Українське законодавство має ті самі недоліки, які зазначені Судом у молдовській справі. Більше того, статистичні відомості щодо цих заходів є в Україні державною таємницею.

Заявниця стверджувала, що зазнала незаконних заходів таємного спостереження, і що докази, отримані у такий спосіб, були використані у кримінальних провадженнях проти неї, що зробило ці провадження несправедливими

Заявники скаржилися відповідно до статті 8 Конвенції, що вони могли потенційно бути піддані невиправданим і непропорційно агресивним заходам в рамках «спостереження згідно з розділом 7 / E (3), зокрема, через відсутність судового контролю. На їхню думку, це питання також становило порушення їх прав відповідно до статей 6 і 13 Конвенції

Заявники скаржилися відповідно до статей 8 та 10 на те, що оскільки вони були користувачами оплачених заздалегідь SIM-карток, їх відповідні постачальники послуг зберігали деякі з їх персональних даних у зв’язку з законним зобов’язанням, забезпеченим статтею 111 Закону про телекомунікації.

Заявники скаржилися відповідно до статей 8 та 14 на те, що органи влади продовжували зберігати їхні відбитки пальців та зразки клітин і профілі ДНК після закриття кримінальних проваджень проти них шляхом виправдання або припинення

Заявник стверджував, що обшук та вилучення, проведені у його офісі, були незаконними та невиправданими, що його мобільний телефон незаконно прослуховувався, і що він не мав ефективних засобів правового захисту стосовно цих скарг.

Заявник стверджував, що незаконне перехоплення його комунікацій органами влади порушило його права відповідно до статей 8 та 13 Конвенції

Заявник скаржився на стверджуване перехоплення його комунікацій, заявляючи про існування порушення статті 8. Він також стверджував, що слухання у Суді слідчих повноважень не супроводжувалося належними гарантіями, які вимагала стаття 6, і, відповідно до статті 13, що внаслідок цього йому не був доступний ефективний засіб правового захисту

Заявники стверджували, відповідно до статті 8 Конвенції, що їхнє право на свободу кореспонденції не було дотримане, оскільки національне законодавство, яке регулювало прослуховування телефону, не містило достатньо гарантій проти зловживань з боку національних органів влади.

Заявник стверджував, що його телефонні розмови прослуховувалися без дозволу суду і що він не мав змоги оскаржити це рішення жодним юридичним способом.

Заявник стверджував про невиправдане втручання у його право на повагу до приватного і сімейного життя, а також про порушення його права на справедливий судовий розгляд у зв’язку з перехопленням органами державної влади його телефонних розмов та використанням їхніх стенограм як доказів у кримінальному провадженні проти нього.

Скаржник стверджує, що телефонне прослуховування, об’єктом якого він був, є порушенням статті 8 Конвенції. Далі він стверджує, що він не мав жодного засобу юридичного захисту, який би дозволив йому відстоювати свої права в національному органі.

Заявник, стверджував, що він був об’єктом прослуховування, що зачіпало його право на повагу до приватного життя, порушуючи статтю 8 Конвенції. СУД ОДНОГОЛОСНО постановив, що мало місце порушення статті 8 Конвенції, та що Держава-відповідач повинна виплатити заявнику протягом трьох місяців з дати, коли рішення набуває законної сили відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, сім тисяч євро на витрати та видатки плюс сума будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику

Заявники стверджували, що заява стосується тверджень про незаконне перехоплення повідомлень протягом приблизно семи років (1990-1997), і вимагали сплатити кожному з них 3,000 євро, що в цілому складало 9,000 євро в якості відшкодування моральної шкоди. За обставин цієї справи Суд вважає, що встановлення порушення становить достатню справедливу компенсацію будь-якої моральної шкоди, заподіяної заявникам.

Заявники скаржилися на сферу застосування та обсяг програм електронного спостереження, які втілював Уряд Сполученого Королівства