їхні дії та поведінка з їхніми посадами та посадовими обов’язками і, за необхідності, ініціюють відносно них розслідування. Міністерство юстиції може доручити вести слідчі дії та слідство судді чи прокурору з більшим стажем, ніж суб’єкт такого заходу”.

Б. Кримінально-процесуальний кодекс (Закон № 5271)

39. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу (КПК), чинні на той час (після змін та правок, внесених 1 червня 2005 р. Законом № 5353 та до змін та правок, внесених 12 грудня 2014 р. Законом № 6526), об’єднані під назвою “Контроль за обміном даними, отриманими в результаті використання телекомунікаційних засобів зв’язку”, сформульовані наступним чином:

Стаття 135

Перехоплення, прослуховування та фіксація комунікацій

“(1) У рамках розслідування або переслідування у зв’язку із вчиненням злочину, коли існують вагомі підозри (kuvvetli şüphe sebeplerinin varlığı), обгрунтовані конкретними доказами вчинення кримінального правопорушення та за відсутності інших засобів отримання доказів, за рішенням судді або, у випадках, коли затримка може мати негативні наслідки, прокурора Республіки, може бути здійснене перехоплення, прослуховування, фіксація розмов підозрюваного або обвинувачуваного та оцінка даних [зібраних цими заходами] (sinyal bilgileri değerlendirilebilir). Прокурор Республіки повинен негайно подати своє рішення на затвердження судді, а той повинен винести рішення протягом двадцяти чотирьох годин. Після закінчення цього періоду або якщо суд винесе протилежне рішення, прокурор повинен негайно скасувати цей захід.

(2) Розмови підозрюваного або обвинувачуваного з особами, які мають право відмовитися свідчити проти нього, не можуть бути записаними. У випадках, коли ця обставина була встановлена після запису, записаний матеріал повинен бути негайно знищений.

(3) У рішенні, винесеному відповідно до положень пункту (1), повинні бути зазначені: характер злочину, що ставиться у провину; особа, щодо якої застосовується захід; вид засобу зв’язку; номер телефону або код, який дозволяє визначити з’єднання, а також характер, обсяг і тривалість заходу. Захід може застосовуватися максимум три місяці; цей термін можна продовжити один раз. Однак щодо злочинів, скоєних у рамках діяльності злочинної організації, суд може, якщо суддя визнає за необхідне, окрім вищезазначених строків, продовжити ці заходи на періоди, кожен з яких не перевищує одного місяця і три місяці загалом.

(4) Для затримання підозрюваного чи обвинувачуваного можна, за рішенням суду або у випадках, коли затримка може мати негативні наслідки, прокурора Республіки, визначити місцезнаходження мобільного телефона. У такому рішенні повинні бути зазначені номер мобільного телефона та тривалість заходу [відслідковування]. Він може тривати щонайдовше три місяці і бути продовженим один раз.

(5) Винесені рішення та заходи, вжиті відповідно до положень цієї статті, зберігаються в таємниці впродовж реалізації цього заходу.

(6) Положення цієї статті щодо прослуховування, фіксації та оцінки даних [зібраних таким чином] можуть застосовуватися лише в контексті перерахованих нижче злочинів:

а) правопорушення, що підпадають під Кримінальний кодекс:

1. незаконне ввезення мігрантів та торгівля людьми (статті 79 та 80),

2. навмисне вбивство (статті 81, 82 та 83),

3. катування (статті 94 та 95),

4. сексуальне насильство (стаття 102, крім пункту 1),

5. сексуальне насильство над дітьми (стаття 103),

6. виробництво та незаконний обіг наркотиків та наркотичних засобів (стаття 188),

7. підробка грошових знаків (стаття 197),

8. створення злочинної організації (стаття 220, крім пунктів 2, 7 та 8),

9. проституція (стаття 227, пункт 3),

10. шахрайство з державними закупками (стаття 235),

11. корупція (стаття 252),

12. відмивання коштів, отриманих шляхом злочинної діяльності (стаття 282),

13. збройне угрупування (стаття 314) та постачання зброї таким угрупуванням (стаття 315),

14. злочини проти державної таємниці та шпигунство (статті 328, 329, 330, 331, 333, 334, 335, 336 та 337);

b) злочини, пов’язані з торгівлі зброєю, визначені Законом “Про вогнепальну зброю, холодну зброю та інші види зброї” (стаття 12);

c) розкрадання, як це визначено Законом “Про банки та банківську діяльність” (стаття 22, пункти 3 та 4);

d) злочини, визначені Законом “Про боротьбу з контрабандою”, які караються позбавленням волі;

e) злочини, визначені Законом “Про охорону культурної та природної спадщини” (статті 68 та 74).

(7) Ніхто не може прослуховувати або записувати повідомлення інших, нехтуючи принципами та порядком, визначеними цією статтею.”

Стаття 137

Виконання рішень про [перехоплення]

та знищення комунікаційних даних

“(1) Щойно прокурор Республіки або уповноважений ним співробітник судової поліції подасть письмовий запит, оператори телекомунікаційних служб повинні приступити до виконання рішення про перехоплення, прослуховування та фіксацію розмов або встановити для цього технічні засоби; у випадку невиконання може бути застосоване примусове виконання. Складається протокол із зазначенням дати, часу початку та закінчення заходу, а також особи, яка здійснювала цей захід.

(2) Записи, зроблені відповідно до винесеного на основі статті 135 рішення, здійснюються особою, уповноваженою прокуратурою. Записи іноземною мовою повинні бути перекладені на турецьку мову перекладачем.

(3) Якщо провадження по справі припинено або якщо суддя не ухвалив рішення [прийняте прокурором] на підставі першого пункту статті 135, прокурор повинен негайно призупинити виконання цього заходу. У цьому випадку дані та записи (tespit veya dinlemeye ilişkin kayıtlar) знищуються під контролем прокурора Республіки, про що складається відповідний протокол.

(4) У разі знищення даних, отриманих шляхом перехоплення та фіксації [розмов], сторона обвинувачення в письмовій формі не пізніше ніж через п’ятнадцять днів після закінчення розслідування повідомляє відповідній особі причину, обсяг, тривалість та результат цього заходу.”

Стаття 138

Докази, отримані додатково

“(1) Докази, отримані під час обшуку або вилучення, які не пов’язані з даним розслідуванням чи переслідуванням і які викликають підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, повинні бути збережені, а прокурор Республіки негайно поінформований.

(2) Докази, отримані під час відстеження комунікації, які не пов’язані з даним розслідуванням чи переслідуванням і які викликають підозру у вчиненні одного із злочинів, перерахованих у пункті 6 статті 135, повинні бути збережені, а прокурор Республіки негайно поінформований.”

В. Положення про заходи нагляду

40. Положення про заходи контролю за обміном даними, що отримані в результаті використання телекомунікаційних засобів зв’язку, про таємних агентів і технічні засоби спостереження, передбачені Кримінально-процесуальним кодексом (Ceza Muhakemesi kanununda öngörülen telekomünikasyon yoluyla yapılan iletişimin denetlenmesi, gizli soruşturmacı ve teknik araçlarla izleme tedbirlerinin uygulanmasına ilişkin yönetmelik), яке опубліковане в Офіційному віснику від 14 лютого 2007 р., регулює відповідну термінологію, практику, підстави та порядок відслідковування телефонних розмов.

41. Стаття 9 цього Положення передбачає, що ідентифікаційний номер співробітника, уповноваженого прокурором Республіки на здійснення відслідковування, повинен бути у всіх документах, що стосуються цих заходів, що виконання може розпочатися тільки після винесення необхідного рішення і з зазначенням ​​ідентифікаційного номера співробітника, що дата та час виконання повинні бути внесені у протокол про виконання заходів нагляду, що записи повинні бути зроблені на “ резервних носіях даних” (alt veri taşıyıcısı) та вручатися особисто прокурору уповноваженим співробітником.

42. У пункті 1 статті 10 Положення зазначено, що прокурор Республіки, підозрюваний, обвинувачений, третя сторона, потерпілий, відповідач, адвокат, опікун чи дружина підозрюваного або обвинуваченого та Голова Ради з обміну даними, отриманими з використання телекомунікаційних засобів зв’язку (див. наступний абзац) можуть оскаржити рішення, винесені відповідно до статті 135 КПК, якщо вони вважають, що ці рішення суперечать Положенню чи цьому регламенту.

43. Положення, опубліковане в Офіційному віснику від 10 листопада 2005 р., регулює повноваження та діяльність Ради з обміну даними, отриманими з використанням телекомунікаційних засобів зв’язку, порядок та норми ведення перехоплення, прослуховування та запису повідомлень, а також оцінку даних, зібраних цими засобами (Telekomünikasyon yoluyla yapılan iletişimin tespiti, dinlenmesi, sinyal bilgilerinin değerlendirilmesi ve kayda alınmasına dair usul ve esaslar ile Telekomünikasyon İletişim Başkanlığı’nın kuruluş, görev ve yetkileri hakkında Yönetmelik).

44. Стаття 4 Положення передбачає наступне:

“(...) Ніхто не може перехоплювати, слухати, записувати повідомлення інших осіб та оцінювати зібрані таким чином дані, нехтуючи принципами та порядком, визначеними в цьому Положенні. Інформація та записи, отримані під час проведеного заходу, відповідно до Положення, можуть використовуватися лише з метою або в порядку, визначеному (...) статтею 135 закону № 5271 від 4 грудня 2004 р. [КПК]. При збереженні та захисті отриманої інформації, документів та записів повинен дотримуватися принцип секретності.”

45. Стаття 27 Положення викладена наступним чином:

“Інформація, отримана під час здійснення заходів, передбачених цим Положенням, може використовуватися лише з метою або в рамках порядку, визначеного законами, що складають основу цього Положення. При зберіганні та захисті отриманої інформації, документів та записів повинен дотримуватися принцип секретності. Прокурори Республіки безпосередньо притягатимуть до відповідальності будь-яку особу, яка вчинила діяння, що суперечить цьому Положенню, навіть якщо воно пов’язане з посадовими обов’язками цієї особи або було вчинене під час виконання ним своїх повноважень.”

Г. Кримінальний кодекс (Закон № 5237)

46. Статті 132-137 Кримінального кодексу (КК) передбачають покарання у вигляді позбавлення волі за незаконне прослуховування та запис розмов інших осіб.

47. Стаття 138 КК передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за несвоєчасне знищення посадовими особами даних, які мали бути знищені.

48. Стаття 139 КК зазначає:

“Розслідування або переслідування за вчинення злочинів, викладених у цьому розділі, здійснюються на основі поданої скарги, за винятком дій по реєстрації персональних даних, незаконного отримання або незаконної передачі цих даних та їх несвоєчасного знищення.”

Д. Закон № 2802 “Про судоустрій” (Hakim ve Savcılar Kanunu)

49. Стаття 82 Закону № 2802 “Про судоустрій” зазначає, що розслідування незаконних дій, вчинених суддями під час виконання ними своїх посадових обов’язків, підлягає затвердженню Міністерством юстиції і ведеться судовими інспекторами або досвідченішими суддями.

50. Стаття 85 закону передбачає, що клопотання про тримання під вартою розглядається органом, уповноваженим санкціонувати таке провадження, яким, відповідно до статті 89, є суд присяжних за місцем роботи відповідної особи або суд присяжних м. Анкари.

51. Стаття 88 закону зазначає, що, крім випадків затримання на місці злочину, розгляд яких підпадає під юрисдикцію судів присяжних, судді та прокурори, яких підозрюють у скоєнні правопорушення, не можуть бути затримані, допитані та обшукані, а в їхньому будинку проведений обшук. Інформація щодо таких підозр повинна бути негайно передана Міністерству юстиції.

52. Стаття 100 Закону передбачає, що судові інспектори правомочні розслідувати “чи виконують судді свої повноваження відповідно до законів, статутів, положень та циркулярів” та “чи їхні поведінка та дії відповідають їхнім посадам та посадовим обов’язкам”.

53. Нарешті, згідно зі статтею 101 закону, інспектори можуть вчиняти такі судові дії: допит, клопотання про окремі вимоги, обшук, отримання будь-якої інформації та будь-якого документа від будь-якого органу влади. Те ж саме положення зазначає, що установи, до яких звертаються інспектори, зобов’язані надати запитувану інформацію.

Е. Судові інспектори

54. В Офіційному віснику від 10 березня 1988 р. опублікований Статут Ради судових інспекторів (Adalet Bakanlığı Teftiş Kurulu Tüzüğü), який регулює повноваження та відповідальність Ради та судових інспекторів. Стаття 16 зобов’язує всі органи державної влади, юридичні та фізичні особи надавати допомогу інспекторам у їхній роботі.

55. Положення про Раду судових інспекторів (Adalet Bakanlığı Teftiş Kurulu Yönetmeliği), опубліковане в Офіційному віснику 24 січня 2007 р., деталізує згаданий вище статут та регламентує діяльність Ради. Стаття 98 “Порядок проведення розгляду та розслідування” в пункті 1 (с) передбачає наступне:

“Під час судового доручення, слухання свідків, обшуку, вилучення, огляду приміщення, перехоплення та прослуховування повідомлень робиться посилання на повноваження, надані Кримінально-процесуальним кодексом та повноваження, визначені статтею 101 Закону № 2802. Слід враховувати обмежувальні положення щодо суддів та прокурорів Республіки, викладені у статтях 85 та 88 Закону № 2802.”

ПРАВО

I. ПРО СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

56. Посилаючись на статті 6 та 8 Конвенції, заявник стверджує, що відслідковування його розмов, а також розмов його дружини та двох дітей було необгрунтованим та незаконним. Він додає, що це стало посяганням на його особисту та професійну репутацію.

Він стверджує також, що ненадання Міністерством юстиції документів щодо оскаржуваного прослуховування позбавило його та його сім’ю права на звернення в суд.

Дальше заявник зазначає, що в рамках угоди про пільгові тарифи для членів судової влади, укладеної між Міністерством юстиції та оператором зв’язку, він був абонентом п’яти телефонних номерів для всієї своєї родини; він уточнює, що номери, якими він сам користується, є у внутрішньому довіднику Міністерства і тому було дуже легко відкинути номери телефонів його дружини та дітей. Він стверджує також, що члени його сім’ї жодного разу не були поінформовані про те, що їх прослуховували, що, за його словами, порушує законодавчі положення з цього питання.

57. Суд нагадує, що він має повноваження оцінювати обставини, на які скаржиться заявник, з точки зору всіх вимог Конвенції. Виконуючи це завдання, він може надавати фактам справи, що є у його розпорядженні, правову кваліфікацію, що відрізняється від кваліфікації, яку їм надає зацікавлена ​​особа або, при необхідності, розглядати їх під іншим кутом (Ребок проти Словенії (Rehbock c. Slovénie), № 29462/95, пункт 63, ЄСПЛ 2000-XII та Ремзі Айдин проти Туреччини (Remzi Aydın c. Turquie), № 30911/04, пункт 44 від 20 лютого 2007 р.). Таким чином, Суд вирішує розглянути всі вищезазначені скарги в контексті статті 8 Конвенції, в якій зазначене наступне:

“1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб”.

А. Про прийнятність справи

1. Щодо членів сім’ї заявника

58. Суд зазначає, що заявник скаржився не лише на прослуховування його розмов, але і на прослуховування розмов його дружини та двох його дітей. Однак не тільки ці особи не тільки не фігурують у заяві як заявники, але і сам заявник не надав жодного документа або свідоцтва про родинні зв’язки – якщо діти на той час були неповнолітніми – або документа, що підтверджує їхні особи. Отже, частина заяви щодо дружини та двох дітей заявника є несумісною ratione personae з положеннями Конвенції в контексті пункту 3 а) статті 35 і має бути відхилена відповідно до пункту 4 статті 35 Конвенції.

2. Щодо заявника

59. Уряд стверджує, що заявник не використав всі можливі шляхи оскарження на національному рівні. Як приклад він посилається на рішення Адміністративного суду м. Анкари від 21 вересня 2004 р. Це рішення стосується судового позову, поданого проти Міністерства внутрішніх справ особою, телефон якої незаконно прослуховувався з вини деяких співробітників поліції, що зловживали своїми повноваженнями. Зауваживши, що згадані поліцейські були державними службовцями, які використовували технічні засоби установи, Суд визнав, що відкриття розслідування проти них не звільняє адміністрацію цієї установи від відповідальності. Він призначив виплатити позивачеві один мільярд старих турецьких лір (приблизно 540 євро (EUR) на дату винесеного рішення), плюс відсотки за прострочення з дати подання апеляції.

60. Щодо попереднього рішення, поданого як приклад, Суд зазначає, що воно стосується компенсації, наданої у випадку встановленого, відповідно до національного законодавства, незаконного прослуховування. Однак у справі, що розглядається, встановлена законом процедура телефонного прослуховування була дотримана. Отже, приклад, на який посилається Уряд, не свідчить про те, що адміністративний суд розглянув би справу, щоб визначити сумісність оскаржуваного прослуховування з правом на повагу до приватного життя відповідно до судової практики, пов’язаної зі статтею 8 Конвенції.

61. Зазначаючи, що частина заяви, яка стосується лише заявника не є явно необґрунтованою, відповідно до пункту 3 а) статті 35 Конвенції та що немає жодної іншої підстави для її неприйнятності, Суд визнає її прийнятною.

Б. Суть справи

1. Аргументи сторін

62. Заявник кваліфікує як необгрунтоване та незаконне прослуховування його телефону як в контексті кримінального провадження, так і в контексті дисциплінарного розслідування. Він стверджує, що з деяких суддів (див. пункт 8) були зняті обвинувачення з самого початку розслідування і вважає, що нагляд за ним був позбавлений будь-якої об’єктивної та розумної підстави. Він стверджує також наступне:

- не були дотримані вимоги закону – наявність вагомих підозр вважати, що був вчинений кримінальний злочин та неможливість застосуваня інших заходів для отримання доказів;

- застосування пункту 1 ç) статті 98 Положення про Раду судових інспекторів було призупинено Державною радою, а згодом відмінене; отже, інспектори не мали повноважень подавати запит на прослуховування телефонних розмов;

- рішення про припинення провадження по цій справи було ухвалене 28 грудня 2009 р., матеріали, зібрані під час прослуховування, повинні були бути негайно знищені, а його самого повинні були поінформувати впродовж п’ятнадцяти днів на основі відповідного Положення; однак, оригінали оскаржуваних записів були знищені між 5 і 12 березням 2010 року, а йому повідомили про це тільки 12 березня 2010 року.

63. Уряд визнає факт втручання у приватне життя заявника. Посилаючись на вищезазначене національне законодавство, він вважає, що це втручання було передбачене законом. Насправді, на думку Уряду, діяльність, що ставиться в провину заявнику, підпадає під дію статті 135 КПК – яка, на його думку, охоплює і участь у створенні злочинної організації – рішення про прослуховування приймалися судами, а в мотивах цих рішень зазначалися, зокрема, спроможність організації “Ергенекон” організувати небезпечні дії; запобігання терористичній діяльності і відсутність інших засобів для виявлення членів цієї організації та встановлення їхньої діяльності.

64. Уряд посилається також на судові рішення, винесені з цього питання і зазначає, що структура та чітка ієрархія даної організації, а також її спроможність вчиняти дії проти національної безпеки та громадського порядку були достатніми причинами для надання втручанню характеру необхідності. Як доказ він наводить матеріали, вилучені під час обшуку приміщень політичної партії, а саме: інформація не тільки про приватне життя деяких суддів, але також і про їхні відносини з певними приватними особами та організаціями, інформація про заходи безпеки, що застосовувалися для захисту будівель Касаційного суду, такі як розташування камер спостереження, місцезнаходження охоронців та входи, на яких розміщувалось так зване “рентгенівське” контрольне обладнання, а також детальні програмні візити Головнокомандувача Генерального штабу до деяких міст. Уряд дійшов висновку, що, враховуючи всі ці елементи, втручання було необхідним та співрозмірним переслідуваній меті, а саме: запобіганню організованій злочинності проти державних органів.

2. Оцінка Суду

а) Загальні принципи

65. Суд ще раз стверджує, що, відповідно до статті 8, втручання може бути виправданим лише в тому випадку, коли воно передбачене законом, переслідує одну чи декілька законних цілей, перерахованих у пункті 2 статті 8 і є необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї або цих цілей (див., серед іншого, Валенсуела Контрерас проти Іспанії (Valenzuela Contreras c. Espagne) від 30 липня 1998 р., пункт 46, Збірник судових рішень та постанов 1998-V, Кеннеді проти Сполученого Королівства (Kennedy c. Royaume-Uni), № 26839/05, пункт 130, від 18 травня 2010, Драгоєвич проти Хорватії (Dragojević c. Croatie), № 68955/11, пункт 78, від 15 січня 2015 року та Роман Захаров проти Росії [GC], № 47143/06, пункт 227, від 4 грудня 2015 року).

66. Суд знову нагадує свою усталену судову практику, за якою термін “передбачений законом” означає, що оскаржуваний захід повинен мати правове підгрунтя у національному законодавстві та бути суміним з принципом верховенства права, що прямо зазначене у преамбулі до Конвенції і є невід’ємним від змісту та мети статті 8. Отже, закон повинен відповідати вимогам якості: він повинен бути доступним для відповідної особи та передбачуваним щодо його наслідків (див., серед інших, Ротару проти Румунії (Rotaru c. Roumanie ) [GC] № 28341/95, пункт 52, ЄСПЛ 2000-V, С. та Марпер проти Сполученого Королівства (S. et Marper c. Royaume-Uni ) [GC], № 30562/04 та 30566/04, пункт 95, ЄСПЛ 2008, Кеннеді, згадане вище, пункт 151 та Роман Захаров, згадане вище, пункт 228).

67. Суд неодноразово виносив рішення, що в питанні про перехоплення повідомлень “передбачуваність” не може сприйматися так, як у багатьох інших сферах. У конкретному контексті заходів таємного нагляду, таких як перехоплення повідомлень, передбачуваність не може означати, що особа в змозі передбачити, коли органи влади проведуть перехоплення її повідомлень з тим, щоб вона змогла належним чином скорегувати свою поведінку. Однак, ризик зловживань з’являється там, де виконавча влада здійснює таємно свої повноваження. Таким чином, існування чітких і детальних правил щодо перехоплення телефонних розмов видається необхідним, особливо враховуючи постійне вдосконалення технічних засобів, що використовуються. Закон повинен бути розроблений з достатньою чіткістю, щоб належним чином зазначити громадянам, за яких обставин та за яких умов він уповноважує органи державної влади на проведення таких таємних заходів (Малоун проти Сполученого Королівства (Malone v. The United Kingdom) від 2 серпня 1984 р., пункт 67, серія A № 82, Леандр проти Швеції (Leander c. Suède) від 26 березня 1987 р., пункт 51, серія А № 116, Ґювіг проти Франції (Huvig c. France) від 24 квітня 1990 р., пункт 29, серія А № 176-В, Валенсуела Контрерас, згадане вище, пункт 46, Ротату, згадане вище, пункт 55, Вебер і Саравія проти Німеччини (Weber et Saravia c. Allemagne) (рішення), № 54934/00, пункт 93, ЄСПЛ 2006-XI, Хан проти Сполученого Королівства (Khan c. Royaume-Uni), № 35394/97, пункт 26, ЄСПЛ 2000-V, Асоціація за європейську інтеграцію і права людини та Екімджиєв проти Болгарії (Association pour l’intégration européenne et les droits de l’homme et Ekimdjiev с. Bulgaria), № 62540/00, пункт 75 від 28 червня 2007 р. та Роман Захаров, згадане вище, пункт 229).

68. Крім того, оскільки застосування заходів таємного нагляду за комунікаціями знаходиться поза контролем як тих, проти кого він ведеться, так і громадськості, “закон” суперечив би верховенству права, якби дискреція, надана виконавчій владі чи судді, не мала меж. Отже, він повинен достатньо чітко визначити обсяг та порядок здійснення такого повноваження з тим, щоб забезпечити особу належним захистом від зловживання (Биков проти Росії (Bykov c. Russie) [GC], № 4378/02, пункт 78 від 10 березня 2009 р. і Роман Захаров, згадане вище, пункт 230).

69. У своїй практиці щодо проведення заходів таємного нагляду Суд встановлює такі мінімальні гарантії проти зловживання владою, що повинні міститися в законі: характер злочинів, який може призвести до видачі розпорядження про перехоплення; визначення категорій осіб, стоовно яких може вестися прослуховування; встановлення меж тривалості цього заходу; процедури, яку слід дотримуватися при вивченні, використанні та збереженні зібраних даних; застосування запобіжних заходів при передачі даних іншим сторонам та обставини, за яких очищення або знищення записів може або повинно бути здійсненим (Аманн проти Швейцарії (Amann c. Suisse) [GC], № 27798/95, пункти 56-58, ЄСПЛ 2000-II, Прадо Бугалло проти Іспанії (Prado Bugallo c. Espagne), № 58496/00, пункт 30 від 18 лютого 2003 р. і Роман Захаров, згадане вище, пункт 231).

70. Щодо того чи є втручання для досягнення законної мети “необхідним у демократичному суспільстві” Суд визнав, що органи державної влади мають певну свободу у виборі відповідних заходів для досягнення законної мети, якою є захист національної безпеки, якщо вона врівноважує зацікавленість Держави-відповідача у захисті національної безпеки за допомогою заходів прихованого нагляду, з однієї сторони і серйозність втручання у здійснення заявником свого права на повагу до приватного життя, з іншої сторони. Однак ця свобода вибору нерозривно пов’язана з європейським контролем як над законом, так і над рішеннями, що приймаються на його основі. Суд повинен переконатися в існуванні адекватних та ефективних запобіжних заходів проти зловживань, оскільки система прихованого спостереження, призначена для захисту національної безпеки ризикує підірвати чи навіть зруйнувати демократію під приводом її захисту. Оцінка цього питання залежить від усіх обставин справи, наприклад, від характеру, масштабів та тривалості ймовірних заходів; причин, необхідних для прийняття таких заходів, компетентних органів, які повинні видавати дозволи, здійснювати ці заходи та контролювати їх; від видів правового захисту, що забезпечуються національним законодавством. Суд повинен визначити, чи механізми контролю за початком та здійсненням обмежувальних заходів відповідають поняттю “втручання”, яке “необхідне в демократичному суспільстві” (Класс та інші проти Німеччини (Klass et autres c. Allemagne) від 6 вересня 1978 р., пункти 49, 50 та 59, Квасніца проти Словакії (Kvasnica с. Slovakia), № 72094/01, пункт 80 від 9 червня 2009 р., Кеннеді, зазначене вище, пункти 153-154 та Роман Захаров, зазначене вище, пункт 232).

71. Нагляд та контроль за заходами таємного спостереження можуть проводитися в три етапи: коли віддається наказ про його проведення, під час його проведення або після його припинення. Стосовно перших двох етапів, то сам характер та логіка прихованого спостереження вимагають вести таємно від відповідної особи не тільки саме спостереження, але і моніторинг, що його супроводжує. Оскільки особа буде позбавлена можливості подати апеляцію або брати безпосередню участь у будь-якому контролі дуже важливо, щоби існуючі процедури самі надавали відповідні та еквівалентні гарантії захисту прав особи. Крім того, щоб не переступати межі необхідності, відповідно до пункту 2 статті 8, слід якомога ретельніше поважати цінності демократичного суспільства в процедурах контролю. Там, де в окремих випадках зловживання здійснюються потенційно легко і можуть призвести до шкідливих наслідків для всього демократичного суспільства, бажано доручити контроль судді, оскільки судова влада надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості та належну судову процедуру (Класс та інші, зазначене вище, пункти 55-56 та Роман Захаров, зазначене вище, пункт 233).

72. Щодо третього етапу, тобто, після закінчення нагляду, питання ретроспективного повідомлення відповідній особі про заходи спостереження нерозривно пов’язане з питанням ефективності юридичних засобів захисту а, отже, з існуванням ефективних гарантій проти зловживання повноваженнями щодо ведення нагляду. В принципі, особа навряд чи зможе оскаржити a posteriori в суді законність застосованих без її відома заходів, якщо тільки їй про це не повідомлять (Класс та інші, згадане вище, пункт 57 та Вебер і Саравія, рішення, згадане вище, пункт 135 ) або якщо – інший приклад – підозрюючи, що її повідомлення є або були перехоплені, особа може, навіть не будучи поінформованою про цей захід, подати позов в суд з відповідною юрисдикцією (Кеннеді, згадане вище, пункт 167 та Роман Захаров, згадане вище, пункт 234).

73. Однак, відсутність подальшого інформування осіб про припинення щодо них заходів таємного нагляду не може саме по собі виправдати висновок про те, що втручання не було “необхідним у демократичному суспільстві”, оскільки саме відсутність такої інформації забезпечує ефективність цього заходу. Проте, бажано повідомити зацікавлену особу про зняття заходів нагляду, як тільки таке повідомлення може бути надіслане без шкоди для мети обмежувального заходу (див. Вебер і Саравія, згадане вище, пункт 135 та Роман Захаров, згадане вище, пункт 287).

б) Застосування у цій справі

74. Суд розгляне оскаржуване заявником телефонне прослуховування в контексті кримінального провадження, а потім і дисциплінарного провадження.

і. В контексті кримінального провадження

75. Телефонні лінії заявника відслідковувалися в рамках кримінального провадження щодо діяльності незаконної організації “Ергенекон”. На підставі доказів, зібраних під час обшуку, заявника підозрювали у приналежності до згаданої організації чи її підтримці.

а) Наявність втручання

76. Прослуховування телефонних ліній заявника є “втручанням органу державної влади”, відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції, у здійснення ним свого права на повагу до його приватного життя та кореспонденції (Класс та інші, згадане вище, пункт 41). Цей пункт не викликав суперечок між сторонами.

В) Обґрунтування втручання

77. Головне питання – визначити, чи було таке втручання виправданим відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції, зокрема, чи було воно “передбачене законом” та “необхідним у демократичному суспільстві” для досягнення однієї з перерахованих у цьому пункті цілей.

а) Чи було втручання “передбачене законом”?

- Правова основа втручання

78. На початку Суд повинен прийняти рішення щодо окремого пунку, висунутого заявником. Він стверджує, що судові інспектори керувалися пунктом 1 ç) статті 98 Положення про Раду судових інспекторів. Заявник також зазначає, що застосування цього Положення було призупинено Державною радою і що 29 березня 2011 року це положення було відмінене. Стверджуючи це, він ставить під сумнів законність заходів нагляду.

Уряд не коментує це питання.

79. У будь-якому випадку Суд не може прийняти аргумент заявника, оскільки жоден з документів, що є у матеріалах заяви, зокрема, заява про надання дозволу на ведення нагляду, подана судовими інспекторами до суду присяжних м. Стамбула, не містить посилання на пункт 1 ç) статті 98 зазначеного Регламенту (див. пункти 15 та 18 вище).

80. Відхиливши цей пункт, Суд зазначає, що національне законодавство обумовлює використання наглядових заходів низкою обмежувальних умов.

81. Перш за все, у відповідних частинах статті 22 Конституції чітко зазначено, що “перешкоджати комунікації та порушувати її таємницю можна лише за винесеним належним чином рішенням судді (...) і в будь-якому випадку тільки з однієї або декількох з наступних причин: для захисту національної безпеки чи громадського порядку, для запобігання вчиненню злочину, захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб” (див. пункт 37 вище).

82. Стаття 135 КПК, на якій суд, головним чином, засновував своє рішення про прослуховування телефонних розмов заявника, зазначає, що “якщо існують вагомі підозри (kuvvetli şüphe sebeplerinin varlığı), засновані на конкретних доказах вчинення кримінального правопорушення і що якщо немає інших засобів отримати докази, то за рішенням судді (...) може здійснюватися перехоплення, прослуховування, запис розмов підозрюваного або обвинувачуваного (...)”. Параграф 6 статті 135 передбачає, що ці заходи “можуть застосовуватися лише щодо злочинів, перерахованих нижче: (...) 8. створення злочинної організації (...); 13. збройне угрупування (... ) та постачання зброї таким організаціям; 14. злочини проти державної таємниці та шпигунство”, правопорушення, які згадуються у відповідних статтях Кримінального кодексу. Отже, законодавство не дозволяє так званий попередній чи загальний нагляд (Класс та інші, згадане вище, пункт 51).

83. Суд також зазначає, що випадки, в яких можна застосовувати прослуховування або запис повідомлень інших осіб, вичерпно перераховані у статті 135 КПК. Крім того, він зазначає, що законодавчі та нормативні положення з цього питання, зазначені в розділі “Відповідне національне законодавство та судова практика”, детально описують порядок застосування конституційних та законодавчих положень.

84. Тому Суд приходить до висновку, що у турецькому законодавстві існує правова база для ведення відповідних заходів прослуховування.

- Доступність закону

85. Суд вважає, що друга вимога, яка випливає із фрази “передбачена законом”, а саме доступність вищезазначених конституційних та законодавчих положень, не викликає жодного запитання у цій справі. Більше того, заявник не подав скарги з цього приводу.

- Передбачуваність закону

86. Щодо третьої вимоги, “передбачуваності закону”, Суд повинен вивчити якість правових норм, які застосовувалися у цій справі і повинні були забезпечити надійний захист від необгрунтованих посягань органів державної влади на права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

87. З вимоги передбачуваності “закону” випливає, що гарантії, які визначають обсяг та порядок дискреційних повноважень органів влади при веденні перехоплення телефонних розмов, повинні бути детально викладені у національному законодавстві і мати, таким чином, обов’язкову силу, що обмежує дискреційну владу компетентного органу в застосуванні відповідних заходів (Валенсуела Контрерас, згадане вище, пункт 60 та Роман Захаров, згадане вище, пункти 228 та 229).

88. Як було зазначено вище, для забезпечення належних гарантій від потенційних зловживань закон повинен, зокрема: визначити категорії осіб, проти яких може застосовуватися прослуховування та характер правопорушень, який може спричинити такий захід; встановити строки виконання заходу; визначити порядок ведення протоколів, що фіксують перехоплені розмови; деталізувати запобіжні заходи, які слід вжити при передачі – у повній цілості – зроблених записів для можливого контролю зі сторони судді та захисту; вказати обставини, за яких може чи має бути проведене стирання або знищення записів, зокрема після винесення рішення про припинення провадження чи виправдувального вироку (див. пункт 69 вище, Круслін проти Франції (Kruslin c. France) від 24 квітня 1990 р., пункт 35, серія A № 176-A та Валенсуела Контрерас, згадане вище, пункт 46).

89. Суд зазначає, що пункт 1 статті 135 КПК визначає категорії осіб, за якими може здійснюватися нагляд – це підозрювані чи обвинувачувані, щодо яких існують “вагомі підозри, засновані на конкретних доказах вчинення кримінального злочину”. Він додає туди умову, що не повинно бути ніяких інших способів отримання доказів (див. розділ вище “Відповідне національне законодавство та судова практика”).

90. Далі Суд зазначає, що в пункті 6 статті 135 КПК зазначені категорії злочинів, щодо яких може бути застосований нагляд. Перше речення цього пункту про застосування заходів є чітким: “Положення цієї статті щодо прослуховування, запису та оцінки даних [зібраних таким чином] можуть застосовуватися лише в рамках перерахованих нижче злочинів”. Пункт 7 цієї ж статті також підкреслює, що заходи спостереження можуть застосовуватися лише в межах та відповідно до порядку, визначеного цією статтею.

91. Щодо обмеження строків виконання заходу Суд зазначає, що це регулюється тією ж самою статтею. Відповідно до статті 135 пункту 3, початкова тривалість цього заходу не перевищує три місяці і може бути продовжена “один раз”; однак щодо злочинів, скоєних у рамках діяльності злочинного угрупування, суд може, якщо визнає за необхідне, на додаток до вищезазначених строків, прийняти рішення про продовження заходу на періоди, що не перевищуватимуть одного місяця кожен і три місяці загалом. Суд підкреслює, що у цій справі прослуховування телефонних ліній заявника було санкціоноване судом присяжних м. Стамбул в два етапи на загальний період в шість місяців.

92. Щодо необхідності визначення порядку ведення протоколів перехоплених розмов, Суд вказує, що цьому критерію теж відповідає пункт 2 статті 137 КПК. Відповідно до цього положення прокурор Республіки уповноважує особу – за необхідності перекладача, якщо перехоплені розмови ведуться іноземною мовою – вести записи.

93. Суд зазначає, що в статтях 4 та 27 Положення про діяльність Ради з обміну даними, отриманими з використанням телекомунікаційних засобів зв’язку, про порядок та норми ведення перехоплення, прослуховування та запису повідомлень, а також оцінку даних, зібраних цими засобами чітко вказано, що дані, отримані при здійсненні нагляду, можуть використовуватися лише з метою або відповідно до положень, визначених статтею 135 КПК (пункти 43 та наступні, подані вище).

94. Нарешті, для видалення записів передбачено дві можливості. По-перше, відповідно до положень пункту 1 статті 135 КПК у випадках, “коли затримка могла б нашкодити” і за умови, що прослуховування велося за рішенням прокурора Республіки, якщо компетентний суд не приймає рішення про продовження цього заходу або після закінчення двадцяти чотирьох годинного терміну, цей захід повинен бути негайно скасованим, а зроблені записи повинні бути знищені не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення розслідування (стаття 137 пункти 3 та 4 КПК). По-друге, у разі припинення провадження по справі записи також знищуються впродовж п’ятнадцяти днів після закінчення розслідування (стаття 137, п. 3 та 4 КПК).

95. Нарешті, Суд бере до уваги інші елементи, пов’язані з якістю закону:

- рішення про прослуховування може бути прийняте лише з метою “захисту національної безпеки або громадського порядку, запобіганню вчиненню злочинів, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб ” (стаття 22 Конституції);

- таке рішення в будь-якому випадку виноситься або затверджується судом (стаття 22 Конституції та пункт 1 статті 135 КПК);

- воно повинно зазначати характер злочину, в якому підозрюється або обвинувачується особа, дані про особу, щодо якої застосовується захід, тип засобу зв’язку, номер телефону, а також характер, обсяг та тривалість заходу (стаття 135, пункт 3 КПК);

- складається протокол для фіксації дати і години початку та закінчення заходу, а також вказуються дані особи, яка здійснювала прослуховування (пункт 1 статті 137 КПК);

- відповідна особа повинна бути у письмовій формі поінформована про причину, обсяг, тривалість та результат застосованого заходу не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення розслідування (пункт 4 статті 137 КПК);

- за незаконне прослуховування та фіксацію розмов інших осіб, а також за несвоєчасне знищення державними службовцями даних, які вони мали знищити, передбачане покарання у вигляді позбавлення волі (статті 132-139 Кримінального кодексу) .

- Висновок

96. З огляду на вищевикладене, Суд дійшов висновку, що турецьке законодавство встановило чіткі умови як щодо застосування заходів нагляду, так і щодо обробки даних, зібраних таким чином. Чинне на той час національне законодавство також достатньо чітко визначило обсяг та порядок здійснення органами влади дискреційних повноважень щодо прослуховування телефонних розмов; заявник, у справі якого немає нічого, що свідчило би про порушення законодавства, скористався мінімальним ступенем захисту, що забезпечується верховенством права в демократичному суспільстві.

б) Мета та необхідність втручання

97. Заявник стверджує, що державні органи влади вирішили не порушувати провадження проти інших суддів, прізвища яких, за його словами, фігурували в документах, вилучених під час обшуку в приміщенні політичної партії. Він вважає, що у цій справі не були дотримані дві правомірні умови, передбачені статтею 135 КПК для ведення такого нагляду, а саме: серйозні підозри, засновані на конкретних доказах вчинення кримінального злочину та неможливість застосування інших заходів для отримання доказів, а отже, втручання, на яке він скаржиться, не було об’єктивно виправданим.

98. Уряд посилається на захист національної безпеки та громадського порядку. Він заявив, що на підставі доказів, зокрема наявності його прізвища в документах, вилучених під час обшуку, заявник міг обґрунтовано підозрюватися у причетності до організації “Ергенекон”.

99. Суд дотримується думки, що завданням статті 135 КПК дійсно є захист національної безпеки, порядку та попередження кримінальних правопорушень. Він нагадує, що ці цілі є законними відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції (див. щодо цього Вебер та Саравія, згадане вище, пункт 104).

100. Залишається дати відповідь на запитання, чи було оскаржуване втручання “необхідним у демократичному суспільстві” для досягнення цих цілей.

101. У цьому контексті Суд визнав, що при зважуванні інтересів Держави-відповідача у захисті національної безпеки з допомогою заходів таємного нагляду, з однієї сторони, та серйозності втручання в здійснення заяником свого права на повагу до приватного життя, з іншої сторони, органи державної влада мають певну свободу у виборі відповідних заходів для досягнення законної мети, якою є захист національної безпеки. Однак ця свобода нерозривно пов’язана з європейським контролем, який охоплює як закон, так і рішення, що його застосовують. Суд повинен переконатися в існуванні адекватних та ефективних запобіжних заходів проти зловживань, оскільки система таємного нагляду, призначена для захисту національної безпеки ризикує підірвати чи навіть зруйнувати демократію під приводом її захисту. Оцінка цього питання залежить від усіх обставин справи, наприклад, характеру, масштабів та тривалості ймовірних заходів, причин, необхідних для прийняття таких заходів, компетентних органів, які повинні видавати дозволи на проведення цих заходів, їх проводити та їх контролювати, а також видів правового захисту, що забезпечуються національним законодавством. Суд повинен визначити, чи механізми контролю за початком введення обмежувальних заходів та їх реалізацією відповідають поняттю “втручання”, яке “необхідне в демократичному суспільстві” (Роман Захаров, згадане вище, пункт 232).

102. Суд вважає, що системі Конвенції властива певна форма примирення між імперативами захисту демократичного суспільства та імперативами захисту прав особи. Як зазначено в преамбулі Конвенції, “підтримка [основоположних свобод] становить підвалини справедливості та миру в усьому світі і найкращим чином забезпечується, з однієї сторони, справді демократичною політичною системою, а з іншої сторони, спільному розумінню і повазі прав людини, від яких вони [Договірні Держави] залежать”. У контексті статті 8 Конвенції це означає, що потрібно шукати збалансованість між здійсненням особою гарантованого їй пунктом 1 права і необхідністю, відповідно до пункту 2, встановлення таємного нагляду для захисту демократичного суспільства в цілому (див. Класс та інші, згадане вище, пункт 59).

103. Щодо рішення про взяття особи під нагляд Суд повторює, що існування вагомих підозр передбачає наявність фактів чи інформації, здатних переконати об’єктивного спостерігача в тому, що дана особа могла вчинити відповідне правопорушення. Таким чином, факти, що викликали підозру, не повинні бути такими ж, що і факти, необхідні для обґрунтування обвинувального вироку або навіть для пред’явлення обвинувачення на наступному етапі кримінального розслідування (див. щодо розгляду з цього питання Захаров, згадане вище, пункт 260). У контексті цієї справи Суд вважає, що він не повинен підмінювати свою власну оцінку фактів оцінкою фактів національних судів, які можуть краще оцінити надані їм докази щодо існування ймовірних підозр (див., mutatis mutandis, щодо вибору процедури системи спостереження, Класс та інші, згадані вище, пункт 49).

104. У цій справі Суд вважає, що за заявником здійснювався нагляд на тій підставі, що його підозрювали у приналежності до злочинної організації “Ергенекон” або в наданні допомоги та підтримки цій організації, в участі у її діяльності, яка була спрямована на насильницьке повалення влади (див. вище пункти 7 та наступні).

105. Органи державної влади прийшли до такого висновку щодо заявника після виявлення доказів під час обшуку в приміщенні політичної партії; зокрема, прізвище заявника було серед прізвищ інших суддів і супроводжувалося поміткою про необхідність призначення з ним зустрічі. Інші документи містили детальну інформацію про заходи безпеки, вжиті для захисту будівель Касаційного суду, а також про програму візитів Головнокомандувача армією до різних міст (див. пункти 8-10 вище).

106. З огляду на вищевикладене Суд вважає, що жоден аргумент або документ у цій заяві не дозволяє стверджувати, що кримінальна справа у національному законодавстві не містила достатньої інформації, здатної переконати об’єктивного спостерігача в тому, що заявник міг вчинити злочин, за який за ним був встановлений нагляд. Також не було жодних доказів того, що в цій справі тлумачення та застосування правових положень, на які посилаються органи державної влади, було довільним чи явно необгрунтованим, що дало би підставу говорити про незаконність оскаржуваного заходу.

107. Крім того, Суд нагадує, що вище він розглянув законодавство стосовно вимог до якості закону (див. пункт 96 вище). Він нагадує, зокрема, що і стаття 135 КПК, і відповідні Статути та Положення містять різні пункти, направлені на мінімізацію наслідків заходів нагляду та забезпечення їх виконання відповідно до закону під страхом тюремниого ув’язнення.

108. З двох пунктів, зазначених вище, Суд може зробити такі висновки: рішення про прослуховування заявника було прийняте у зв’язку з існуваннями підозр, які можна вважати об’єктивно обґрунтованими, а реалізація цього заходу такою, що відповідає законодавству; зокрема, дозвіл на ведення спостереження був виданий судом на підставі захисту національної безпеки та громадського порядку; Статут та Положення, що містять чіткі умови застосування цього заходу були дотримані з точністю, обробка зібраної таким чином інформації відповідала вимогам закону і, нарешті, ця інформація була знищена в строки, передбачені законом, після того як прокурор Республіки виніс рішення про припинення провадження по справі.

109. Суд також наголошує, що заявнику була надана інформаційна записка про застосовану процедуру та про заходи, що були прийняті у визначений строк, а також матеріали із його справи (див. пункти 22 та 29 вище; див. також Класс та інші, згадані вище, пункти 55 та наступні).

110. Виходячи з цих міркувань, а також із детального вивчення національного законодавства, що було застосоване у цій справі, Суд дійшов висновку, що втручання у право заявника, закріплене в розділі 1 статті 8 Конвенції, було необхідним у демократичному суспільстві для захисту національної безпеки, правопорядку та недопущення кримінальних правопорушень, як це передбачено пунктом 2 статті 8 Конвенції.

111. Відповідно, Суд вважає, що не було порушення статті 8 Конвенції щодо прослуховування телефонних розмов заявника під час кримінального провадження проти нього.

ii. В рамках дисциплінарного провадження

112. Суд зазначає, що інформація, зібрана при прослуховуванні телефонних ліній заявника, також використовувалася в дисциплінарному розслідуванні, яке велося проти нього.

113. Він зазначає, що така ситуація суперечила національному законодавству з кількох точок зору.

114. Перш за все, ні в статті 22 Конституції, ні в статті 135 КПК, у яких перераховані випадки застосовуння заходів нагляду, не згадується дисциплінарне розслідування.

115. Статті 4 та 27 Положення про створення Ради з обміну даними, отриманими з використанням телекомунікаційних засобів зв’язку, про порядок та норми ведення перехоплення, прослуховування та запису повідомлень, а також оцінку даних, зібраних внаслідок перехоплення прямо зазначають, що інформація та дані, отримані в результаті заходів, що здійснювалися відповідно до цього Положення, можуть використовуватися лише з метою або в порядку, викладеному в статті 135 КПК. Однак у цій справі саме підозра в тому, що заявник може бути пов’язаний з нелегальною організацією і призвела до прослуховування його телефонних ліній (див. пункт 106 вище).

116. Крім того, пункти 3 та 4 статті 137 КПК передбачають знищення після закінчення розслідування даних, отриманих за допомогою заходів нагляду.

117. У цій справі Суд зазначає, що після припинення кримінального провадження по справі 31 грудня 2009 р. прокурор Республіки, що вів це провадження, знищив записи 31 грудня 2009 р. Однак, 5 січня 2010 р. копія залишалася, безсумнівно, у судових інспекторів, які використовували ці дані при проведенні дисциплінарного розслідування, розпочатого проти заявника і знищили їх лише 11 березня 2010 р. після завершення другого розслідування. Це є подвійним порушенням законодавства: використання даних, що не відповідає меті, для якої вони були зібрані, а також незнищення їх впродовж п’ятнадцяти днів після закінчення провадження.

118. Проте у турецькому законодавстві існують конкретні положення кримінального права, що стосуються, зокрема, цих пунктів, які, як видається, a priori, забезпечують належний захист права на недоторканність приватного життя у контексті даної справи. Наприклад, Суд зазначає, що стаття 138 Кримінального кодексу передбачає покарання у вигляді позбавлення волі за несвоєчасне знищення співробітниками органів даних, які повинні бути знищені впродовж п’ятнадцяти днів після закінчення провадження відповідно до пункту 4 статті 137 КПК. Згідно зі статтею 139 Кримінального кодексу, розслідування у цьому випадку може бути розпочато навіть без подання скарги. Однак, у цій справі жодні матеріали, надані Урядом, не дозволяють стверджувати, що в зв’язку з цим було розпочато розслідування, а також, що заявник мав інші засоби юридичного захисту.

119. Таким чином Суд зазначає, що під час дисциплінарного розслідування щодо заявника жодне з цих положень не було дотримане органами державної влади. Тому він приходить до висновку, що втручання у здійснення заявником свого права на повагу до приватного життя не було “передбачене законом”, відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції в контексті проведеного проти нього дисциплінарного розслідування.

120. Враховуючи цей висновок, Суд не зобов’язаний визначити, чи було таке втручання “необхідним у демократичному суспільстві” для досягнення однієї з цілей, перерахованих у пункті 2 цього положення (Биков, згадане вище, пункт 82 від 10 березня 2009 р.).

121. Відповідно, мало місце порушення статті 8 щодо використання інформації, отриманої в результаті прослуховування телефонних розмов заявника при проведенні дисциплінарного розслідування проти нього.

II. ПРО СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

122. Заявник скаржиться на порушення статті 13 на тій підставі, що у нього не було жодного ефективного засобу юридичного захисту для оскарження невиконання критеріїв, викладених у пункті 1 статті 135 КПК щодо прослуховування його телефонних ліній; він вважає, що у його справі критерії “вагомі підозри” та “неможливість отримання доказів іншими способами” не були дотримані.

123. Уряд оскаржує цю тезу. Він зазначає, що запис розмов, копії звітів яких, як скаржиться заявник, не були ним отримані, були знищені відповідно до закону. Він додає, що заявник був належним чином поінформований про ведення проти нього нагляду після закриття провадження по справі і що, таким чином, він мав можливість звернутися до адміністративних судів з проханням розглянути заявлене ним порушення.

124. Суд зазначає, що ця скарга пов’язана зі скаргою, розглянутою вище і тому її теж слід визнати прийнятною.

125. Суд неодноразово зазначав, що стаття 13 Конвенції гарантує існування у національному законодавстві засобів юридичного захисту прав і свобод, закріплених в Конвенції. Наслідком цього положення є вимога цього захисту на національному рівні, що дозволить вивчити зміст “позовної заяви”, яка заснована на Конвенції та запропонувати належний розгляд справи (Де Соуза Рібейро проти Франції (De Souza Ribeiro c. France), [GC]). 22689/07, пункти 78-79, ЄСПЛ 2012). Обсяг зобов’язання, що його накладає стаття 13 на Договірні держави, різниться залежно від характеру скарги заявника. Насправді держави мають певну свободу вибору щодо виконання своїх зобов’язань за цим положенням (Джабарі проти Туреччини (Jabari c. Turquie), № 40035/98, пункт 48, ЄСПЛ 2000-VIII). Однак засіб юридичного захисту, як вимагає стаття 13, має бути “ефективним” як de facto, так і de jure (Кудла проти Польщі (Kudła c. Pologne ) [GC], № 30210/96, пункт 157, ЄСПЛ 2000-XI).

126. Ефективність засобів юридичного захисту у конткесті статті 13 не залежить від впевненості заявника у сприятливому вирішенні справи. Так само “орган”, згаданий у цьому положенні, не обов'язково є судовий. Однак його повноваження та процесуальні гарантії, які він надає, враховуються при визначенні ефективності засобів юридичного захисту (Класс та інші, згадане вище, пункт 67). Щодо несудових “органів”, Суд намагається перевірити їх незалежність (див., наприклад, Леандр проти Швеції (Leander c. Suède) від 26 березня 1987 р., пункти 77 і 81-83, серія A № 116, Хан, згадане вище, пункти 44 - 47, ЄСПЛ 2000-V), а також процесуальні гарантії, що надаються заявнику (див., mutatis mutandis, Чахал проти Сполученого Королівства (Chahal c. Royaume-Uni) від 15 листопада 1996 р., пункти 152 - 154, Збірник 1996-V). Крім того, всі засоби юридичного захисту, надані національним законодавством, можуть відповідати вимогам статті 13, навіть якщо жоден з них сам по собі не є достатнім для їх повного задоволення (Ротару проти Румунії (Rotaru c. Roumanie ) [GC], № 28341/95, пункт 69, ЄСПЛ 2000-V) .

127. В контексті даного судового розгляду “ефективний засіб юридичного захисту”, передбачений статтею 13, повинен означати настільки ефективний засіб, наскільки він ним може бути, враховуючи його обмежену сферу застосування, притаманну будь-якій системі нагляду (Класс та інші, цитоване вище, пункт 69).

128. Вивчаючи національне законодавство, Суд уже зазначав, що відповідно до пункту 4 статті 137 КПК прокурор Республіки повинен повідомити відповідну особу впродовж п’ятнадцяти днів після закінчення розслідування. Суд повинен з’ясувати, чи були доступними для заявника засоби юридичного захисту з моменту отримання вищезазначеного повідомлення.

129. Однак у цій справі Уряд не надав жодного прикладу, який свідчив би, що у подібних випадках можна було оскаржити недотримання критеріїв, викладених у пункті 1 статті 135 КПК, щодо заходів нагляду. Суду також не було надано жодного прикладу розгляду використання інформації, отриманої внаслідок проведеного в рамках кримінального провадження нагляду, для іншого – в даному випадку дисциплінарного розслідування. Як наслідок, Суд не може стверджувати, що орган був уповноважений вивчити сумісність заходу з критеріями Конвенції, щоб запропонувати, при необхідності, відповідний засіб захисту прав зацікавленій особі (див., mutatis mutandis, P.G. та J.H, зазначене вище, пункт 86) .

130. У зв’язку з цим, паралельно зі своїм зазначеним вище висновком щодо попереднього заперечення (див. вище пункт 60) Суд підкреслює, що оскарження в адміністративному порядку, засноване на відповідальності держави, не є таким, що відноситься до справи. Насправді, у прикладі, представленому Урядом, прослуховування велося за відсутності судового рішення поліцейськими, які зловживали своїми повноваженнями.

131. Однак, у цій справі передбачена національним законодавством процедура було дотримана. Заявник вважає, що судове рішення про прослуховування його телефонних ліній було невідповідним, оскільки критерії, яких вимагає закон, не були дотримані (див., a contrario, Парламиш проти Туреччини (Parlamış c. Turquie) ((рішення), № 74288/01 від 13 листопада 2007 р.), справа, в якій Суд оголосив заяву неприйнятною через відкриття кримінального та дисциплінарного провадження проти поліцейських за незаконне прослуховування та беручи до уваги приклади судової практики, надані Урядом, в яких іншим жертвам прослуховування було призначено компенсацію).

132. З огляду на вищевикладене Суд вважає, що матеріали справи не дозволяють йому стверджувати, що заявник мав у своєму розпорядженні ефективний засіб оскарження для розгляду сумісності втручання у його право на повагу до приватного життя з критеріями Конвенції при проведенні проти нього згаданих вище кримінального та дисциплінарного проваджень. Відповідно, мало місце порушення статті 13 Конвенції.

III. ПРО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

133. Відповідно до статті 41 Конвенції,

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”

А. Шкода

134. Заявник вимагав 50 000 євро (EUR) за матеріальну шкоду. Він заявляє, що його репутація була скомпрометована, він був змушений достроково вийти на пенсію, що призвело до зменшення його доходів.

Він також вимагав 50 000 (EUR) євро за моральну шкоду.

135. Уряд оскаржив ці клопотання.

136. Суд не бачить причинно-наслідкового зв’язку між виявленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою і відхиляє цей позов. Однак, він вважає, що заявнику слід виплатити 7500 євро за моральну шкоду.

Б. Витрати та видатки

137. Що стосується витрат та видатків, заявник покладається на мудрість Суду.

138. Посилаючись на статтю 60 Регламенту Суду, Уряд вважав, що позов про відшкодування витрат, які не були ані прораховані, ані супроводжені підтверджуючими документами, повинен бути відхилений.

139. Відповідно до практики Суду заявник може отримати відшкодування своїх витрат та видатків лише при встановленні їх реальності, необхідності та обґрунтованості сум. У цій справі, враховуючи, що заява, яка розглядається, не є ні конкретною, ні документально підтвердженою, Суд відхиляє її.

В. Пеня

140. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву неприйнятною щодо дружини та двох дітей заявника;

2. Оголошує заяву прийнятною стосовно заявника;

3. Постановляє, що не було порушення статті 8 Конвенції щодо телефонного прослуховування, яке було здійснене щодо заявника при проведенні проти нього кримінального провадження;

4. Постановляє, що мало місце порушення статті 8 Конвенції щодо використання інформації, отриманої шляхом телефонного прослуховування при проведенні проти нього дисциплінарного розслідування;

5. Постановляє, що мало місце порушення статті 13 Конвенції;

6. Постановляє,

а) що Держава-відповідач повинна виплатити заявнику протягом трьох місяців з дати, коли рішення набуває законної сили відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, 7500 євро (EUR) (сім тисяч п’ятсот євро), які будуть конвертовані у валюту Держави-відповідача за курсом на день здійсненя платежу, плюс сума будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику;

б) що із закінченням зазначеного періоду і до моменту виплати ця сума буде збільшена простими відсотками за ставкою, рівною граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, що застосовується протягом цього періоду, збільшеній на три відсоткові пункти

7. Відхиляє решту вимог про справедливе відшкодування.

Вчинено французькою мовою та повідомлено письмово 7 червня 2016 року відповідно до пунктів 2 та 3 статті 77 Регламенту Суду.

Стенлі Нейсміт Джулія Лаффранк

Секретар Голова

__________________

[1]. Заявник просив надати документи, точний характер яких з листування сторін неможливо зрозуміти.

================

Переклад з французької Ірини Микитин