ЧЕТВЕРТА СЕКЦІЯ

(Заява № 37138/14)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

12 січня 2016 р

ОСТАТОЧНЕ

06/06/2016

Це рішення стало остаточним відповідно до статті 44 § 2 Конвенції. Воно може бути змінено

У справі Cабо і Віші проти Угорщини,

Європейський Суд з Прав Людини (Четверта секція), засідаючи палатою, у складі:

Vincent A. De Gaetano, Голова,

András Sajó,

Boštjan M. Zupančič,

Nona Tsotsoria,

Paulo Pinto de Albuquerque,

Krzysztof Wojtyczek,

Iulia Antoanella Motoc, судді,

та Fatoş Aracı, Заступник Секретаря Секції,

Розглянувши справу в закритому засіданні 14 квітня і 15 грудня 2015 року,

Постановляє таке рішення, ухвалене в останній із наведених днів:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу порушено за заявою (№ 37138/14) проти Угорщини, поданої до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - «Конвенція») двома громадянами Угорщини, паном Мате Сабо і пані Беатрікс Віші (далі - «заявники»), 13 травня 2014 р.

2. Заявників представляв пан Л. Майтейні, адвокат, що практикує в Будапешті. Угорський уряд (далі - «Уряд») представляв пан З. Талоді, Уповноважений, Міністерство Юстиції.

3. Заявники скаржилися відповідно до статті 8 Конвенції, що вони могли потенційно бути піддані невиправданим і непропорційно агресивним заходам в рамках «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)» (див. пункти 10-12 нижче), зокрема, через відсутність судового контролю. На їхню думку, це питання також становило порушення їх прав відповідно до статей 6 і 13 Конвенції.

4. 12 червня 2014 Уряд було повідомлено про заяву.

5. 27 серпня і 1 вересня 2014 р. відповідно, Privacy International й Центру Демократії та Технології, неурядовим організаціям, було надано дозвіл на подачу письмових матеріалів (стаття 36 § 2 Конвенції і Правило 44 § 3 Регламенту Суду).

ФАКТИ

I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

6. Заявники народилися в 1976 і 1986 р. відповідно, і проживають в Будапешті.

7. При поданні заяви заявники були співробітниками Eötvös Károly Közpolitikai Intézet, неурядової, «сторожової» організації, яка критикувала уряд. Наступний роботодавець одного із заявників був підданий заходам фінансового контролю з боку уряду в 2014 р., що, за словами заявників, межувало з сутяжництвом.

8. У Законі № CXLVII від 2010 р. боротьба з тероризмом визначається як одне із завдань поліції. В рамках поліції було створено особливу Антитерористичну Оперативну Групу («ТЕК») з 1 січня 2011 р. Її компетенція визначена в розділі 7 / E Закону № XXXIV від 1994 року про Поліцію, виправленого Законом № CCVII від 2011 року (далі - « Закон про поліцію »).

9. Відповідно до законодавства, прерогативи ТЕК в області таємного збору інформації включають таємний обшук будинків та спостереження із записом, розкриття листів та посилок, а також перевірку і перепис змісту електронного або комп’ютеризованого зв'язку, все це - без згоди осіб, яких це торкається.

10. Процес авторизації цих заходів залежить від фактичної компетенції ТЕК, а саме того, чи є це частиною системи таємного спостереження, пов'язаного з розслідуванням конкретних злочинів, перелічених у законі (розділ 7 / E (2)) або відноситься до таємного спостереження в межах збору інформації з метою національної безпеки (розділ 7 / E (3)).

11. У той час, як сценарій відповідно до розділу 7 / E (2) сам по собі підлягає судовій авторизації, сценарій відповідно до розділу 7 / E (3) підлягає авторизації з боку Міністра, який відповідає за правосуддя, (i) з метою запобігання терористичних актів або в інтересах національної безпеки Угорщини, або (ii) з метою порятунку громадян Угорщини з полону за кордоном в зонах військових дій або в контексті терористичних актів.

12. «Спостереження згідно з розділом 7 / E (3)» відбувається відповідно до правил Закону про Національну Безпеку за умови, що необхідна інформація не може бути отримана ніяким іншим способом. В іншому випадку в законі не містяться будь -які конкретні правила про обставини, в яких можна наказати про застосування цього заходу, на відміну від «спостереження згідно з розділом 7 / E (2)», яке залежить від підозри в конкретних серйозних злочинах. Тимчасові рамки «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)» складають 90 днів, і Міністр може продовжити його ще на 90-денний період; однак, Міністр не має права знати про результати поточного спостереження, коли його закликають прийняти рішення про продовження спостереження. Як тільки спостереження завершується, закон не накладає на владу жодних конкретних зобов'язань зі знищення будь-якої отриманої інформації, що не відноситься до справи.

13. Заявники подали конституційну скаргу 15 червня 2012 р., стверджуючи, по суті, що широкі прерогативи відповідно до розділу 7 / E (3) порушували їх конституційне право на недоторканність приватного життя. Вони підкреслили, що законодавство про заходи таємного спостереження з метою національної безпеки надавало менше гарантій захисту права на недоторканність приватного життя, ніж положення про таємне спостереження, пов'язане з розслідуванням конкретних злочинів. Вони відзначили, що (i) «спостереження згідно з розділом 7 / E (2)» завжди було пов'язане з конкретним злочином і могло використовуватися тільки в цілях ідентифікації або виявлення підозрюваних, в той час, як «спостереження згідно з розділом 7 / E (3) »не було пов'язане з будь-яким конкретним злочином; (Ii) застосування «спостереження згідно з розділом 7 / E (2)» завжди призначав суд, в той час, як «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)» санкціонував міністр уряду, який відповідав за правосуддя; (Iii) рішення про використання «спостереження згідно з розділом 7 / E (2)» підлягало докладному обґрунтуванню, в той час, як жодне обґрунтування не включалося в рішення міністра про використання «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)»; і (iv) у відповідності до законодавства, що стосується «спостереження згідно з розділом 7 / E (2)», вся зібрана інформація, але така, що не стосується справи, повинна була бути знищена протягом восьми днів, на відміну від «спостереження згідно з розділом 7 / E (3) ».

1. 18 ноября 2013 г. Конституционный Суд отклонил большинство жалоб заявителей. В одном аспекте Конституционный Суд согласился с заявителями, а именно, он постановил, что решение министра о тайном сборе информации должно было подкрепляться обоснованиями. Однако Конституционный Суд постановил в сущности, что объём заданий, связанных с национальной безопасностью, значительно шире, чем объём заданий, относящихся к расследованию конкретных преступлений. Для целей национальной безопасности события реальной жизни рассматривались не в отношении их значимости в соответствии с уголовным правом; поэтому они не обязательно могли быть связаны с конкретным преступлением. Кроме того, в контексте национальной безопасности, внешний контроль любого наблюдения, авторизованного министром, осуществлялся Парламентским Комитетом Национальной Безопасности (который имел право призвать министра дать показания как в общих чертах, так и в конкретных делах) и Омбудсменом, и что эта схема была достаточной для гарантии соблюдения конституционного права на неприкосновенность частной жизни затрагиваемых людей. Наконец, Конституционный Суд счёл, что в Законе о Национальной Безопасности, применимом к «наблюдению согласно разделу 7/E (3)», содержались общие положения, касающиеся ex officio удаления любых данных, не являющихся необходимыми для достижения цели, лежащей в основе сбора данных.

2.  Это решение было опубликовано в Официальной Газете 22 ноября 2013 г.

14. 18 листопада 2013 року Конституційний Суд відхилив більшість скарг заявників. В одному з аспектів Конституційний Суд погодився із заявниками, а саме, він постановив, що рішення міністра про таємний збір інформації повинно було підкріплюватися обґрунтуваннями. Однак Конституційний Суд ухвалив по суті, що обсяг завдань, пов'язаних з національною безпекою, значно ширше, ніж обсяг завдань, що стосуються розслідування конкретних злочинів. Для цілей національної безпеки події реального життя розглядалися не у відношенні їх значимості відповідно до кримінального права; тому вони не обов'язково могли бути пов'язані з конкретним злочином. Крім того, в контексті національної безпеки, зовнішній контроль будь-якого спостереження, авторизованого міністром, здійснювався Парламентським Комітетом Національної Безпеки (який мав право закликати міністра дати свідчення як в загальних рисах, так і в конкретних справах) і Омбудсменом, і що ця схема була достатньою для гарантії дотримання конституційного права на недоторканність приватного життя людей, яких це стосується. Нарешті, Конституційний Суд визнав, що в Законі про Національну Безпеку, застосовне до «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)», містилися загальні положення, що стосуються ex officio видалення будь-яких даних, які не є необхідними для досягнення мети, що лежить в основі збору даних .

15. Це рішення було опубліковано в Офіційній Газеті 22 листопада 2013 р.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

3.  Закон № XXXIV от 1994 г. о полиции («Закон о Полиции») предусматривает следующее:

Раздел 1

«(2) Полиция – в рамках своих обязанностей, предусмотренных Основным Законом Венгрии, этим Законом и другими законами о предупреждении и борьбе с преступностью, администрировании и деятельности полиции – ...

15. ... на территории Венгрии ...

16. Закон № XXXIV від 1994 року про поліцію («Закон про Поліцію») передбачає таке:

Розділ 1

«(2) Поліція - в межах своїх обов'язків, передбачених Основним Законом Угорщини, цим Законом та іншими законами про попередження та боротьбу зі злочинністю, адміністрування та діяльність поліції - ...

15. ... на території Угорщини ...

a) відстежує терористичні організації,

b) запобігає, відстежує і відображає будь-які спроби окремих осіб, груп або організацій щодо здійснення терористичних актів і перешкоджає здійсненню ними будь-яких злочинів,

c) перешкоджає просуванню діяльності терористичних організацій окремими особами, групами чи організаціями шляхом надання фінансової або іншої підтримки ».

Раздел 7/E

«(1) Антитеррористический орган не обладает следственной компетенцией. Он:

a) осуществляет задачи, предусмотренные в разделе 1, подразделе (2) пункте 15, и в рамках этих задач ...

ad) – в рамках борьбы с терроризмом и в интересах национальной безопасности Венгрии – предотвращает, отслеживает и отражает любые попытки осуществления террористических актов (terrorcselekmény) в Венгрии. ...

Розділ 7 / E

«(1) Антитерористичний орган не володіє слідчою компетенцією. Він:

1. здійснює завдання, передбачені розділом 1, підрозділом(2) пунктом 15, і в рамках цих завдань ...

ad) - в рамках боротьби з тероризмом і в інтересах національної безпеки Угорщини - запобігає, відстежує і відображає будь-які спроби здійснення терористичних актів (terrorcselekmény) в Угорщині. ....

d) на підставі рішення Міністра, відповідального за діяльність поліції, як це було схвалено Міністром, відповідальним за іноземні справи - відповідно до положень міжнародного права - сприяє порятунку громадян Угорщини, які - за межами території Угорщини - знаходяться в тяжкому становищі через неминучу й таку, що загрожує життю небезпеку військових дій, збройного конфлікту, захоплення заручників або терористичних дій; забезпеченню їх безпечного повернення в Угорщину і здійсненню їх евакуації; для цього він співпрацює з Державами-членами та органами Європейського Союзу, з органами Організації Північноатлантичного Договору, зі зв'язаними міжнародними організаціями та з владою відповідної іноземної держави.

e) набуває, аналізує, оцінює і передає інформацію, що стосується іноземних держав або має іноземне походження, яка потрібна для здійснення завдання, передбаченого в розділі d) вище.

(2) Антитерористичний орган може - в цілях здійснення завдання, передбаченого в підрозділі (1) пункті a) підпунктах aa) - ac) і в пункті c) - здійснювати таємний збір інформації відповідно до положень Глави VII Закону про Поліцію.

(3) Антитерористичний орган може - в цілях здійснення завдань, передбачених підрозділом (1) пунктом a) підпунктом ad) та пунктом e) - здійснювати таємний збір інформації відповідно до положень розділів 53-60 Закону № CXXV від 1995 року про Служби Національної Безпеки ("Nbtv"), в ході якого він може запросити і використовувати дані відповідно до положень розділів 38-52 Nbtv. Таємний збір інформації, передбачений в розділі 56 пунктах a) -e) Nbtv. підлягає авторизації Міністра, що відповідає за правосуддя ».

Злочин «терористичний акт» (terrorcselekmény) визначається в розділі 261 Старого Кримінального Кодексу та розділах 314 - 316 Нового Кримінального Кодексу.

17. Закон № CXXV від 1995 р. про Національні Служби Безпеки ( «Закон про Національну Безпеки», «Nbtv») містить уривки, наведені нижче.

Відповідно до розділу 11(5), скарги щодо діяльності антитерористичного органу має розслідувати Міністр Внутрішніх Справ, який повинен проінформувати заявників про результати розслідування і відповідні заходи протягом 30 днів (цей термін може, в одному випадку, бути продовжений ще на 30 днів ).

Розділ 14 (4) містить положення, що стосуються відповідної компетенції Комітету Національної Безпеки. При здійсненні парламентського контролю Комітет має право запитувати інформацію у Міністра та директорів служб національної безпеки щодо стану національної безпеки країни, а також роботи та дій служб (підрозділ (a)).

. У процедурах індивідуального оскарження, в яких заявник не приймає результати слідства відповідно до розділу 11 (5), Комітет може розслідувати скарги про передбачувані незаконні дії з боку Служб Національної Безпеки, якщо, при наявності голосів не менше однієї третини членів Комітету, серйозність скарги виправдовує розслідування. При розслідуванні скарги Комітет повинен розглянути скаргу і може попросити Міністра надати його думку у справі. Якщо Комітет висловлює думку про те, що дії Служби були незаконними або недобросовісними, він може зажадати, щоб Міністр провів розслідування і поінформував Комітет про його результати, або може сам провести розслідування з пошуку фактів, якщо у нього складається уявлення, що дії Служби суперечили чинним законам. При проведенні розслідувань з пошуку фактів Комітет може вивчити відповідні документи в записах Служби Національної Безпеки і може вислухати свідчення співробітників Служби Національної Безпеки. Спираючись на висновки, Комітет може закликати Міністра до вжиття відповідних заходів.

Розділ 43

«Служба Національної Безпеки може використовувати отримані дані виключно в цілях, що відповідають правовій підставі для наказу про їх отримання, крім випадків

a) Коли дані є показниками вчинення правопорушення і передача цих даних дозволена законом, або

b) якщо вони обґрунтовують зобов'язання про інформування іншої Служби Національної Безпеки, і стороні, що одержує дані, дозволено їх отримати ».

Розділ 44

«(1) З метою здійснення своїх завдань Служби Національної Безпеки можуть запитувати дані один у одного і зобов'язані надавати дані одна одній згідно з положеннями цього Закону.

(4) Органи, що запитують про розкриття даних, несуть відповідальність за контроль даних, розкритих їм, відповідно до положень цього Закону та законодавства про контроль даних; вони повинні реєструвати отримані дані і їх використання, і, на прохання, повинні інформувати Службу Національної Безпеки про це ».

Розділ 45

«(1) Служби Національної Безпеки можуть, відповідно до міжнародного зобов'язання, передавати особисті дані іноземним органам по обробці даних в рамках законів про захист особистих даних».

Розділ 50

"(2) Особисті дані, оброблювані Службами Національної Безпеки, повинні бути негайно вилучені, якщо

a) закінчився термін, передбачений в підрозділі (1);

b) про видалення наказав суд у справі про обробку даних;

c) обробка даних незаконна;

d) умови, зазначені в розділі 60 (2), дотримані;

e) обробка даних стала виразно непотрібною. "

Раздел 53

«(2) Службы Национальной Безопасности могут применять особые меры и методы тайного сбора информации, только если информация, необходимая для осуществления задач, изложенных в данном Законе, не может быть получена любым другим способом».

Розділ 53

«(2) Служби Національної Безпеки можуть застосовувати спеціальні заходи і методи таємного збору інформації, тільки якщо інформація, необхідна для здійснення завдань, викладених в даному Законі, не може бути отримана будь-яким іншим способом».

Розділ 56

«Служби Національної Безпеки можуть, при наявності зовнішнього дозволу

a) таємно обшукувати житло і записувати за допомогою технічного обладнання результати;

b) тримати житло під наглядом за допомогою технічного обладнання та записувати отримані результати;

c) розкривати і перевіряти пошту і будь-які закриті посилки, що належать упізнаваній особі, і записувати їх зміст за допомогою технічного обладнання;

d) виявляти зміст повідомлень, переданих за допомогою мережі електронного зв'язку, і записувати його за допомогою технічного обладнання;

e) виявляти дані, передані або збережені за допомогою комп'ютера або мережі, записувати їх за допомогою технічного обладнання та використовувати їх ».

Розділ 57

«(1) Пропозиція по отриманню дозволу на таємний збір інформації, як зазначено в розділі 56, може бути подана генеральними директорами інформаційного органу, Органу із захисту Конституції, Військової Служби Національної Безпеки і - в цілях здійснення завдання, передбаченого в розділі 8 (1) f) вище - Спеціальної Служби з питань Національної Безпеки.

(2) Пропозиція повинна містити:

a) передумови таємного збору інформації, особи, яких це стосується, мають бути визначені на ім'я або як коло осіб, та / або будь-яку іншу інформацію, здатну впізнати таких осіб;

b) специфікацію таємного збору інформації і обґрунтування його необхідності;

c) дати початку і завершення заходу;

d) у разі пропозиції по отриманню дозволу, зазначеного в розділі 59 нижче, обґрунтування того, чому запитувана інформація є абсолютно необхідною в конкретній справі для успішного функціонування Служби Національної Безпеки ».

Розділ 58

«(3) Міністр, відповідальний за правосуддя ... приймає рішення [за пропозицією] протягом 72 годин після подачі пропозиції ... [він] дає дозвіл, або, в разі необґрунтованого запиту, відхиляє пропозицію. рішення не може бути оскаржене.

(4) Якщо цей закон не передбачає зворотного, особа, що дає авторизацію, дозволяє застосування таємного збору інформації на період, що не перевищує 90 днів після кожного запиту. У виправданих випадках і після пропозиції з боку генеральних директорів, цей період може бути продовжений на 90 днів, якщо закон не передбачає зворотного.

(6) Особа, що дає авторизацію, не інформує особу, якої це стосується, про судовий процес або про існування таємного збору інформації ».

Розділ 59

"(1) Директора Служб Національної Безпеки самі можуть [у виняткових випадках] санкціонувати таємний збір інформації за змістом розділу 56 не пізніше, ніж до прийняття рішення [Міністром] якщо зовнішня процедура авторизації тягне за собою затримку, що виразно суперечить за даних обставин інтересам успішного функціонування Служби Національної Безпеки ».

Розділ 60

«(1) Таємний збір інформації, заснований на зовнішньому вирішенні, слід негайно припинити, якщо

a) він досяг своєї мети, визначеної у дозволі;

b) його продовження не гарантує будь-яких результатів;

c) його термін закінчився і не був продовжений;

d) таємний збір інформації є незаконним через будь-які інші причини.

(2) В межах спеціальної процедури, визначеної в розділі 59 (1), таємний збір інформації також слід негайно припинити, якщо особа, що санкціонує його, не дозволяє його продовження. У цьому випадку дані, отримані за допомогою таємного збору інформації, повинні бути негайно знищені, відповідно до законодавства, що регулює видалення кваліфікованих даних ».

Розділ 74 (a) визначає поняття інтересів національної безпеки в таких висловлюваннях:

«Забезпечення суверенітету і захист конституційного ладу Угорщини, і в цих межах,

aa) отримання даних про агресивні зусилля, спрямованих проти незалежності і територіальної цілісності країни,

ab) отримання даних і боротьба з таємними зусиллями, що порушують або загрожують політичним, економічним, або захисним інтересам країни,

ac) отримання інформації іноземних відносини або походження, необхідної для рішень уряду,

ad) отримання інформації та боротьба з таємними зусиллями, спрямованими на зміну або обурення незаконними способами конституційного ладу країни, що гарантує дотримання основних прав людини, плюралістичної репрезентативної демократії, конституційних установ та

ae) отримання інформації та боротьба з тероризмом, незаконним обігом зброї та наркотиків, і незаконним обігом контрольованих на міжнародному рівні продуктів і технологій ».

18. Закон № CXI від 2011 року про Комісара з Основних Прав ( "Ajbt.") передбачає таке:

Відповідно до розділу 18 (1) f), правоохоронні органи - в тому числі антитерористичний орган - є органами, що підлягають розслідуванню з боку Омбудсмена. Існує тільки одне обмеження розслідувань, що проводяться Омбудсменом: проєкт звіту про заходи щодо таємного збору інформації органами, авторизованими використовувати пристосування для таємного збору інформації, не повинен містити дані, з яких можна зробити висновок, що в цій справі заходи щодо таємного збору інформації проводилися відповідним органом [див. розділ 28 (3)]. Комісар з Основних Прав повинен щорічно подавати Парламенту доповідь про розслідувані справи і може - крім пропозицій про внесення поправок - запросити Парламент про розслідування будь-якої наведеної справи. Там, де виявлення порушення або несумлінності стосується засекречених даних, Комісар з Основних Прав повинен - ​​одночасно з щорічним звітом або, якщо порушення або випадки несумлінності є виключно серйозними або впливають на велику кількість осіб, до подачі щорічного звіту - передати справу компетентному парламентському комітету в звіті , засекреченому відповідно до Закону про захист секретних даних. Заявники представили твердження, отримане від офісу Комісара, 9 липня 2014 р. відповідно до якого Комісар ніколи не торкався таємних заходів спостереження.

19. Закон № CLI від 2011 року про Конституційний Суд передбачає наступне:

Розділ 26 (1)

«Особи або організації, згадувані конкретною справою, можуть, відповідно до статті 24 (2) c) Основного Закону, подати конституційну скаргу до Конституційного Суду, якщо через застосування у відповідному судовому процесі законодавства, що суперечить Основному Закону,

a) їх права, закріплені в Основному Законі, були порушені, і

b) засоби правового захисту були вичерпані або не існували.

(2) Як виняток з пункту (1), такий процес в Конституційному Суді може, у винятковому випадку, розпочатися, якщо

a) шкода відбувається безпосередньо від застосування або вступу в силу положення, що суперечить Основному Закону, без рішення суду, і

b) процедура відшкодування шкоди недоступна або доступні засоби правового захисту вже були вичерпані заявником. ... »

Розділ 27

"У відношенні судового рішення, що суперечить Основному Закону за змістом статті 24 (2) d.) Основного Закону, особа або організація, яка постраждала в конкретній справі, може подати конституційну скаргу до Конституційного Суду, якщо рішення по суті справи або інше рішення, яким завершує судовий процес

a) порушило права заявника, закріплені в Основному Законі, і

b) особа, яка подає скаргу, вже вичерпала засоби правового захисту, або вони не існували ».

 

20. Рішення № 32/2013. (XI.22.) AB Конституційного Суду, яке встановлює конституційні вимоги, яких необхідно дотримуватися щодо розділу 58 (3) Nbtv. і таке, що відхиляє пов'язані конституційні скарги, містить наступні уривки:

"... 1. Конституційний Суд знаходить, що ... для того, щоб зовнішній контроль був ефективним, рішення Міністра, відповідального за правосуддя ... що санкціонує таємний збір інформації, має супроводжуватися обґрунтуваннями. ...

[42] 1.1. Діючі положення виділяють два види таємного збору інформації: таємне спостереження, пов'язане з розслідуванням конкретних злочинів і таємне спостереження, не пов'язане з розслідуванням конкретних злочинів. ...

[47] 1.2. Таємне спостереження, не пов'язане з розслідуванням конкретних злочинів, або не підлягає зовнішній авторизації [розділи 54-55 Nbtv.], або підлягає зовнішній авторизації [розділи 54-55 Nbtv.] У випадках, зазначених у законі, авторизація означає санкціонування з боку судді або Міністра Юстиції.

[48] ​​Відповідно до обґрунтування Nbtv., з міжнародної практики можуть бути наведені кілька прикладів, коли держави проводили відмінності між збором інформації, пов'язаним з розслідуванням конкретних злочинів (зокрема тісно пов'язані галузі запобігання злочинів і виявлення злочинів) і збором інформації, що проводяться в цілях національної безпеки.

[49] На підставі цього принципу в Законі була затверджена система розділеної авторизації. З метою виявлення реальних кримінальних правопорушень таємний збір інформації санкціонується - так само, як рішення, прийняте в Законі про Поліцію - суддею, якому це завдання призначає Голова Верховного Суду Будапешту, в той час, як заходи відповідно до розділу 56, які проводяться в ході загального збору інформації, повинні бути авторизовані Міністром Юстиції. ...

[51] Розділ 53 (2) Nbtv., Відповідно до якого таємний збір інформації може здійснюватися тільки якщо дані, необхідні для виконання статутних завдань, не можуть бути отримані ніяким іншим способом, застосовується в обох випадках. ...

[62] Відповідно до розділу 14 (4) Nbtv. Парламентський Комітет Національної Безпеки здійснює контроль над процесом авторизації Міністра Юстиції. ...

[69] 2. Таємний збір інформації, регульований Nbtv і не пов'язаний з розслідуванням конкретних злочинів ... ще не розглядався Конституційним Судом. Однак, в своєму рішенні № 2/2007. (I. 24.) AB (далі: Abh.1.) Конституційний Суд уточнив загальні аспекти, відповідно до яких таємний збір інформації і таємне спостереження є прийнятним в демократичній, правовій державі.

[70] Оскільки зміст статті B) (1) Основного Закону ідентичний змісту статті 2 (1) колишньої Конституції, і так як з правил інтерпретації, які можна застосувати до Основного Закону не може бути зроблений висновок, що суперечить вищевказаній думці Конституційного Суду, принципові твердження, зроблені про необхідність і пропорційність таємного збору інформації, можуть зберігатися.

[71] Конституційний Суд також взяв до уваги юриспруденцію Страсбурзького суду, як позначено в його попередніх рішеннях. Справи, що стосуються «таємних розслідувань» були розглянуті Судом у світлі положень Конвенції, викладених у статті 8, яка захищає право на повагу до приватного життя. У своїх рішеннях Суд ухвалював, що в демократичному суспільстві права, закріплені в статті 8 § 1, можуть бути обмежені тільки в рамках, зазначених в пункті 2, тобто, тільки для цілей, зазначених у цьому положенні і лише в тому випадку, якщо необхідність обмеження виправдана.

[72] Законність відповідно до прецедентної практики Суду не обов'язково вимагає, щоб це обмеження було зазначено в законі. Фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб саме положення відповідало правовим принципам. Оскільки таємний збір інформації за визначенням не виключає ефективний засіб правового захисту, вкрай важливо, щоб процес авторизації такого збору інформації містив достатні гарантії захисту прав осіб. Таким чином, використання таємного збору інформації має підлягати триступеневому контролю: на момент наказу про втручання, при проведенні втручання і при завершенні втручання. Контроль повинні здійснювати «органи», незалежні від виконавчої влади. В першу чергу, тільки постійний, тривалий і обов'язковий контроль може гарантувати, що в цій справі вимоги пропорційності не будуть порушені ....

[73] У своїх рішеннях Суд виклав мінімальні вимоги, яким повинні відповідати правові положення про використання пристроїв для таємного спостереження. Суд підкреслює що, оскільки втручання в основні права є таємним і оскільки використання таких пристроїв представляє «непередбачувані» можливості для виконавчої влади, необхідно, щоб самі процедури надавали достатні гарантії дотримання прав осіб. Тому держави повинні створити точні і докладні правила, яких зможуть дотримуватися громадяни, і які будуть доступними для громадян. З правових положень компетенція органу, що застосовує такі пристрої, суть заходів і характер практики мають бути зрозумілі й очевидні. Що стосується вимоги чіткості правил, Суд також зазначив, що закони повинні вказувати випадки і обставини, що виправдовують таке втручання і умови втручання. Як мінімальні гарантії закони повинні визначити критерії, на підставі яких може бути визначено коло потенційно згадуваних осіб, і мають містити положення, що регулюють документування використання пристроїв для таємного спостереження, і уточнюючі правила, застосовні до захисту і знищення документації. Що стосується прийняття рішень про використання пристроїв для таємного спостереження, владі не можуть бути надані надмірно широкі межі розсуду (наприклад, Valenzuela Contreras v. Spain (58/1997/842/1048)). Що стосується застосування пристроїв для таємного спостереження, вимога про те, щоб доступ сторонніх осіб до інформації був обмежений, є додатковою гарантією (наприклад Kopp v. Switzerland (13/1997/797/1000) 25 березня 1998).

[74] Використання з конкретною метою означає, що пристрої для таємного збору інформації можуть використовуватися тільки для цілей, встановлених в статті 8 § 2 .... Дотримання перевірки необхідності тісно пов'язане з цим питанням. Основною вимогою є вимога про те, що втручання повинно бути виправдано значним суспільним інтересом і має бути пропорційним небезпеці, якій необхідно протидіяти, і заподіяній шкоді.

[75] Розгляд цих питань не повинен обмежуватися ретельним вивченням того, чи відповідають статутні умови, викладені для обмеження, умовам необхідності і пропорційності, але має також поширюватися на розгляд необхідності використання пристроїв для таємного збору інформації в конкретній справі. Що стосується вимоги про необхідність, особливо важливо, щоб будь-який засіб використовувався тільки в разі серйозної загрози, і тільки в разі, якщо традиційні слідчі заходи і пристрої виявляються неефективними в конкретних обставинах справи; крім того, будь-яке використання пристроїв для таємного збору інформації має відбуватися відповідно до суворої процедури, яка повинна бути відома заздалегідь ...

[76] З Конвенції та відповідної прецедентної практики Суду Конституційний Суд зробив висновок, що національна безпека, громадська безпека і переслідування злочинності є інтересами, для яких навіть таємні розслідування - які є серйозними механізмами, що обмежують права - можуть бути використані при дотриманні вищевикладених умов.

[77] 3. Конституційний Суд розглянув оспорюване положення в межах скарг заявників. Заявники оскаржували заходи антитерористичного органу з таємного збору інформації, що проводяться з метою, що відрізняється від боротьби зі злочинністю. Вони стверджували про порушення Основного Закону оспорюваним положенням, стверджуючи, що спірне положення дозволяло антитерористичному органу здійснювати діяльність з таємного збору даних відповідно до Nbtv. - в той час, як Nbtv не містив гарантій дотримання основних згадуваних прав.

[78] Заявники не провели відмінності між різними стадіями таємного збору інформації (наказ, проведення та завершення втручання), але вибрали деякі елементи з застосування [цього заходу] і оскаржили ці елементи. Що стосується наказу про втручання, вони скаржилися, що дозвіл Міністра, відповідального за правосуддя, не був достатньою гарантією, зокрема, зважаючи на той факт, що підстави, на яких може бути здійснене прохання про авторизацію, не перераховані вичерпним чином. Заявники вважають, що після завершення втручання доля інформації, що є незначною для цілей спостереження, і доля даних, що відносяться до осіб, які не задіяні в справі, не встановлена. ...

[80] Тому в рамках скарги Конституційний Суд повинен розглянути, чи порушує авторизація з боку Міністра, відповідального за правосуддя, використання таємного збору інформації для антитерористичного органу і розпорядження даними після завершення втручання, задіяні основні права, а саме право на недоторканність приватного життя і право на інформаційну автономію ....

[92] 3.2. Конституційний Суд спочатку розглянув конституційність авторизації Міністра, відповідального за правосуддя. Першою стадією таємного спостереження є наказ про втручання. Так як при застосуванні розділу 7 / E (3) Закону про Поліцію (далі: Rtv.) Міністр, відповідальний за правосуддя, дає - санкціонуючи використання пристроїв для таємного збору інформації та методів, перерахованих в розділі 56 a) -e) Nbtv. - згоду на втручання, яке серйозно порушує основні права, процес втручання повинен регулюватися відповідно до закону, передбачені норми повинні бути ясними, і процес повинен підлягати механізмам зовнішнього контролю. ...

[94] ... Оспорюване положення Rtv. дозволяє антитерористичному органу провести, здійснюючи деякі з його завдань, таємний збір інформації відповідно до Nbtv. Rtv. чітко окреслює два завдання, для здійснення яких може проводитися таємне спостереження відповідно до Nbtv .: а саме, здійснення завдань, зазначених в розділі 7 / E (1) a) і ad) і в розділі 7 / E (1) e).

[95] Завданням, зазначеному відповідно до розділу 7 / E (1) a) (підрозділ (ad)), який має бути здійснений в рамках боротьби з тероризмом, є запобігання, виявлення і придушення спроб вчинення терористичного акту на території Угорщини з метою просування інтересів національної безпеки Угорщини. Пункт e) посилається на пункт d), який дозволяє отримувати, аналізувати, оцінювати або передавати інформацію про іноземну державу, або таку, що має іноземне походження, до тих пір, поки інформація необхідна для здійснення зазначених завдань. Завданнями, позначеними в пункті d) є участь у порятунку, поверненні до Угорщини і евакуації громадян Угорщини, які опинилися в скрутному становищі через військові дій або збройні конфлікти за межами території Угорщини, які загрожують життю і здоров'ю громадян Угорщини, або через терористичні акти та захоплення заручників, а також співробітництво з цією метою з державами-учасниками і установами Європейського Союзу, органами Організації Північноатлантичного Договору, міжнародними організаціями, що стурбовані справами і владою відповідних іноземних держав. Ці завдання повинні здійснюватися після відповідного рішення Міністра, відповідального за правоохоронну діяльність, в згоді з Міністром, відповідальним за іноземні справи.

[96] Розділ 7 / E (3) Rtv., оспорюваний заявниками, посилається на Nbtv. і повторює правила Nbtv. про таємний збір інформації (розділи 53-60) та обробку отриманих даних [розділи 38-52]. Розділ 7 / E (3) Rtv. передбачає застосування, mutatis mutandis, положень Nbtv. як до розслідування скарги про діяльність антитерористичного органу, так і до парламентського контролю антитерористичного органу і до розслідування звіту про передбачувану незаконну діяльність з боку антитерористичного органу [розділ 11 (5), розділ 14 (1) - (2) і (4) a) -f) і (5), розділ 15 (3), розділ 16, розділ 18 і розділ 27 (4) Nbtv.] Крім того, оспорюване положення чітко передбачає, що Міністр, відповідальний за правосуддя, повинен мати право санкціонувати використання, в рамках статутних завдань, пристроїв таємного збору інформації, перерахованих в вичерпному списку. Тому розділ 7 / E (3) Rtv. відповідає вимозі узгодженості з законом і вимозі ясності положень, так як він достатньо чітко уточнює умови наказу і обставини виконання заходів, що регулюються законом.

[97] Таким чином, наступним пунктом Конституційний Суд розглянув, чи забезпечує в цій справі авторизація таємного збору інформації Міністром, відповідальним за правосуддя, достатні гарантії дотримання основних прав осіб. ...

[102] Таємний збір інформації з метою національної безпеки може мати місце тільки у відповідності з розділом 7 / E (1) a) ad) або e) Rtv., тобто, для боротьби зі спробами здійснити терористичний акт на території Угорщини і для захисту громадян Угорщини, які перебувають в тяжкому становищі в іноземній державі. ...

[105] Обсяг завдань, пов'язаних з національною безпекою, значно ширше, ніж обсяг завдань, пов'язаних з розслідуванням конкретних злочинів, оскільки для цілей національної безпеки події реального життя розглядаються не в плані їх значимості для кримінального права, і ці події не обов'язково тягнуть за собою правові наслідки. Ідентифікація та боротьба зі спробами, спрямованими на вчинення терористичних актів, що відноситься до аспектів забезпечення суверенітету держави та захисту законного порядку держави може виходити за межі сфери конкретних кримінальних правопорушень. Тому завдання, пов'язані з національною безпекою, непорівнянні з таємним збором інформації, пов'язаним з розслідуванням конкретного злочину, що проводиться відповідно до розділу 69 Rtv. і таким, що підлягає авторизації з боку суду. Запобігання та усунення загроз національній безпеці вимагає політичних рішень, тому такі рішення знаходяться в компетенції виконавчої влади. Цей розгляд виправдовує те, що таємний збір інформації загального характеру повинен бути авторизований з боку Міністра, який відповідає за правосуддя.

[106] Однак, при наданні авторизації Міністр, відповідальний за правосуддя, повинен зважити інтереси національної безпеки в порівнянні зі шкодою, яка заподіюється основним правам. Тому на додаток до оцінки інтересів національної безпеки країни в політичному аспекті (внутрішні та закордонні справи) особа, що надає авторизацію, має також дотримуватися справедливого балансу між інтересами національної безпеки і основними правами. При цьому вона повинна виходити з того принципу, що таємні методи збору інформації в цілях національної безпеки можуть навіть антитерористичним органом використовуватися тільки в якості крайнього заходу виявлення. Розділ 53 (2) Nbtv. ясно передбачає характер ultima ratio таємних методів збору інформації: спеціальні пристрої і методи таємного збору інформації можуть використовуватися тільки в тих випадках, коли дані, необхідні для здійснення запропонованої задачі, не можуть бути отримані будь-яким іншим методом, а саме традиційними способами виявлення. Це положення Nbtv. покликане служити правовою гарантією подібно до тієї, яку складають в контексті таємного збору інформації, пов'язаного з розслідуванням конкретного злочину і проведеного за підозрою в злочині, специфікації в законі про дії, що становлять кримінальні правопорушення.

[107] ... Запит про авторизацію може супроводжуватися обґрунтуваннями. Особа ... що надає авторизацію, має засновувати свої рішення на змісті запиту: запит повинен бути задоволений, або, в разі необґрунтованості, відхилений. Отже, якщо орган, що запитує, не може достатнім чином обґрунтувати, що дані, необхідні для здійснення його завдань, не можуть бути отримані будь-яким іншим способом, авторизація для використання пристосувань і методів таємного збору інформації не буде видана. ...

[114] Що стосується наказу і здійснення таємного збору інформації, зовнішній контроль є основною гарантією. Контроль діяльності, здійснюваної антитерористичним органом відповідно до правил Nbtv, здійснюється Парламентським Комітетом Національної Безпеки (далі: Комітет) ... За запитом Комітету Міністр Юстиції повинен надати інформацію про характер авторизованого збору інформації і про тип справи (розділ 14 (4) b) Nbtv.).

[115] Комітет може отримувати інформацію про порушення, що стосуються дій Служби (антитерористичного органу), серед іншого, з власних розслідувань, зі скарг громадян або з інформації від співробітників Служб. ...

[119] Nbtv. встановлює єдину перешкоду контролю Комітету: Комітет не має права дізнаватися про інформацію, яка може представити загрозу інтересам національної безпеки першорядного значення при захисті методів і джерел (осіб, що беруть участь), на яких покладаються в конкретній справі (розділ 16 (1) Nbtv.).

[120] Функціонування Служб Національної Безпеки і антитерористичного органу, і діяльність по авторизації Міністра Юстиції може також контролюватися, крім Парламенту, Парламентським Комісаром з основних прав.

[121] Відповідно до розділів 18 (1) f) Закону № CXI від 2011 року про Парламентського Комісара з основних прав (далі: Ajbt.) правоохоронні органи, включаючи антитерористичний орган, є органами, які може вивчати Омбудсмен. ... Отже, не існує жодних перешкод контролю Омбудсмена, єдиною перешкодою є - як і при Парламентському контролі - поданий звіт про розгляд заходів щодо таємного спостереження органів, авторизованих застосовувати пристрої і методи таємного спостереження, не може містити дані, виходячи з яких можна зробити висновок про діяльність з таємного збору інформації, що проводиться органом в даному випадку (розділ 28 (3)). Комісар з основних прав може надати, в разі дотримання умов, зазначених відповідно до розділу 38 Ajbt., справи, що ним розглядаються, Парламенту в щорічному звіті і може, за винятком пропозицій про внесення поправок, запросити Парламент про розгляд справи. ...

[122] На підставі вищезазначеної інформації Конституційний Суд дійшов висновку, що Nbtv. допускає контроль надання авторизації Міністром Юстиції з боку органів, незалежних від виконавчої влади. ...

[124] 3.3 При розгляді посилання в розділі 7 / E (3) Rtv. Конституційний Суд зазначив, що розділ 58 (3) Nbtv. не забезпечує чітко обґрунтованого рішення ...

[127] Необхідним елементом будь-якого судового рішення про таємний збір інформації відповідно до Rtv. є розгляд відповідності запиту авторизації статутним вимогам. ..

. [128] [...] Посилання в розділі 7 / E (3) Rtv. також вимагає авторизації Міністра Юстиції для таємного збору інформації, що відноситься до національної безпеки, проведеного антитерористичним органом, який є частиною поліції, для боротьби зі спробами здійснення терористичних актів на території Угорщини або щодо захисту громадян Угорщини, які опинилися в скрутному становищі в іноземній державі. ...

[130] Оскільки Nbtv. не містить виразної вимоги про те, що Міністр Юстиції зобов'язаний видати обґрунтоване рішення, особа, що надає авторизацію, не зобов'язана забезпечувати обґрунтування. За відсутності обґрунтування, проте, неможливе подальше розуміння, аналіз або перегляд аспектів і причин, які послужили підставою для прийняття рішення в конкретній справі для тих, хто здійснює зовнішній контроль.

[131] Хоча розділ 58 (3) Nbtv. наказує, що особа, яка дає авторизацію, має засновувати своє рішення на змісті запиту, цей зміст, за визначенням, є одностороннім, так як при суперечці про необхідність таємного збору інформації запит буде посилатися тільки на інтереси національної безпеки. Особа, що надає авторизацію, має дотримуватися справедливого балансу між інтересами національної безпеки і основними правами, закріпленими в статті VI (1) - (2) Основного Закону для осіб, згадуваних таємними заходами спостереження, і має переконатися, крім необхідності обмеження, в тому, що обмеження відповідне. ...

[132] З огляду на той факт, що особливий характер таємного спостереження виключає можливість використання засобу правового захисту, обмеження права на недоторканність приватного життя і права на інформаційну незалежність, відповідне захисту національної безпеки, потребує ефективного зовнішнього контролю вже при забезпеченні авторизації для використання пристроїв для таємного спостереження .

[133] Комітет Національної Безпеки і Комісар з основних прав можуть здійснювати ефективний зовнішній контроль діяльності з авторизації Міністра Юстиції, тільки якщо рішення Міністра, що авторизує таємні заходи спостереження, містить достатньо детальні причини. Причини повинні бути такої глибини і рівня деталізації, щоб дозволяти особам, які здійснюють зовнішній контроль, розглядати баланс між інтересами національної безпеки і ураженими основними правами.

[134] Після авторизації, забезпеченої в розділі 46 (3) Abtv., для забезпечення ефективного зовнішнього контролю, Конституційний Суд виклав в якості конституційної вимоги, що забезпечує відповідність статті VI (1) - (2) Основного Закону, що при застосуванні розділу 58 ( 3) Nbtv. рішення Міністра, відповідального за правосуддя, про застосування таємного збору інформації, має підкріплюватися обґрунтуваннями.

[135] 3.4. Згодом Конституційний Суд розглянув, чи порушує обробка даних антитерористичним органом після завершення таємного збору інформації право на інформаційну автономію. Заявники стверджували, що Nbtv., всупереч Rtv., не гарантує видалення записаної інформації, яка не має стосунку до цілей спостереження, а також даних, що відносяться до осіб, які не згадуються справою. ..

. [138] Виходячи з вищевказаних міркувань Конституційний Суд встановив, що, хоча Nbtv., всупереч розділу 73 (3) Rtv., не надає вираженої гарантії видалення інформації, що не має відношення до цілей спостереження, і даних, що відносяться до осіб, які не згадуються справою , зі спільної інтерпретації фрази «явно не необхідна» в розділі 50 (2) e) і розділі 43 of Nbtv. чітко випливає, що будь-які дані, які не є необхідними для досягнення мети, яка є правовою підставою збору даних, зокрема, дані, що стосуються осіб, які не згадуються справою, повинні бути видалені ex officio. Тому вищезазначене положення відповідає принципу доцільності і підходить для запобігання отримання даних, що зберігаються. Крім того, Nbtv. дозволяє згадуваним особам подати запит на видалення їх особистих даних, і цей запит може бути відхилений лише головним директором за конкретних підстав. Також існує зовнішній контроль обробки даних, так як причини відхилення запиту слід також відправити до Національного Органу Захисту Даних і Свободи Інформації [розділ 48 Nbtv.].

[139] [139] Тому Конституційний Суд відхиляє, в цьому відношенні, скаргу про передбачувану невідповідність оспорюваного положення Основного Закону, яка прагне до анулювання оспорюваного положення…»

III. ЄВРОПЕЙСЬКА КОМІСІЯ ЗА ДЕМОКРАТІЮ ЧЕРЕЗ ПРАВО («ВЕНЕЦІАНСЬКА КОМІСІЯ»)

21. Доповідь про Демократичний нагляд над службами безпеки, прийнятий Венеціанською Комісією на 71-му пленарному засіданні (Венеція, 1-2 червня 2007 року) (CDL-AD (2007) 016-e) містить наступні уривки:

"81. У світлі важливості і характеру інтересів причетних сторін, таємний збір інформації є однією з основних областей національного прийняття рішень, яку уряд найменш бажає піддавати національному законодавчому контролю і судовому розгляду, і, a fortiori, міжнародному спостереженню і контролю.

82. З багатьох причин може існувати напруженість щодо політики національної безпеки, не тільки між правлячою партією і політичною опозицією в державі, а й конституційна напруженість між виконавчою і законодавчою владою, напруженість всередині уряду (особливо коаліційного уряду), і напруженість між політичними господарями і співробітниками розвідувальних служб безпеки. Велика ступінь секретності повинна супроводжуватися прийняттям рішень і здійсненням операцій в царині національної безпеки. Однак секретність також має ефект збільшення урядового контролю політики за рахунок законодавчої влади, і огорожею його від критики. Це посилюється тим фактом, що, в даний час, існує зв'язок між «зовнішніми» і «внутрішніми» погрозами Державі. Відповідно, безпека і збір інформації прагнуть до створення нероздільного цілого. ...

86. Особливо важливо, відносно обмеженого обсягу парламентського і судового контролю, відзначати особливий характер таємної розвідки. Серцем служби безпеки є її розвідувальні матеріали. «Твердих» даних, виключно фактичної інформації, недостатньо для служби безпеки, або, в цьому відношенні, будь - якої поліцейської організації. Крім того, необхідно зібрати спекулятивні дані для визначення того, які люди представляють або можуть, ймовірно або можливо, представляти, загрозу національній безпеці. Ця інформація може бути отримана різними способами. Велика частина не відкритої внутрішньої вихідної інформації в царині безпеки виходить від інформаторів. Як і фактична інформація, такі «м'які дані» можуть, і повинні, якщо агентство збирається виконувати свої завдання належним чином, зіставлятися для створення профілю особи підозрюваного або аналізу діяльності підозрюваного. ...

VII. Внутренний и правительственный контроль как части системы общей ответственности

130.  Внутренний контроль служб безопасности является основной гарантией против злоупотребления властью, когда сотрудники, работающие в агентствах, подвержены демократическим ценностям государства и соблюдению прав человека. Внешний контроль призван подкреплять внутренний контроль и периодически удостоверяться, что он работает надлежащим образом.

131.  Внутренний контроль означает в первую очередь, что высшее руководство агентства должно осуществлять эффективный контроль на практике над сотрудниками более низких рангов.

134.  Так же, как сильные системы внутреннего контроля являются необходимым условием для эффективного исполнительного контроля службы безопасности, сильный исполнительный контроль службы безопасности является необходимым условием надлежащей парламентской ответственности, учитывая, что доступ парламента к данным обычно зависит от исполнительной власти. Это же менее справедливо для систем экспертного рассмотрения/авторизации, до такой степени, что они обладают собственным доступом к чиновникам и разведывательным данным ...

137.  Для обеспечения беспристрастного подтверждения и уверения правительства в том, что тайные агентства действуют в соответствии с его политикой, эффективно и уместно, ряд стран разработал управления, такие, как управления Генеральных Инспекторов, судебных комиссаров или аудиторов, для проверки деятельности сектора безопасности, обладающие уставными полномочиями по доступу к информации и сотрудникам.

VII. Внутрішній і урядовий контроль як частини системи загальної відповідальності

130. Внутрішній контроль служб безпеки є основною гарантією проти зловживання владою, коли співробітники, що працюють в агентствах, схильні до демократичних цінностей держави і дотримання прав людини. Зовнішній контроль покликаний підкріплювати внутрішній контроль і періодично засвідчувати, що він працює належним чином.

131. Внутрішній контроль означає в першу чергу, що вище керівництво агентства повинно здійснювати ефективний контроль на практиці над співробітниками нижчих рангів.

134. Так само, як сильні системи внутрішнього контролю є необхідною умовою для ефективного виконавчого контролю служби безпеки, сильний виконавчий контроль служби безпеки є необхідною умовою належної парламентської відповідальності, з огляду на те, що доступ парламенту до даних зазвичай залежить від виконавчої влади. Це ж менш справедливо для систем експертного розгляду / авторизації, до такої міри, що вони володіють власним доступом до чиновників і розвідувальних даних ...

137. Для забезпечення неупередженого підтвердження і запевнення уряду в тому, що таємні агентства діють відповідно до його політики, ефективно і доречно, ряд країн розробив управління, такі, як управління Генеральних Інспекторів, судових комісарів або аудиторів, для перевірки діяльності сектора безпеки, що володіють статутними повноваженнями з доступу до інформації та співробітників.

VIII. Парламентська відповідальність

150. Є кілька причин, за якими парламентарі повинні брати участь в контролі служб безпеки. По-перше, вищий авторитет і легітимність силових структур відбувається із законодавчого схвалення їх повноважень, операцій і витрат. По-друге, існує ризик того, що агентства можуть служити вузьким політичним або секційним інтересам, а не державі в цілому та захисту конституційного ладу, якщо демократичний розгляд не поширюється на них. Стабільний, політично двопартійний підхід до безпеки, таким чином, можна забезпечити належним контролем, на користь державі і самих агентств.

153. З точки зору порівняльної міжнародної перспективи, найчастіше парламент створює єдиний контролюючий орган для всіх основних органів безпеки і розвідки, а не численні контролюючі органи для окремих агентств.

IX. Судебное рассмотрение и авторизация

195.  Судебный контроль служб внутренней безопасности может принимать различные формы. Во-первых, существует первоначальная авторизация в досудебной фазе, и/или обзор постфактум, особой следственной меры, такой, как прослушивание телефона, установка жучков и видеонаблюдения. Это является нормальной практикой в государствах Европы.

204.  Тем не менее, существует очевидное преимущество запрашивания первоначальной судебной авторизации для особых следственных техник, а именно, что агентство безопасности должно «пересилить себя» и убедить независимое лицо в необходимости конкретной меры. Оно подчиняет интересы безопасности закону, и как таковое служит для институционализации соблюдения закона. Если это работает надлежащим образом, судебная авторизация будет обладать превентивным эффектом, сдерживая нежелательные применения и/или уменьшая длительность особых следственных мер. Парламентская Ассамблея ранее выразила отчётливое предпочтение предварительной судебной авторизации особых следственных мер (в зависимости от типа мер).

IX. Судовий розгляд і авторизація

195. Судовий контроль служб внутрішньої безпеки може приймати різні форми. По-перше, існує первісна авторизація в досудової фазі, і / або огляд постфактум, особливого ​​слідчого заходу, такого, як прослуховування телефону, установка жучків і відеоспостереження. Це є нормальною практикою в державах Європи.

204. Проте, існує очевидна перевага запиту первісної судової авторизації для особливих слідчих технік, а саме, що агентство безпеки має «пересилити себе» і переконати незалежну особу в необхідності конкретного заходу. Вона підпорядковує інтереси безпеки закону, і як така служить для інституціоналізації дотримання закону. Якщо це працює належним чином, судова авторизація володітиме превентивним ефектом, стримуючи небажані застосування і / або зменшуючи тривалість особливих слідчих заходів. Парламентська Асамблея раніше висловила виразну перевагу попередньої судової авторизації особливих слідчих заходів (в залежності від типу заходів).

X. Відповідальність перед експертними органами

218. Експертні органи можуть слугувати в якості доповнення або заміни парламентським органам або судової звітності ...

219. Експертний орган дозволяє поліпшити досвід і час в контролі служб безпеки і розвідки, а також уникає ризику політичного поділу, до якого можуть бути схильні парламентські комітети. Орган може працювати в режимі повного або неповного робочого дня, але навіть у другому випадку здійснюється контроль, швидше за все, буде більш тривалим, ніж контроль з боку парламентського органу, члени якого мають багато інших політичних інтересів і відповідальностей. Робота членів може тривати довше стандартного виборчого періоду, що особливо важливо, тому що розвідка має, як уже згадувалося ..., відносно довгу «криву навчання».

220. Як і парламентський контроль, мандат експертного органу може бути інституційним, що означає, що він може бути заснований для здійснення контролю лише стосовно конкретного органу внутрішньої безпеки (на відміну від функціонального аналізу, згаданого раніше) ...

222. Однак, важливо, щоб сфера огляду була позначена ретельно, щоб уникнути суперечок щодо того, чи підпадає конкретна діяльність під мандат органу, і щоб уникнути перетину з іншими механізмами підзвітності, зокрема, судового контролю влади поліції і Міністерської звітності парламенту.

XI. Механізми оскарження

241. Особам, які стверджують, що були негативно зачеплені винятковою владою агентств безпеки і розвідки, такою, як використання спостереження, чітко необхідно володіти деякими можливостями для відшкодування збитку. Абсолютно незалежно від посилення підзвітності, скарги також можуть привести до підвищення ефективності роботи агентств шляхом виявлення адміністративних недоліків. Очевидно, слід також мати на увазі вимоги договорів в області прав людини, і особливо Європейської Конвенції з Прав Людини, з її захистом справедливого судового процесу, поваги приватного життя і вимогами ефективного засобу правового захисту .

242. Очевидно, законні цілі агентств безпеки або розвідки не повинні бути в змозі використати систему скарг для того, щоб дізнаватися про роботу агентства. Система скарг повинна зберігати баланс, з одного боку, між незалежністю, надійністю і справедливістю, і, з іншого боку, чутливістю до потреб безпеки. Розробити таку систему складно, але можливо.

243. Особи, які стверджують про порушення з боку держави в інших областях, зазвичай мають право звернення до судів для відшкодування збитку. Ефективність цього права, однак, залежить від знання осіб про передбачуване порушення, і наявності доказів для задоволення судів. Як вже було сказано, по ряду причин, потенціал звичайних судів служити в якості відповідного засобу правового захисту в області безпеки обмежений. Прецедентна практика Європейського Суду з Прав Людини ... дуже ясно вказує на те, що засіб правового захисту не повинен існувати виключно на папері.

244. Альтернативою є дозвіл проведення розслідування і складання звіту щодо скарги на агентство з боку незалежної посадової особи, такої, як омбудсмен ....

245. В цих системах омбудсменского типу акцент робиться на незалежну посадову особу, яка здійснює розслідування від імені заявника. Ці незалежні контори зазвичай існують для вирішення адміністративних проблем громадських органів, а не правових помилок. Їх розслідування можуть меншою мірою концентруватися на участі заявника в процесі і прозорості, ніж судові розгляди. Зазвичай розслідування такого типу завершуються не судовим рішенням і формальними засобами правового захисту, а доповіддю, і (якщо скарга задовольняється) рекомендацією для виправлення ситуації і дій в майбутньому ...

246. Менш поширеним варіантом є використання державою парламентського або експертного контролюючого органу для розгляду скарг і звернень фізичних осіб .... В обробці скарг щодо органів безпеки і розвідки може існувати вигода для парламентського контролюючого органу, так як це дасть уявлення про потенційні проблеми - політики, законності та ефективності. З іншого боку, якщо контролюючий орган занадто тісно асоціюється з агентствами, які він контролює, або працює в колі секретності, заявник може відчути, що процес оскарження недостатньо незалежний. У випадках, коли єдиний орган обробляє скарги та займається контролем, найкраще, якщо існують виразні правові процедури для цих різних ролей.

247. В цілому переважно, щоб ці дві функції були передані різним органам, але щоб існували процеси, що дозволяють контролюючому органу мати уявлення про більш широкі наслідки індивідуальних скарг. Цей підхід також підтримує ЄКПЛ. Вимога в статті 13 ЄКПЛ про механізм правового захисту стосовно ймовірних порушень прав відповідно до Конвенції, який не залежить від процесу авторизації, означає, що система державного контролю, наприклад, щодо обробки даних, може проходити перевірку «відповідності закону» і «необхідності в демократичному суспільстві », але відсутність засобу правового захисту означає, проте, що має місце порушення Конвенції. Як уже згадувалося, ЄСПЛ стверджував, що засіб правового захисту має бути ефективним в законі і за фактом. Слід зазначити, зокрема, що ЄСПЛ ухвалював, що орган по дослідженню даних, що є незалежним і володіє офіційною компетенцією по закону призначати засіб юридичного захисту щодо зберігання неточних, неналежних і т. ін. даних з безпеки, але по факту не володіє досвідом по оцінці таких даних, не є ефективним засобом правового захисту за змістом статті 13.

249. В деяких країнах не тільки фізичним особам, а й членам служб дозволяється доводити питання, пов'язані зі службою, до уваги омбудсмена або парламентського контролюючого органу ...

250. Іншим методом розгляду скарг є спеціалізований суд ».

...

IV. ІНШІ ВАЖЛИВІ МІЖНАРОДНІ ТЕКСТИ

22. Деякі елементи міжнародного права, що мають значення в цьому контексті, виділені в рішенні по справі Dragojević v. Croatia (№ 68955/11, §§ 62 - 66, 15 січня 2015 г.).

23. У справі Digital Rights Ireland v Minister for Communications & Others, (справи C-293/12 і C-594/12, 8 квітня 2014 року), Суд Європейського Союзу ухвалив наступне:

«26. В цьому відношенні слід відзначити, що дані, які повинні зберігати провайдери суспільно доступних послуг електронного зв'язку або мереж громадського зв'язку, відповідно до статей 3 і 5 Директиви 2006/24, включають дані, необхідні для відстеження та ідентифікації джерела повідомлення і його призначення, для ідентифікації дати, часу, тривалості та типу повідомлення, для ідентифікації зв'язкового обладнання користувача, і для ідентифікації місцезнаходження обладнання мобільного зв'язку, дані, які складаються, серед іншого, з імені та адреси передплатника або зареєстрованого користувача, що викликає телефонний номер, викликаного номера і IP адресів для інтернет-служб. Ці дані роблять можливим, зокрема, впізнання особи, з яким передплатник або зареєстрований користувач спілкувався, і якими способами, і ідентифікацію часу зв'язку, а також місця, в якому цей зв'язок відбувалася. Вони також дозволяють дізнатися частоту комунікацій передплатника або зареєстрованого користувача з різними особами протягом конкретного періоду.

27. Ці дані, взяті в цілому, можуть дозволити зробити дуже точні висновки щодо приватного життя осіб, чиї дані були збережені, такі, як звички повсякденного життя, постійне або тимчасове місце проживання, щоденні або інші переміщення, діяльність, що ними проводиться, соціальні взаємини осіб і соціальне оточення, яке вони часто відвідують.

52. Що стосується права на повагу до приватного життя, захист цього основного права вимагає, відповідно до встановленої прецедентної практики Суду, в будь-якому випадку, щоб відхилення і обмеження щодо особистих даних застосовувалися тільки до тих пір, поки це строго необхідно (Справа C 473/12 IPI EU: C до: 2013: 715, пункт 39 і наведена прецедентна практика). ...

62. Зокрема, в директиві 2006/24 не викладається якийсь об'єктивний критерій, за яким кількість осіб, авторизованих на доступ і подальше використання збереженої інформації, обмежується до строго необхідного в світлі переслідуваної мети. Перш за все, доступ компетентних національних органів влади до збережених даних не залежить від попереднього розгляду, проведеного судом або незалежним адміністративним органом, чиї рішення прагнуть до обмеження доступу до даних і їх використання до строго необхідного для досягнення переслідуваної мети, і який втручається після обґрунтованого запиту з боку органів, поданого в рамках процедури запобігання, виявлення або кримінального переслідування. Також в ній не викладається конкретне зобов'язання держав-учасниць, спрямоване на встановлення таких меж. "

4.  Доклад 2013 г. Специального Докладчика Организации Объединённых Наций о продвижении и защите права на свободу мнения и выражения, Фрэнка Ла Рю, содержит следующие выводы и рекомендации:

24. Доповідь 2013 р. Спеціального Доповідача Організації Об'єднаних Націй про просування і захист права на свободу думки і висловлювання, Френка Ла Рю, містить наступні висновки і рекомендації:

"78. Техніка і технології зв'язку значно еволюціонували, змінивши спосіб здійснення спостереження за зв'язком з боку держав. Тому держави повинні оновити своє розуміння і регулювання спостереження за зв'язком і модифікувати свою практику для забезпечення дотримання і захисту прав людини.

79. Держави не можуть гарантувати, що особи можуть вільно шукати і отримувати інформацію або висловлювати свої думки без дотримання, захисту і просування їх права на недоторканність приватного життя. Недоторканність приватного життя і свобода вираження взаємопов'язані і залежать одна від одної; порушення одного права може бути як причиною, так і наслідком порушення іншого. Без належного законодавства і правових стандартів для забезпечення недоторканності приватного життя, безпеки і анонімності повідомлень, журналісти, правозахисники та інформатори, наприклад, не можуть бути впевнені, що їхні повідомлення не стануть предметами розгляду держави.

80. Для виконання своїх зобов'язань в галузі прав людини, держави повинні гарантувати, що права на свободу вираження поглядів і недоторканність приватного життя лежать в основі їх систем спостереження за зв'язком. Для цього Спеціальний Доповідач рекомендує наступне:

A. Оновлення та зміцнення законів і правових стандартів

81. Спостереження за зв'язком має розглядатися як вельми агресивна дія, яка, потенційно, втручається в права на свободу вираження поглядів і недоторканність приватного життя, а також загрожує основам демократичного суспільства. Законодавство повинно передбачати, що спостереження за зв'язком з боку держави може мати місце тільки за виняткових обставин, і виключно під контролем з боку незалежного судового органу. У законі повинні бути передбачені гарантії, що стосуються характеру, обсягу та тривалості можливих заходів, підстав, необхідних для видання наказу про їх використання, органів, які мають компетенцію для авторизації, проведення та контролю за ними, а також засоби правового захисту, передбаченого національним правом.

82. Фізичні особи повинні володіти законним правом бути повідомленими про те, що вони піддавалися спостереженню за їх повідомленнями, або що до даних з їх повідомлень отримала доступ держава. Визнаючи той факт, що попереднє або одночасне повідомлення може поставити під загрозу ефективність спостереження, осіб, проте, слід повідомляти відразу після завершення спостереження, і у них повинна бути можливість прагнути до відшкодування шкоди щодо використання заходів спостереження за зв'язком.

83. Правові рамки повинні гарантувати, що заходи спостереження за зв'язком:

(а) приписані законом, відповідають стандарту ясності і точності, достатньої для забезпечення того, щоб особи були попереджені і могли передбачити їх застосування;

(b) Строго і чітко необхідні для досягнення законної мети; а також

(c) Чи дотримуються принципу пропорційності, і не застосовуються в тих випадках, коли менш агресивні техніки доступні або ще не вичерпані.

84. Держави повинні ввести кримінальну відповідальність за незаконне спостереження з боку державних або приватних суб'єктів. Такі закони не повинні бути націлені на інформаторів або інших осіб, які прагнуть розкрити порушення прав людини, і вони не повинні створювати перешкоди законному контролю державних дій з боку громадян.

85. Надання даних про зв'язок державам з боку приватного сектора має ефективно регулюватися для забезпечення того, щоб права людини завжди були пріоритетом. До доступу до даних про зв'язок, що знаходяться в розташуванні внутрішніх корпоративних суб'єктів, слід прагнути тільки за обставин, коли будь-які інші доступні, менш агресивні, техніки були вичерпані.

86. Надання даних про зв'язок державі має контролюватися незалежним органом, таким, як суд або контролюючий механізм. На міжнародному рівні держави повинні прийняти Договори про взаємну правову допомогу для регулювання доступу до даних про зв'язок, що знаходяться в розпорядженні міжнародних корпоративних суб'єктів.

87. Техніки та практики спостереження, які застосовуються за межами верховенства права, повинні бути взяті під законодавчий контроль. Їх позазаконне використання підриває основоположні принципи демократії і може спричинити собою шкідливі політичні та соціальні наслідки.

B. Полегшення приватного, безпечного і анонімного зв'язку

88. Держави повинні утримуватися від обов'язкової ідентифікації користувачів в якості попередньої умови для доступу до зв'язку, включаючи онлайн-сервіси, кіберкафе або мобільну телефонію.

89. Особи повинні мати можливість вільно використовувати будь-які технології за їхнім вибором для захисту їх повідомлень. Держави не повинні заважати використанню технологій шифрування, і не повинні робити обов'язковим надання ключів до шифрів.

90. Держави не повинні зберігати або вимагати про зберігання конкретної інформації виключно для цілей спостереження.

C. Збільшення громадського доступу до інформації, розуміння і знання про загрози недоторканності приватного життя

91. Держави повинні бути повністю прозорими щодо використання та обсягу технік і повноважень зі спостереження за зв'язком. Вони повинні публікувати, як мінімум, сукупну інформацію про кількість схвалених і відхилених запитів, розбивку запитів по провайдеру і з розслідування і меті.

92. Держави повинні надавати особам достатню інформацію, що дозволяє їм повністю зрозуміти обсяг, характер і застосування законів, що дозволяють спостереження за зв'язком. Держави повинні дозволити постачальникам послуг публікувати процедури, які вони застосовують при роботі з державним наглядом за зв'язком, дотримуватися цих процедур і публікувати записи державного нагляду за зв'язком.

93. Держави повинні створити механізми незалежного контролю, здатні забезпечити прозорість і підзвітність державного нагляду за зв'язком.

94. Держави повинні підняти рівень громадської обізнаності про використання нових технологій зв'язку в цілях підтримки осіб в процесах оцінки, обробки, пом'якшення та прийняття обґрунтованих рішень щодо ризиків, пов'язаних з повідомленнями.

D. Регулювання комерціалізації технологій спостереження

95. Держави повинні гарантувати, що дані про зв'язок, зібрані корпоративними суб'єктами при наданні послуг зв'язку, відповідають найвищим стандартам захисту даних.

96. Держави повинні утримуватися від примусу приватного сектора до здійснення заходів, що порушують недоторканність приватного життя, безпеку і анонімність послуг зв'язку, включаючи вимогу про створення можливостей для перехоплення з метою державного нагляду або заборону використання шифрування.

97. Держави повинні вжити заходів для запобігання комерціалізації технологій спостереження, приділивши особливу увагу розслідуванню, розробці, торгівлі, експорту та використанню цих технологій, враховуючи їх можливість полегшити систематичне порушення прав людини.

E. Сприяння оцінці відповідних міжнародних стандартів в галузі прав людини

98. Існує значна потреба в підвищенні міжнародного розуміння захисту права на недоторканність приватного життя в світлі технологічного розвитку. Комітету з Прав Людини слід розглянути питання про видання нового Зауваження Спільного Порядку щодо права на недоторканність приватного життя, на заміну Зауваження загального Порядку № 16 (1988).

99. Правозахисним механізмам слід додатково оцінити зобов'язання приватних суб'єктів, що розробляють і постачають технології спостереження. "

25. Резолюція Європейського Парламенту від 12 березня 2014 року щодо програми спостереження АНБ ООН, органів спостереження в різних державах-учасницях та їх вплив на основні права громадян ЄС та на трансатлантичне співробітництво в Юстиції і Внутрішніх Справах містить наступні уривки:

...

Вплив масового спостереження

«...

G. беручи до уваги, що одкровення з липня 2013 року стали причиною численних занепокоєнь в рамках ЄС щодо:

... - можливості використання заходів масового спостереження для причин крім національної безпеки і боротьби з тероризмом в строгому сенсі, наприклад, для економічного і індустріального шпигунства або профілювання з політичних мотивів;

- підрив свободи преси і повідомлень членів професій з привілеєм конфіденційності, включаючи юристів і лікарів;

- відповідної ролі і рівня участі розвідувальних агентств і приватних IT і телевізійних компаній;

- все більш розмитих кордонів між правоохоронними та розвідувальними заходами, що веде до того, що кожен громадянин розглядається, як підозрюваний, і підлягає нагляду;

- загроз недоторканності приватного життя в цифрову епоху і впливу масового спостереження на громадян і суспільства;

...

T. беручи до уваги, що основні права, зокрема, право на свободу вираження, свободу преси, думки, совісті, віросповідання і асоціації, приватного життя, захисту даних, а також право на ефективний засіб правового захисту, презумпцію невинуватості та право на справедливий судовий процес і відсутність дискримінації, закріплені в Хартії Основних Прав Європейського Союзу і в Європейській Конвенції про Права Людини, є наріжними каменями демократії; в той же час масове спостереження за людьми несумісне з цими наріжними каменями;

…

Демократичний контроль служб розвідки

BW. беручи до уваги, що служби розвідки в демократичних суспільствах володіють особливими повноваженнями і можливостями для захисту основних прав, демократії та верховенства права, прав громадян і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, і підлягають демократичній підзвітності та судовому нагляду; беручи до уваги, що їм надані особливі повноваження і можливості тільки для цієї мети; беручи до уваги, що ці повноваження повинні використовуватися тільки в законних рамках, встановлених основними правами, демократією і верховенством права, і їх застосування повинно бути ретельно досліджено, оскільки інакше вони втратять законність і ризикують підірвати демократію;

BX. беручи до уваги, що розвідувальним службам надається певний рівень секретності, щоб уникнути небезпеки поточних операціях, розкриття образу дії або загрози життю агентів, така секретність не може скасувати або виключити правила про демократичний і судовий розгляд і дослідження їх діяльності, а також правила прозорості, особливо щодо дотримання основних прав і верховенства права, всі з яких є наріжними каменями в демократичному суспільстві;

BY. беручи до уваги, що більшість існуючих національних контролюючих механізмів та органів були створені або оновлені в 1990-х і не обов'язково адаптувалися до швидкого політичного і технологічного розвитку за останнє десятиліття, яке призвело до розвитку міжнародного співробітництва служб розвідки, також шляхом великомасштабного обміну особистими даними, і часто розмитою лінією між розвідувальними та правоохоронними діями;

BZ. беручи до уваги, що демократичний контроль розвідувальної діяльності все ще здійснюється тільки на національному рівні, не дивлячись на підвищення рівня обміну інформацією між державами-членами ЄС та між державами-членами та третіми країнами; беручи до уваги, що існує зростаючий розрив між рівнем міжнародного співробітництва з одного боку і можливостями нагляду, обмеженим національним рівнем, з іншого, що призводить до неефективного демократичного контролю;

CA. беручи до уваги, що національні контролюючі органи часто не володіють повним доступом до даних, отриманих у закордонних розвідувальних агентств, що може привести до розривів, в яких міжнародний обмін інформацією може відбуватися без належного розгляду; беручи до уваги, що ця проблема ускладнюється ще й так званим «правилом третьої сторони», або принципом «оригінального контролю», який був розроблений для того, щоб ініціатори могли підтримувати контроль над подальшим поширенням їх конфіденційної інформації, але, на жаль, також інтерпретується, як такий, що можна застосовувати до нагляду служб-одержувачів;

CB. беручи до уваги, що ініціативи щодо реформи приватної і суспільної прозорості є ключовими для забезпечення суспільної довіри до діяльності розвідувальних агентств; оскільки правові системи не повинні заважати компаніям розкривати громадськості інформацію про те, як вони обробляють всі види урядових запитів і судових наказів про доступ до даних користувачів, включаючи можливість розкриття агрегованої інформації про кількість задоволених і відхилених запитів і наказів;

Основні висновки

...

8.  Ставит под сомнение совместимость крупных мероприятий по экономическому шпионажу некоторых государств-членов с законом ЕС о внутреннем рынке и конкуренции, закреплённым в главах I и VII Договора о функционировании Европейского Союза; подтверждает принцип честного сотрудничества, закреплённый в статье 4(3) Договора о Европейском Союзе, а также принцип о том, что государства-участники должны «воздерживаться от любых мер, которые могут поставить под угрозу достижение целей Союза»;

...

6. Нагадує про міцне переконання ЄС в потребі дотримуватися правильного балансу між заходами безпеки і захистом громадянських свобод і основних прав, забезпечуючи при цьому максимальну повагу до приватного життя і захисту даних;

7. Вважає, що збір даних такого масштабу залишає значні сумніви щодо того, чи керується ця діяльність тільки боротьбою з тероризмом, так як вона задіє збір всіх можливих даних про всіх громадян; і, тому, вказує на можливе існування інших цілей, включаючи політичне та економічне шпигунство, від яких потрібно всебічно позбавлятися;

8. Ставить під сумнів сумісність значних заходів з економічного шпигунства деяких держав-членів з законом ЄС про внутрішній ринок і конкуренцію, закріпленим в розділах I та VII Договору про функціонування Європейського Союзу; підтверджує принцип чесної співпраці, закріплений в статті 4 (3) Договору про Європейський Союз, а також принцип про те, що держави-учасники повинні «утримуватися від будь-яких заходів, які можуть поставити під загрозу досягнення цілей Союзу»;

10. Засуджує великомасштабний і системний віяловий збір особистих даних невинних осіб, що часто містить інтимну особисту інформацію; підкреслює, що системи невибіркового масового спостереження з боку служб розвідки є серйозним втручанням в основні права громадян; підкреслює, що недоторканність особистого життя - не право з розряду розкоші, але наріжний камінь вільного і демократичного суспільства; крім того, зазначає, що масове спостереження має потенційно серйозні наслідки для свободи преси, думки і слова, а також для свободи зборів і асоціації, і тягне за собою значний потенціал для зловживання зібраною інформацією щодо політичних супротивників; підкреслює, що ці заходи з масового спостереження також тягнуть за собою незаконні дії з боку служб розвідки і викликають питання, що стосуються екстериторіальності національних законів;

12.  Видит программы наблюдения как ещё один шаг по направлению к полноценному превентивному государству, меняющий установленную парадигму уголовного права в демократических обществах, в то время, как любое вмешательство в основные права подозреваемых должно быть санкционировано судьёй или прокурором на основании оправданного подозрения и должно регулироваться законом, продвигающий вместо этого смесь правоохранительных и разведывательных действий с размытыми и ослабленными правовыми гарантиями, часто не соответствующими демократическим стандартам, балансу и основным правам, особенно презумпции невиновности; напоминает в этом отношении решение Федерального Конституционного Суда Германии о запрете использования превентивных сетей (‘präventive Rasterfahndung’), если не существует доказательство конкретной опасности другим высокоуровневым правам под защитой закона, в силу чего ситуация общей угрозы или международной напряжённости является недостаточной для оправдания таких мер;

...

14.  Отмечает, что упомянутые выше проблемы усугубляются быстрым технологическим и социальным развитием, так как интернет и мобильные устройства распространены повсеместно в современной жизни («повсеместное использование компьютерных технологий») и бизнес-модель большинства интернет-компаний основана на обработке личных данных; считает, что масштабы этой проблемы являются беспрецедентными; отмечает, что это может создать ситуацию, при которой инфраструктура для массового сбора и обработки данных может использоваться не по назначению в случаях смены политического режима; ...»

12. Бачить програми спостереження як ще один крок у напрямку до повноцінної превентивної держави, що змінює встановлену парадигму кримінального права в демократичних суспільствах, в той час, як будь-яке втручання в основні права підозрюваних повинно бути санкціоновано суддею або прокурором на підставі виправданої підозри і має регулюватися законом , що просуває замість цього суміш правоохоронних і розвідувальних дій з розмитими і ослабленими правовими гарантіями, які часто не відповідають демократичним стандартам, балансу та основним правам, особливо презумпції невинуватості; нагадує в цьому відношенні рішення Федерального Конституційного Суду Німеччини про заборону використання превентивних мереж ( 'präventive Rasterfahndung'), якщо не існує доказу безпосередньої загрози іншим високорівневим правам під захистом закону, в силу чого ситуація спільної загрози або міжнародної напруженості є недостатньою для виправдання таких заходів; ...

14. Наголошує, що згадані вище проблеми поглиблюються швидким технологічним і соціальним розвитком, так як Інтернет і мобільні пристрої поширені повсюдно в сучасному житті ( «повсюдне використання комп'ютерних технологій») і бізнес-модель більшості Інтернет-компаній заснована на обробці особистих даних; вважає, що масштаби цієї проблеми є безпрецедентними; зазначає, що це може створити ситуацію, при якій інфраструктура для масового збору і обробки даних може використовуватися не за призначенням у випадках зміни політичного режиму; ... »

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

26. Заявники скаржилися відповідно до статті 8 Конвенції, що вони могли потенційно бути піддані заходам в рамках «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)». Вони стверджували, що правова база була схильна до зловживання, особливо через відсутність судового контролю. Стаття 8 проголошує наступне:

«1. Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2. Не допускається втручання органів державної влади у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та громадського порядку, економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб ».

27. Уряд заперечив ці твердження.

28. Уряд формально не оскаржив потенційний статус жертви заявників за змістом юриспруденції Суду, відповідно до якої саме існування законодавства, що допускає використання пристроїв для таємного спостереження, служить підставами для статусу жертви, навіть якщо такі пристрої не використовувалися щодо заявника. Однак уряд оскаржив твердження заявників про те, що - як співробітники сторожової організації - вони були порушені можливістю піддатися таємному спостереженню більш безпосередньо, ніж інші.

29. Крім того, Уряд зазначив, що в їх конституційній скарзі заявники не скаржилися на наявність або відсутність гарантій у всьому процесі таємного збору інформації. Вони скаржилися тільки на авторизацію втручання з боку Міністра Юстиції і використання даних після завершення втручання. Уряд наголошував, що по відношенню до будь-яких подальших скарг, які заявники можуть мати відносно інших стадій процесу, вони не вичерпали доступні засоби правового захисту на національному рівні.

30. Щодо статусу жертви, заявники підкреслили, що відсутність значущого зовнішнього контролю над використанням таємного спостереження піддало недоторканність особистого життя осіб небезпеці, оскільки ніщо не заважало політичній владі використовувати цю прерогативу на свій розсуд. Сторожова активність не може служити підставою для таємного збору інформації. Проте, їх твердження - відповідно до якого вони, як співробітники сторожової організації, що озвучує критику щодо уряду, більш стурбовані і засмучені через те, що піддаються таємному спостереженню, ніж, можливо, звичайні громадяни - не може розглядатися, як страх, заснований на повністю необґрунтованих припущеннях, особливо з огляду на деякі з недавніх заходів Уряду, що спрямовані проти громадських організацій.

31. Що стосується вичерпання національних засобів правового захисту, заявники не оспорюють той факт, що їх конституційна скарга була сфокусована на системі авторизації, так як тільки гарантії, що існують на цій стадії, могли надати належний захист права на недоторканність приватного життя. Це означає, що гарантії, які стосуються наступних процесуальних стадій, були нездатні врівноважити шкоду, заподіяну праву на недоторканність приватного життя, якщо не існувало жодного контрольного механізму, вбудованого в процес авторизації таємного спостереження, який міг завадити юридично невиправданим втручанням у приватну сферу. Однак, питання про те, чи правильно це твердження, можна розглядати тільки з урахуванням процедури в цілому. Пропозиція Уряду про те, що Суд повинен утримуватися від оцінки процесуальних стадій, крім стадії авторизації, була безглуздою і практично нездійсненною. Крім того, заявники підкреслили, що скарга, подана до Конституційного Суду і скарга, подана в Суд не повністю збігалися одна з одною щодо наведених аргументів, і що, отже, Суд не повинен утримуватися, спираючись тільки на принцип субсидіарності, від розгляду питання про те, чи забезпечували належний захист інші гарантії, передбачені в процедурі.

2.  Оцінка Суду

32. Що стосується статусу жертви заявників, Суд в своєму прецедентному праві послідовно ухвалював, що його завданням зазвичай є не розгляд відповідного закону і практики in abstracto, але визначення того, чи тягне за собою порушення Конвенції спосіб, яким він застосовувався до заявників, або зачіпав їх (див., серед інших, справа Klass and Others v. Germany, 6 вересня 1978 року, § 33, Series A № 28; NC v. Italy [GC], № 24952/94, § 56, ECHR 2002 X; і Krone Verlag GmbH & Co. KG v. Austria (№ 4), № 72331/01, § 26, 9 листопада 2006 р.)

33. Однак, визнаючи конкретні особливості таємних заходів спостереження і важливість забезпечення ефективного контролю і нагляду над ними, Суд визнав, що за певних обставин фізична особа може стверджувати, що стала жертвою саме через існування законодавства, що допускає таємне спостереження, навіть якщо ця особа не може вказати на будь-які конкретні заходи, що зачіпають саме її. Підхід Суду до оцінки того, чи мало місце втручання в справах, що піднімають скарги щодо законодавства, яке допускає таємні заходи спостереження, був викладений в рішенні по справі Klass and Others (цит. вище, §§ 34 і 36) наступним чином:

...

«34. ... ефективність (l'effet utile) Конвенції передбачає в таких обставинах існування деяких можливостей отримання доступу до Комісії. Якби це було не так, ефективність виконавчого механізму Конвенції була б значно ослаблена. Процесуальні положення Конвенції повинні, з урахуванням того факту, що Конвенція та її установи, були створені для захисту осіб, застосовуватися таким чином, який служить підвищенню ефективності системи індивідуальних звернень.

Тому Суд визнає, що особа може, за певних умов, стверджувати, що стала жертвою порушення, створеного самим існуванням таємних заходів або законодавства, що допускає таємні заходи, без необхідності стверджувати, що такі заходи дійсно застосовувалися до неї. Відповідні умови повинні бути визначені в кожній справі відповідно до права або прав Конвенції, які, імовірно, були порушені, таємним характером оспорюваних заходів, і зв'язком між заявником і цими заходами

. ...

36. Суд зазначає, що у випадках, коли держава вводить таємне спостереження, існування якого залишається невідомим для контрольованих осіб, через що спостереження залишається незаперечним, стаття 8 може у великій мірі бути зведена до нуля. У такій ситуації з особою можуть поводитися в порушення статті 8, або вона навіть може бути позбавлена ​​права, закріпленого в цій статті, без її відома, і, отже, без можливості скористатися засобом правового захисту на національному рівні або в установах Конвенції. ...

Суд вважає неприйнятним той факт, що впевненість в здійсненні права, гарантованого Конвенцією, може, таким чином, бути усунена простим фактом того, що постраждала особа перебуває в невіданні про порушення. Право на звернення до Комісії для осіб, яких потенційно торкається таємний нагляд, має випливати зі статті 25, оскільки в противному випадку стаття 8 ризикує бути анульована ».

34. Після справ Klass and Others (цит. вище) і Malone v. the United Kingdom (2 серпня 1984, § 64, серія A № 82), колишня Комісія в ряді справ щодо Сполученого Королівства, в яких заявники стверджували про фактичне перехоплення їх повідомлень, підкреслила, що перевірка в справі Klass and Others не може бути витлумачена настільки широко, щоб охоплювати кожну людину в Сполученому Королівстві, яка побоюється, що служби безпеки могли здійснювати спостереження за нею. Відповідно, Комісія вимагала, щоб заявники продемонстрували наявність «обґрунтованої ймовірності» того, що заходи до них застосовувалися (див., наприклад, справу Esbester v. The United Kingdom, № 18601/91, Рішення Комісії від 2 квітня 1993 р .; Redgrave v . the United Kingdom, № 20271/92, рішення Комісії від 1 вересня 1993 р .; і Matthews v. the United Kingdom, № 28576/95, рішення Комісії від 16 жовтня 1996 г.); згодом Суд застосував подібний підхід (див. Halford v. the United Kingdom, 25 червня 1997 року, §§ 56 - 57, Reports of Judgments and Decisions 1997 III).

35. Ближче до теми даної заяви, в інших справах, що стосуються скарг щодо законодавства і практики, що допускає таємні заходи спостереження, Суд повторив підхід, викладений у справі Klass and Others в ряді випадків (див., серед інших, Weber and Saravia (dec .), № 54934/00, § 78, ECHR 2006 XI; Association for European Integration and Human Rights and Ekimdzhiev v. Bulgaria, № 62540/00, §§ 58 - 60 28 червня 2007 р .; Iliya Stefanov v. Bulgaria , № 65755/01, § 49, 22 травня 2008 р .; Liberty and Others v. the United Kingdom, № 58243/00, §§ 56 - 57, 1 липня 2008 р .; і Iordachi and Others v. Moldova, № 25198/02, §§ 30 - 35, 10 лютого 2009 року).

36. У справі Kennedy v. the United Kingdom (№ 26839/05, § 124, 18 травня 2010 року) Суд постановив, що для оцінки в конкретній справі того, чи може фізична особа стверджувати про втручання в результаті самого існування законодавства, яке дозволяє заходи таємного спостереження, Суд повинен брати до уваги наявність будь-яких засобів правового захисту на національному рівні і ризик застосування до особи заходів таємного спостереження. Там, де немає можливості оскаржити передбачуване застосування таємних заходів спостереження на національному рівні, широко поширена підозра і занепокоєння серед широкої громадськості щодо того, що таємними заходами спостереження зловживають, не можуть вважатися необґрунтованими. У таких випадках, навіть якщо фактичний ризик спостереження низький, існує значна необхідність ретельного розгляду з боку Суду.

Зовсім недавно Суд прийняв, в справі Roman Zakharov v. Russia ([GC], № 47143/06, §§ 170-172, 4 грудня 2015 г.), гармонізований підхід, заснований на справі Kennedy, відповідно до якого, по-перше, Суд візьме до уваги обсяг законодавства, що дозволяє заходи таємного спостереження, шляхом розгляду того, чи міг заявник взагалі бути ним згаданий, через те, що він або вона належить до групи осіб, зачепленої оспорюваним законодавством або через те, що законодавство безпосередньо зачіпає всіх користувачів послуг зв'язку шляхом впровадження системи, в якій повідомлення будь-якої особи можуть бути перехоплені; і, по-друге, Суд візьме до уваги доступність засобів правового захисту на національному рівні і буде регулювати ступінь розгляду в залежності від ефективності таких засобів.

37. Суд зазначає, що в цій справі заявники скаржилися на втручання в їх оселі, повідомлення і приватне життя на підставі самого існування закону, що дозволяє таємне спостереження, і відсутність належних гарантій, визнаючи, що їхня особисте або професійне становище не було таким, яке могло б в нормальній ситуації залучити застосування заходів спостереження. Проте, вони вважали, що піддавалися особливому ризику перехоплення їх повідомлень в результаті їх роботи з організаціями громадянського суспільства, що критикують Уряд.

38. Суд зазначає, що приналежність до організації громадянського суспільства не підпадає під підстави, перераховані в розділі 7 / E (1) пункті (a) підпункті (ad) і пункті (e) Закону про Поліцію, який стосується, по суті, терористичних загроз і рятувальних операцій на користь громадян Угорщини, які перебувають в небезпечних ситуаціях за кордоном. Проте, видається, що відповідно до цих положень повідомлення будь-якої особи в Угорщині можуть бути перехоплені, якщо перехоплення вважається необхідним відповідно до однієї з підстав, перелічених у законі (див. пункт 16 вище). Суд вважає, що не можна виключити, що заявники ризикують бути підданими таким заходам, якщо влада визнає, що це може допомогти запобігти загрозі, передбаченої законодавством - тим більше, що закон містить поняття «згаданих осіб ідентифіковано ... як коло осіб», що може дійсно включати будь-яку людину.

Суд також зазначає, що, розглядаючи їх конституційну скаргу по суті справи, Конституційний Суд побічно визнав, що заявників зачіпало оспорюване законодавство з метою розділу 26 (1) Закону про Конституційний Суд (див. пункт 19 вище).

На даному етапі важливо відзначити, що заявники є співробітниками сторожової організації, чия діяльність раніше була визнана в деякому роді аналогічною діяльності журналістів (див. Társaság a Szabadságjogokért v. Hungary, № 37374/05, § 36, 14 квітня 2009 року). Суд приймає твердження заявників про те, що будь-яке побоювання бути підданими таємному спостереженню може вплинути на таку діяльність (див., Mutatis mutandis, Nagla v. Latvia, № 73469/10, § 82, 16 липня 2013). У будь-якому випадку, незалежно від того, чи належать заявники до цільової групи, Суд вважає, що законодавство безпосередньо зачіпає всіх користувачів систем зв'язку і всі оселі.

39. З огляду на те, крім того, що внутрішнє законодавство не надає фізичній особі, що стверджує про перехоплення його повідомлень, ніякої можливості подати скаргу до незалежного органу, Суд вважає, що заявники можуть стверджувати, що стали жертвами порушення їх прав відповідно до Конвенції, за змістом статті 34 Конвенції.

40. Що стосується вичерпання засобів правового захисту на національному рівні, Суд задоволений тим, що заявники подали до відома органів національної влади, в цій справі - Конституційного Суду, суть їх скарги, тобто, передбачувану недостатність гарантій в правилах, що регулюють «спостереження згідно з розділом 7 / E (3) ». Беручи до уваги заперечення Уряду, відповідно до якого ця конституційна скарга була сфокусована тільки на декількох центральних питаннях, Суд вважає, що через характер проблеми система гарантій, що передують заходам, що переважають під час їх застосування і після них, є складним набором заходів, які слід оцінювати в повному обсязі (див. Klass and Others, цит. вище, §§ 39-60). Згодом - припускаючи, що процедура в Конституційному Суді взагалі була ефективним засобом правового захисту, який міг бути вичерпаний за даних обставин - той факт, що конституційна скарга заявників не охоплювала всі можливі питання, а підкреслювала лише деякі з них, не може бути звернений проти них таким чином, який дозволить відхилити їх скарги через невичерпання національних засобів правового захисту, поки їх подання, подані до Суду з цих питань, можуть розглядатися, як доповнення до матеріалів, поданих до Конституційного Суду (див., mutatis mutandis, Gustafsson v. Sweden , 25 квітня 1996 р § 51, Reports 1996 II).

41. Крім того, Суд дійшов висновку, що дана скарга не є чітко необґрунтованою у розумінні статті 35 § 3 (a) Конвенції. Не було встановлено жодних інших підстав для визнання її неприйнятною. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. Щодо суті

1. Аргументи сторін

(а) Уряд

42. Беручи до уваги необхідність судової авторизації в контексті статті 8, Уряд посилався на звіт Венеціанської Комісії про Демократичний нагляду над Службами Безпеки (CDL-AD (2007) 016, прийнятий на 71-му пленарному засіданні Комісії, Венеція, 1-2 червня 2007 ). Спираючись на кілька спостережень, зроблених в цій доповіді, Уряд заявив, що національні суди не підходили для визначення необхідності таємного збору інформації в цілях національної безпеки через характер даних, що підлягають оцінці, властивою суб'єктивності оцінки ризику, політичного характеру поняття національної безпеки і широких меж розсуду, наданих в цій сфері Уряду.

43. На думку Уряду, невід'ємною рисою судового рішення є те, що суддя розглядає відповідність запропонованого рішення правилам позитивного права або правилам, які можуть спливати з позитивного права. В області авторизації таємного збору інформації в цілях національної безпеки не існує і не може бути створене позитивне право, що визначає будь-які точні критерії, що надають підстави для судових рішень. Причиною цього було те, що при авторизації таємного збору інформації в цілях національної безпеки, рішення, за яке особа, яка приймає рішення, несе політичну відповідальність, мало бути прийняте при оцінці інтересів безпеки країни і з урахуванням вітчизняних і зарубіжних політичних аспектів. Згодом Міністр Юстиції - несучи політичну відповідальність - був особою більш кваліфікованою, ніж судді, для прийняття таких рішень. У будь-якому випадку, досвід показав, що судовий нагляд у цій сфері не був більш підходящим, ніж державний контроль.

44. Крім того, Уряд повторив, що діяльність Міністра Юстиції з авторизації, пов'язана з національною безпекою, завжди контролювалася Парламентським Комітетом Національної Безпеки і Омбудсменом із захисту Даних, і не існувало ніяких ознак, що вказують на те, що механізм авторизації був формальним або довільним.

45. Нарешті, Уряд стверджував - спираючись на спостереження, зроблені Судом у справі Klass and Others (цит. вище), в справі Goranova-Karaeneva v. Bulgaria (№ 12739/05, 8 березня 2011 року) і в справі Golder v. the United Kingdom (21 лютого 1975 року, серія A № 18) - що скарга, що стосується відсутності ефективного засобу правового захисту відповідно до статті 13, була чітко необґрунтованою.

(b)  Заявники

46. ​​Відповідаючи на аргументи, засновані на доповіді Венеціанської Комісії, заявники підкреслили, що через те, що звичайні суди, на практиці, часто стикалися з труднощами при вирішенні проблеми широких рамок розсуду, наданих Уряду в цій області, як зазначено Венеціанською Комісією, не можна зробити висновок, що судовий контроль призводить до менш належного контролю над таємним наглядом з метою національної безпеки. Фактичний висновок Доповіді полягав в тому, що тільки складна система гарантій, розроблених для залучення суддів в контроль над службами безпеки, може забезпечити належний захист осіб. Як зазначалося в доповіді Венеціанської Конвенції, «[щ] об судовий контроль був ефективним, судді повинні бути незалежними і повинні володіти необхідним досвідом».

47. Заявники також підкреслили, що передумови до використання інструментів таємного спостереження і методів збору розвідувальної інформації не були чітко визначені в законі, що також могло призвести до безпідставного прийняття рішень за відсутності судового контролю. У зв'язку з цим заявники спиралися на прецедентне право Суду, стверджуючи, що обмеження права на недоторканність приватного життя заходами таємного спостереження може відповідати Конвенції, тільки якщо обмеження було ретельно визначено законом (див. Malone, цит. вище).

48. Заявники також стверджували, що Омбудсмен із захисту даних і Парламентський Комітет Національної Безпеки не були заміною судового контролю на стадії авторизації, так як вони були механізмами нагляду, а не правового захисту, і мали тільки загальні наслідки, що не торкаються конкретної справи. Після запитів, спрямованих цим двом органам, заявники виявили, що жоден з них ніколи не працював зі справою про спостереження за громадянами. Отже, ці потенційні механізми контролю були неефективними.

(c)  Треті сторони

(i)  Центр Демократії та Технології (ЦДТ)

49. ЦДТ привернув увагу Суду до просунутих сучасних можливостей держав щодо складного і агресивного спостереження, а також до їх здатності створити докладний профіль діяльності і відносин будь-якої особи з використанням перехоплених даних. Він згадав величезну кількість інформації, яку можна отримати з фізично вилученого комп'ютера або інших особистих електронних пристроїв. Він також підкреслив розвиток можливостей з перехоплення повідомлень і метаданих, таких, як інформація про контакти і місцезнаходження, віддалено, за допомогою прослуховування телефонних мереж або Інтернету. На додаток до масового спостереження і складного аналізу перехоплених даних, держави також могли проводити цільове спостереження за конкретними особистостями шляхом віддаленої установки шкідливого програмного забезпечення на їх пристроях, що навіть дозволяє агентствам таємного спостереження натискання клавіш, звуки, фотографії та відео, без відома власника.

5.  В соответствии с ЦДТ, в свете таких способностей по наблюдению, статья 8 требует наличие судебного контроля над всеми программами тайного наблюдения, осуществляемыми в целях национальной безопасности. Что касается исключительных случаев, когда судебный надзор не представлялся возможным, ЦДТ предложил Суду дать Договаривающимся Сторонам и заявителям чёткие указания, путём принятия ряда конкретных критериев для определения того, достаточно ли процесса несудебного контроля для предотвращения нарушения прав, изложенных в статье 8 – хотя ЦДТ подтвердил, что статья 8, тем не менее, требовала наличие судебного надзора в качестве последней меры. Наконец, ЦДТ заключил, что любое лицо, обладающее юрисдикцией Договаривающейся Стороны, которое достоверно утверждает о том, что стало жертвой нарушения статьи 8, исходящего из программы тайного наблюдения в целях национальной безопасности, должно иметь доступ к средству правовой защиты, являющимся эффективным в том смысле, что защитный орган обязан провести расследование жалобы, и обладает полномочиями и обязательством по обеспечению эффективной защиты в случае нарушения.

50. Відповідно до ЦДТ, в світлі такої здатності до спостереження, стаття 8 вимагає наявність судового контролю над усіма програмами таємного спостереження, здійснюваними з метою національної безпеки. Що стосується виняткових випадків, коли судовий нагляд не представлявся можливим, ЦДТ запропонував Суду дати Договірним Сторонам і заявникам чіткі вказівки, шляхом прийняття низки конкретних критеріїв для визначення того, чи вистачає процесу несудового контролю для запобігання порушення прав, викладених у статті 8 - хоча ЦДТ підтвердив , що стаття 8, проте, вимагала наявності судового нагляду, як останнього засобу. Нарешті, ЦДТ зробив висновок, що будь-яка особа, що володіє юрисдикцією Договірної Сторони, яке достовірно стверджує про те, що стала жертвою порушення статті 8, що виходить з програми таємного спостереження з метою національної безпеки, повинна мати доступ до засобу правового захисту, що є ефективним в тому сенсі , що захисний орган зобов'язаний провести розслідування скарги, і володіє повноваженнями і зобов'язанням щодо забезпечення ефективного захисту в разі порушення.

(ii)  Privacy International

6.  Privacy International розглянула відповідну юриспруденцію Суду та національних судів в Європі, Канаді та США, підкресливши недавні рішення, що підтверджують, що заходи спостереження, включаючи сам доступ до даних, що зберігаються постачальниками послуг зв’язку, має підлягати судовому контролю або залежати від видання судового наказу. Крім того, Privacy International розглянула міжнародні стандарти в області прав людини, які стосуються питання судового контролю над наглядом, посилаючись - серед іншого - на заяви Організації Об'єднаних Націй і Міжнародні Принципи, що стосуються застосування прав людини до відстеження зв'язку, які включають необхідність судового контролю над наглядом і права на ефективний засіб правового захисту.

2. Оцінка Суду

52. Сторони сходяться на думці в тому, що заходи, які TEK має право застосувати відповідно до розділу 56 Закону про Національну Безпеку (див. пункт 17 вище), тобто, обшук і таємне спостереження за будинками заявників, перевірка їх пошти і посилок, контроль їх електронних повідомлень і комп'ютерних даних і запис будь-яких даних, отриманих цими методами, можуть розглядатися з перспективи понять «приватне життя», «будинок» і «листування», гарантованих статтею 8 Конвенції. Суд не бачить підстав вважати інакше (див. Klass and Others, цит. вище, § 41).

53. У самому існуванні законодавства для всіх, до кого законодавство може застосовуватися, існує загроза спостереження; ця загроза обов'язково зазіхає на свободу листування між користувачами поштових та телекомунікаційних послуг, і тому становить «втручання публічної влади» у здійснення права заявників на повагу до їхнього приватного і сімейного життя та листування (див. Klass and Others, цит. вище, § 41) . Беручи до уваги технологічний розвиток з часу справи Klass and Others, потенційне втручання в електронну пошту і послуги Інтернету і мобільного зв'язку, а також масове спостереження, залучають захист Конвенцією приватного життя ще більш гостро (див. Copland v. The United Kingdom, № 62617 / 00, § 41, ECHR 2007 I).

54. Будь-яке втручання може бути виправдане відповідно до статті 8 § 2, тільки якщо воно відповідає закону, переслідує одну або кілька законних цілей, на які посилається пункт 2 статті 8, і якщо воно необхідне в демократичному суспільстві для досягнення будь-якої такої мети. Це положення, «так як воно забезпечує виключення з права, передбаченого Конвенцією, повинно інтерпретуватися вузько. Повноваження таємного спостереження за громадянами, що характеризують поліцейську державу, допустимі в рамках Конвенції лише остільки, оскільки вони строго необхідні для захисту демократичних інститутів »(див. Klass and Others, цит. вище, § 42). 55. Суд вважає, що метою втручання в даному випадку був захист національної безпеки і / або запобігання безладу чи злочинності відповідно до статті 8 § 2. Сторони це не оскаржили. З іншого боку, слід переконатися, чи залишаються засоби, передбачені відповідно до оспорюваного законодавства для досягнення вищезазначеної мети, в усіх відношеннях в рамках необхідних в демократичному суспільстві (див. Klass and Others, цит. вище, § 46).

56. У своєму прецедентному праві про таємні заходи спостереження Суд розробив наступні мінімальні гарантії, які необхідно закріпити в законі, щоб уникнути зловживання владою: характер правопорушень, які можуть привести до наказу про перехоплення; визначення категорій людей, чиї телефонні переговори можуть прослуховуватися; обмеження тривалості прослуховування телефону; процедуру, якої необхідно дотримуватися для вивчення, використання і зберігання отриманих даних; запобіжні заходи, яких слід дотримуватися при передачі даних іншим сторонам; і обставини, при яких записи можуть або повинні бути стерті або знищені (див. Huvig v. France, 24 квітня 1990 року, § 34, серія A № 176 B; Amann v. Switzerland [GC], № 27798/95, § § 56-58, ECHR 2000 11; Valenzuela Contreras v. Spain, 30 липня 1998, § 46, Reports 1998 V; Prado Bugallo v. Spain, № 58496/00, § 30 18 лютого 2003 р .; Weber and Saravia, цит. вище, § 95; Association for European Integration, цит. вище, § 76; і Roman Zakharov, цит. вище, § 231).

57. При врівноважені інтересів держави-відповідача щодо захисту її національної безпеки шляхом використання заходів таємного спостереження і серйозності втручання з правом заявника на повагу до його або її приватного життя, органи національні влади користуються певною свободою розсуду у виборі способів досягнення законної мети захисту національної безпеки. Однак, ця свобода розсуду підлягає європейському спостереженню, що охоплює як законодавство, так і рішення про його застосування. З урахуванням ризику того, що система таємного спостереження створена для захисту національної безпеки, може пошкодити, або навіть знищити демократію під прикриттям її захисту, Суд повинен бути задоволений тим, що існують належні та ефективні гарантії проти зловживання. Оцінка залежить від обставин справи, таких, як характер, обсяг і тривалість можливих заходів, підстави, необхідні для наказу про їх використання, органи, компетентні санкціонувати, здійснювати і контролювати їх, і тип правового захисту, що надається національним правом. Суд повинен визначити, чи відповідають процедури контролю над виданням наказів і здійсненням обмежувальних заходів тому, щоб обмежити «втручання» рамками «необхідного в демократичному суспільстві» (див. Klass and Others, цит. вище, §§ 49, 50 і 59; Weber and Saravia, цит. вище, §106; Kvasnica v. Slovakia, № 72094/01, § 80, 9 червня 2009 р .; Kennedy, цит. вище, §§ 153 і 154; і Roman Zakharov, цит. вище, § 232 ).

58. Суд виявив втручання відповідно до статті 8 § 1 щодо загальної скарги заявників про правила «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)», а не по відношенню до будь-якої фактичної діяльності з перехоплення, яка, імовірно, мала місце. Відповідно, в своєму розгляді обґрунтування втручання відповідно до статті 8 § 2, Суд повинен розглянути саме це законодавство і гарантії, вбудовані в систему, яка допускає таємне спостереження, а не відповідність будь-яких конкретних заходів, вжитих щодо заявників. За таких обставин законність втручання тісно пов'язана з питанням про те, чи була дотримана перевірка необхідності щодо режиму «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)», і, тому, чи має Суд можливість розглядати спільно вимоги «відповідності закону» і «необхідності »(див. Kvasnica, цит. вище, § 84).

59. Вираз «відповідно до закону» в статті 8 § 2 вимагає, по-перше, щоб оспорюваний захід мав певні підстави в національному законодавстві; він також стосується якості розглянутого закону, вимагаючи, що він повинен відповідати верховенству права і бути доступним для згаданих осіб, які, крім того, повинні бути в змозі передбачити його наслідки (див., серед інших, Kruslin v. France, 24 квітня 1990 , § 27, серія A № 176-A; Huvig, цит. вище, § 26; Lambert v. France, 24 серпня 1998 § 23, Reports 1998 V; Perry v. the United Kingdom, № 63737/00, § 45, ECHR 2003 IX (витяги); Dumitru Popescu v. Romania (№ 2), № 71525/01, § 61, 26 квітня 2007 р .; Association for European Integration, цит. вище, § 71; і Liberty, цит . вище, § 59). «Якість закону» в даному сенсі має на увазі, що внутрішній закон не повинен бути доступним і передбачуваним тільки при його застосуванні, він повинен також гарантувати, що таємні заходи спостереження застосовуються тільки тоді, коли це є «необхідним у демократичному суспільстві», зокрема, шляхом надання належних і ефективних гарантій проти зловживання (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 236).

60. Безперечно, втручання, що розглядається мало правову підставу. Відповідні правила містяться в статутному праві, тобто, в Законі про Поліцію і Законі про Національну Безпеку. Їх доступність не була поставлена ​​під сумнів.

61. Заявники, однак, стверджували, що цей закон не був досить докладним і точним для виконання вимоги «передбачуваності» Статті 8 § 2, так як в ньому не були передбачені достатні гарантії проти зловживання і довільності.

62. Позначення «передбачуваності» в контексті перехоплення повідомлень не може бути таким же, як у багатьох інших областях. Передбачуваність в особливому контексті таємних заходів спостереження, таких, як перехоплення повідомлень, не може означати, що особа повинна мати можливість передбачити, коли влада може перехопити його повідомлення, так, щоб вона могла відповідно змінити свою поведінку. Однак, особливо якщо повноваження, надані виконавчому органу, здійснюються негласно, ризик довільності очевидний. Тому життєво важливо мати чіткі, докладні правила перехоплення телефонних переговорів, особливо з урахуванням того, що технологія, доступна для використання, постійно стає все більш витонченою. Національне право повинно бути достатньо чітким для того, щоб надати громадянам належну індикацію обставин і умов, за яких органи громадської влади мають право використовувати будь-які подібні заходи (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 229).

63. У цій справі дві ситуації можуть спричинити собою таємне спостереження, а саме, запобігання, відстеження та відображення терористичних актів в Угорщині (розділ 7 / E (1) a) (ad) Закону про Поліцію) і збір інформації, необхідної для порятунку громадян Угорщини, які перебувають в тяжкому становищі за кордоном (розділ 7 / E (1) e), см. в пункті 16 вище).

Заявники критикували ці правила, як недостатньо чіткі.

64. Суд не повністю переконаний цим аргументом, нагадуючи, що формулювання багатьох статутів не абсолютно точне, і що необхідність уникати надмірної жорсткості і йти в ногу з мінливими обставинами означає, що багато законів будуть неминуче сформульовані термінами, які в більшій чи меншій мірі є неточними (див. Kokkinakis v. Greece, 25 May 1993, § 40, серія A № 260 A). Суд задоволений тим, що навіть в області таємного спостереження, де передбачуваність викликає особливе занепокоєння, поняття небезпеки терористичних актів і необхідності в рятувальних операціях є досить ясними для виконання вимог законності. Для Суду вимога «передбачуваності» закону не заходить настільки далеко, щоб змусити держави прийняти законодавчі положення, які перераховують в подробицях всі можливі ситуації, які можуть спричинити за собою рішення про початок операції з таємного спостереження. Згадку терористичної загрози або рятувальних операцій можна розглядати, в принципі, як надання громадянам необхідної індикації (порівняйте і протиставте Iordachi and Others, цит. вище, § 46). Для Суду ніщо в тексті відповідного законодавства не вказує, що поняття «терористичних актів», що використовується в розділі 7 / E (1) a) (ad) Закону про Поліцію, не збігається з аналогічно позначеним злочином, що міститься в Кримінальному Кодексі (див. пункт 16 вище).

65. Однак, в питаннях, які зачіпають основні права, вираження розсуду, наданого виконавчій влади в галузі національної безпеки, в термінах необмеженої влади, суперечитиме верховенству права, одному з основних принципів демократичного суспільства, закріплених в Конвенції. Отже, закон повинен позначати обсяг будь-якого такого розсуду, наданого компетентним органам, і спосіб його здійснення з достатньою ясністю, беручи до уваги законну мету відповідного запобіжного заходу, надання особі належного захисту проти свавільного втручання (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 247) .

66. Суд зазначив, що при «спостереженні згідно з розділом 7 / E (3)», практично будь-яка людина в Угорщині могла бути піддана таємному спостереженню. У законодавстві не описуються категорії осіб, чиї повідомлення, на практиці, можуть перехоплюватися. У зв'язку з цим Суд зазначає, що існує дублювання між умовою про те, що категорії осіб повинні бути встановлені, і умовою про те, що характер ситуації повинен бути строго визначений. Відповідні обставини, які можуть призвести до перехоплення, наведені в попередніх пунктах, дають вказівки щодо категорій осіб, чиї повідомлення можуть, на практиці, перехоплюватися. Згідно з відповідним законодавством Угорщини, в пропозиції, поданій відповідальному міністру уряду, повинні бути зазначені, по імені або в вигляді кола осіб, особа або особи як цілі перехоплення і / або будь-яка інша відповідна інформація, здатна ідентифікувати їх і приміщення, в яких вимагається дозвіл (розділ 57 (2) Закону про Національну Безпеку, див. пункт 17 вище).

67. Однак серйозне занепокоєння викликає той факт, що поняття «згадані особи, упізнані ... як коло осіб» може дійсно включати будь-яку людину і тлумачитися, як поняття, яке прокладає шлях для необмеженого спостереження за великою кількістю людей. Суд зазначає відсутність будь-якого уточнення в національному законодавстві щодо того, як це поняття має застосовуватися на практиці (див., Mutatis mutandis, Roman Zakharov, цит. вище, § 245). Для Суду категорія занадто широка, оскільки не існує ніякої вимоги, щоб влада продемонструвала фактичний або ймовірний зв'язок між «згаданими» особами або колом осіб і запобіганням будь-якої терористичної загрози - тим більше вимоги, що дозволяє авторизуючій особі провести аналіз, який перейшов би до питання щодо суворої необхідності (див. пункти 72 і 73 нижче) стосовно переслідуваних цілей і застосовуваних засобів - хоча такий аналіз, як видається, гарантований розділом 53 (2) Закону про Національну Безпеку, згідно з яким «таємний збір інформації [може застосовуватися тільки] якщо необхідна інформація ... не може бути отримана будь-яким іншим способом ».

68. Для Суду природним наслідком форм, прийнятих сучасним тероризмом, є те, що уряди вдаються до передових технологій у запобіганні таких терористичних атак, включаючи масове спостереження за повідомленнями, здатними містити показники інцидентів, що наближаються. Техніки, що застосовуються в таких операціях зі спостереження, показали помітний прогрес за останні роки, і досягли рівня складності, ледве досяжного для пересічного громадянина (див. доводи ЦДТ в цьому відношенні в пунктах 49-50 вище), особливо коли автоматизований і систематичний збір даних можливий і стає широко поширеним. Перед обличчям такого прогресу Суд повинен ретельно розглянути питання про те, чи супроводжується розвиток методів спостереження, що призводить до маси зібраних даних, одночасним розвитком правових гарантій, що забезпечують дотримання прав громадян відповідно до Конвенції. Ці дані часто узагальнюють додаткову інформацію про умови, в яких були створені основні елементи, перехоплені владою, такі, як час і місце, а також обладнання, використане для створення комп'ютерних файлів, цифрових фотографій, електронних і текстових повідомлень тощо. Дійсно, парадоксальна заміна терористичної загрози загрозою вторгнення необмеженої виконавчої влади в приватне життя людей шляхом технік і прерогатив неконтрольованого, але далеко крокуючого спостереження, буде суперечити меті урядових зусиль з боротьби з тероризмом і відновленню віри громадян у здатність уряду підтримувати громадську безпеку. У зв'язку з цим Суд також спирається на спостереження, зроблені Судом Європейського Союзу, і, зокрема, Спеціальним Доповідачем Організації Об'єднаних Націй, що підкреслюють важливість належного законодавства з ефективними гарантіями перед обличчям підвищених технічних можливостей влади з перехоплення приватної інформації (див. пункти 23 і 24 вище ).

69. Суд нагадує, що в справі Kennedy оспорюване законодавство не допускало «невибіркового охоплення величезної кількості повідомлень» (див. Kennedy, цит. вище, § 160), що було одним з елементів, що дозволили Суду не знаходити порушення статті 8. Однак у цій справі Суд вважає, що, у відсутності конкретних правил цього або будь-яких доказів на користь протилежного, не можна виключити, що положення на широкій основі Закону про Національну Безпеку можуть дозволити так зване стратегічне, широкомасштабне перехоплення, що викликає серйозну стурбованість.

70. Суд також хотів би додати, що можливість з боку Урядів отримати детальний профіль (див. доводи ЦДТ про це в пункті 49 вище) найбільш інтимних аспектів життя громадян може призвести до особливо серйозних втручань в приватне життя. У цьому контексті зроблено посилання на думки, виражені Судом Європейського Союзу та Європейським Парламентом (див. пункти 23 і 25 вище). Ця загроза приватного життя повинна бути дуже ретельно розглянута як на національному рівні, так і відповідно до Конвенції. Гарантії, що вимагаються існуючим прецедентним правом Конвенції про перехоплення, повинні бути поліпшені таким чином, щоб дозволити вирішити проблему такої практики спостереження. Однак, розгляд цього питання в цій справі не може бути виправданий оскільки, угорська система гарантій, як видається, позбавлена ​​навіть раніше існуючих принципів.

71. Крім того, відповідно до розділу 57 (2) b), в пропозиції з проханням про дозвіл у Міністра, директор зобов'язаний обґрунтувати необхідність таємного збору інформації (див. пункт 17 вище). Однак, читаючи відповідні положення разом, Суд не впевнений, що належний аналіз переслідуваних цілей і засобів, які можна застосувати при здійсненні завдань національної безпеки, можливий або гарантований. Дійсно, сама вимога про те, щоб влада обґрунтовувала запит, наводячи аргументи на користь необхідності таємного спостереження, не досягає рівня оцінки суворої необхідності (див. пункти 72 і 73 нижче). Не існує правових гарантій, що вимагають, щоб TEK надавав підтримуючі матеріали, або, зокрема, достатню фактичну підставу для застосування таємних заходів збору інформації, що дозволить оцінити необхідність запропонованого заходу - і це на підставі індивідуальної підозри щодо конкретної людини (див. Roman Zakharov , цит. вище, §§ 259 і 261). Для Суду, тільки така інформація може дозволити органу, який надає дозвіл, проводити належну перевірку відповідності.

72. Абсолютно незалежно від того, що випливає з розділу 53 (2) Закону про Національну Безпеку, Суд на цій стадії нагадує, що в справі Klass and Others він ухвалив, що «повноваження таємного спостереження за громадянами ... стерпні відповідно до Конвенції тільки в тій мірі, в якій вони строго необхідні для захисту демократичних інститутів »(див. Klass and Others, цит. вище, § 42, цитується в пункті 54 вище). Слід визнати, що вираз «строго необхідні» представляє, на перший погляд, перевірку, що відрізняється від перевірки, передбаченої формулюванням пункту 2 статті 8, тобто, «необхідно у демократичному суспільстві».

73. Однак, беручи до уваги особливий характер оспорюваного втручання і потенціал передових технологій спостереження за втручання в приватне життя громадян, Суд вважає, що вимогу «необхідності в демократичному суспільстві» слід тлумачити в цьому контексті, як вимогу «суворої необхідності» в двох аспектах. Засіб таємного спостереження може бути визнаний відповідним Конвенції, тільки якщо він строго необхідний, із загальних міркувань, для захисту демократичних інститутів, і, крім того, якщо він строго необхідно, з конкретних міркувань, для отримання життєво важливої ​​інформації в конкретній операції. На думку Суду, будь-який засіб таємного спостереження, який не відповідає цим критеріям, може піддаватися зловживанням з боку влади, яка володіє значними технологіями. Суд зазначає, що суд Європейського Союзу та Спеціальний Доповідач ООН вимагають, щоб таємні заходи спостереження відповідали критерію суворої необхідності (див. пункти 23 і 24 вище) - підхід, який він вважає доречним схвалити. Крім того, особливо в цьому відношенні Суд зазначає відсутність попередньої судової авторизації перехоплення, важливість якої буде розглянута нижче, в пунктах 75 і далі. Ця гарантія послужить для обмеження розсуду правоохоронних органів при інтерпретації широкого формулювання «особи, ідентифіковані ... як коло осіб» шляхом проходження встановленої судової інтерпретації формулювання або встановленої практики для перевірки того, чи існують в кожному випадку достатні причини для перехоплення повідомлень конкретної особи (див ., mutatis mutandis, Roman Zakharov, цит. вище, § 249). Тільки у такий спосіб може бути задоволена потреба в гарантіях, що дозволяють забезпечити, щоб крайні заходи використовувалися економно і тільки в обґрунтованих випадках (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 266).

74. Крім того, щодо тривалості будь-якого спостереження, Закон про Національну Безпеку передбачає, по-перше, період, після якого закінчується термін придатності дозволу на спостереження (тобто, не більше, ніж через 90 днів, згідно з розділом 58 (4) Закону про Національну Безпеку) і, по-друге, умови, за яких термін можна продовжити. Дозволи можуть бути оновлені ще на 90 днів; і відповідальний за це міністр може авторизувати будь-яке таке продовження після обґрунтованої пропозиції від задіяної служби (див. пункт 17 вище). У розділі 60 передбачається, що дозвіл має бути скасовано, якщо в ньому більше немає необхідності, якщо тривале спостереження не має перспектив отримання результатів, якщо його термін закінчився, або якщо виявляється, що спостереження порушує закон з якоїсь причини. Суд, однак, не може проігнорувати, що з формулювання закону неясно - особливо під час відсутності судової інтерпретації - чи можливо таке оновлення терміну спостереження тільки один раз або багаторазово, що є ще одним елементом, що піддаються зловживанням.

75. Центральним питанням, властивим стадії авторизації заходів спостереження і стадії їх реалізації, є відсутність судового контролю. Заходи авторизуються Міністром, відповідальним за правосуддя, після пропозиції з боку директорів відповідної служби безпеки, тобто, TEK, яка, зі свого боку, є спеціалізованим тактичним відділом в системі поліції, який підпорядковується Міністерству Внутрішніх Справ, що володіє широкими прерогативами щодо застосування сили при боротьбі з тероризмом (див. розділ 1 (2) підрозділ 15 Закону про Поліцію, цитований в пункті 16 вище). З точки зору Суду, цей нагляд, найвищою мірою політичний (як зазначено Конституційним Судом, див. пункт 105 рішення, наведеного в пункті 20 вище), але здійснюється Міністром Юстиції, який, як видається, формально незалежний від TEK і від Міністра Внутрішніх Справ - абсолютно нездатний забезпечити необхідну оцінку суворої необхідності щодо розглянутих цілей і засобів. Зокрема, хоча служби безпеки повинні, при зверненні до міністра за дозволом, підкреслити, як таку, необхідність таємного збору інформації, ця процедура не гарантує проведення оцінки суворої необхідності, зокрема, в плані кола згадуваних осіб і приміщень (див. розділ 57 ( 2) Закону про Національну Безпеку, наведено в пункті 17 вище).

76. Суд бере до уваги твердження Уряду, згідно з яким урядовий міністр краще, ніж суддя, пристосований для авторизації і контролю над заходами таємного спостереження. Хоча це міркування може бути спірним з функціональної точки зору, Суд не переконаний в цьому, коли справа доходить до аналізу цілей і засобів в плані суворої необхідності. У будь-якому випадку, як випливає з доводів сторін, антитерористичні заходи спостереження в Угорщині ніколи не підлягали судовому контролю, у зв'язку з чим неможливо прийняти рішення про його переваги чи недоліки. Тому Суд вважає твердження Уряду в цьому плані непереконливим (див., а contrario, Roman Zakharov, цит. вище, § 259).

77. Що стосується органу, уповноваженого санкціонувати спостереження, авторизація прослуховування телефону з боку несудового органу може відповідати Конвенції (див., наприклад, Klass and Others, цит. вище, § 51; Weber and Saravia, цит. вище, § 115; і Kennedy , цит. вище, § 31), якщо цей орган досить незалежний від виконавчої влади (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 258). Однак, політичний характер авторизації і нагляду підвищує ризик зловживання заходами. Суд нагадує, що верховенство права має на увазі, серед іншого, що втручання виконавчих органів в права людини повинно підлягати ефективному контролю, який зазвичай має бути закріплений в судовому порядку, хоча б в крайньому випадку, судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості та належної процедури. В області, де зловживання потенційно легко здійснити в індивідуальних справах, і де воно може мати такі серйозні наслідки для демократичного суспільства в цілому, в принципі бажано довірити нагляд судді (див. Klass and Others, цит. вище, §§ 55 і 56). Суд нагадує, що в справі Dumitru Popescu (цит. вище, §§ 70-73) він висловив думку, що або орган, що надає авторизацію перехоплення, повинен бути незалежним, або повинен існувати контроль діяльності авторизуючого органу з боку судді або незалежного органу. Відповідно, в цій області, контроль з боку незалежного органу, зазвичай - судді з особливим досвідом, повинен бути правилом, а запасні методи - винятком, що забезпечує пильний контроль (див. Klass and Others, цит. вище, §§ 42 і 55). Авторизація ex ante такого заходу не є абсолютною вимогою сама по собі, так як там, де існує ретельний post factum судовий нагляд, це може врівноважити недоліки авторизації (див. Kennedy, цит. вище, § 167). дійсно, в деяких аспектах і для деяких обставин, Суд уже знаходив, що ex ante (квазі-) судова авторизація необхідна, наприклад, щодо таємних заходів спостереження, спрямованих на ЗМІ. У зв'язку з цим Суд постановив, що post factum розгляд не може відновити конфіденційність журналістських джерел після її знищення (див. Telegraaf Media Nederland Landelijke Media BV and Others v. The Netherlands, № 39315/06, § 101, 22 листопада 2012; для інших обставин , що роблять необхідною авторизацію ex ante, див. Kopp v. Switzerland, 25 березня 1998 Reports 1998 II). З точки зору Суду, контроль з боку політично відповідального члена виконавчої влади, такого, як Міністра Юстиції, не забезпечує належних гарантій.

78. Все більше поширена урядова практика передачі і розподілу даних, отриманих завдяки таємному спостереження - практики, корисність якої в боротьбі з міжнародним тероризмом, знову-таки, безперечна, і яка зачіпає як обмін між державами-членами Ради Європи, так і обмін з іншими юрисдикціями - є ще одним фактором, що вимагає особливої уваги, коли справа доходить до зовнішнього нагляду і засобів правового захисту.

79. У цьому контексті зовнішній, бажано - судовий, a posteriori контроль заходів щодо таємного спостереження, в індивідуальних справах і в якості загального контролю, набуває свого справжнього значення (див. також Klass and Others, цит. вище, §§ 56, 70 і 71; Dumitru Popescu, цит. вище, § 77; та Kennedy, цит. вище, §§ 184-191), шляхом зміцнення віри громадян у те, що гарантії верховенства права працюють навіть в цій чутливій галузі, і шляхом відшкодування будь-якої понесеної шкоди. Важливість цього контролю неможливо переоцінити з огляду на обсяг інформації, одержуваної владою із застосуванням високоефективних методів і обробки мас даних, потенційно - про кожну людину, якщо вона так чи інакше пов'язана з підозрюваними суб'єктами або об'єктами запланованої терористичної атаки. Суд зазначає відсутність такого механізму контролю в Угорщині.

80. Суд визнає, що за характером сучасної терористичної загрози можуть існувати екстрені ситуації, в яких обов'язкове застосування судової авторизації не представляється можливим, буде контр-продуктивним з-за відсутності особливих знань або просто буде тратою дорогоцінного часу. Це особливо актуально в зв'язку з сучасними заворушеннями в результаті терористичних атак по всьому світу і в Європі, занадто часто за участю значної кількості жертв, великої кількості постраждалих і значного матеріального збитку, що неминуче поширює почуття незахищеності серед громадян. Спостереження, зроблені з цього питання Судом у справі Klass and Others, мають однакову силу в обставинах цієї справи: "[д] емократичні суспільства в наші дні опиняються під загрозою вельми витончених форм шпигунства і тероризму, в результаті чого держава повинна мати можливість проводити таємне спостереження за підривними елементами, що діють в межах її юрисдикції, для ефективної протидії таким загрозам. Тому Суд змушений визнати, що існування законодавства, яке надає повноваження з таємного спостереження за поштою і телекомунікаціями, у виняткових умовах, необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та / або для запобігання безладу чи злочинності » (цит. вище, § 48).

81. Крім того, у випадках, де задіяні ситуації надзвичайної терміновості, закон містить положення, згідно з яким директор служби сам може авторизувати заходи таємного спостереження на термін до 72 годин (див. розділи 58 і 59 Закону про Національну Безпеку, наведені в пункті 17 вище ). З точки зору Суду, цих виняткових повноважень має бути достатньо для вирішення будь-яких ситуацій, в яких зовнішній, судовий контроль ризикує витратити дорогоцінний час. Такі заходи повинні, однак, підлягати розгляду post factum, який потрібен, як правило, у випадках, коли спостереження було авторизовано ex ante несудових органом.

82. Суд зазначає на даному етапі відповідальність виконавчої влади зі складання звіту парламентському комітету, в загальних рисах, а не зі згадуванням конкретних справ, про такі операції. Однак він не може позначити будь-які положення в угорському законодавстві, що допускають існування засобу правового захисту, наданого цією процедурою під час застосування заходів таємного спостереження до осіб, які піддавалися таємному спостереженню, але, в разі потреби, перебували в невіданні. Міністр зобов'язаний подати загальний звіт, як мінімум два рази на рік, що відповідальному парламентському комітету про функціонування служб національної безпеки, однак, як видається, цей звіт не буде доступний громадськості, і тому не зможе забезпечити належні гарантії з точки зору громадського контролю (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 283). Комітет має право за власною ініціативою запросити у Міністра та директорів служб інформацію про діяльність служб національної безпеки. Однак Суд не переконаний, що цей розгляд зможе гарантувати відшкодування будь-якої індивідуальної шкоди, заподіяної таємним наглядом, або ефективно, тобто, з урахуванням самих операцій, контролювати щоденну роботу наглядових органів, тим більше, що не представляється, що комітет має докладний доступ до відповідних документаів. Тому обсяг його контролю обмежений (див., Mutatis mutandis, Roman Zakharov, цит. вище, § 281).

83. Крім того, процедура оскарження, позначена в розділі 11 (5) Закону про Національну Безпеку, як видається, не має великого значення, оскільки громадяни, піддані таємному спостереженню, не знатимуть про застосовуваний захід. Щодо останнього пункту Суд поділяє думку Венеціанської Комісії, згідно з якою «особи, які стверджують про порушення з боку держави в інших областях, зазвичай мають право звернутися за відшкодуванням збитку до суду. Ефективність цього права залежить, однак, від знання особи про передбачуване порушення, і докази для задоволення суду »(див. пункт 243 Звіту, цит. в пункті 21 вище). Скарга відповідно до розділу 11 (5) Закону про Національну Безпеку буде розслідувана Міністром Внутрішніх Справ, який не видається достатньо незалежним (див. Association for European Integration, цит. вище, § 87; та Roman Zakharov, цит. вище, § 278) .

84. Суд також зазначає доказ, представлений заявниками, згідно з яким Комісар з Основних Прав досі ніколи не досліджував питання про таємне спостереження (див. пункт 18 вище).

85. У будь-якому випадку, Суд нагадує, що в справі Klass and Others комбінація механізмів нагляду, за винятком формального судового контролю, була визнана прийнятною, зокрема, через «початковий контроль, здійснюваний посадовою особою, що володіє кваліфікацією для заняття судової посади» (цит. вище, § 56). Однак в угорській схемі авторизації не задіяна таке посадова особа. Не було доведено, що угорський Комісар з Основних Прав обов'язково обіймає чи обіймав судову посаду (див., а contrario, Kennedy, цит. вище, § 57).

86. Крім того, Суд постановив, що питання про подальше сповіщення про заходи спостереження нерозривно пов'язане з ефективністю засобів правового захисту, а значить, і з існуванням ефективних гарантій проти зловживання повноваженнями зі спостереження, так як, в принципі, існує мало можливостей по зверненню для згадуваної особи, якщо їй не повідомляють про заходи, вжиті без її відома, щоб вона могла оскаржити їх обґрунтування заднім числом. Як тільки повідомлення може бути здійснено без загрози для мети обмеження після завершення заходів спостереження, інформація повинна бути надана згаданим особам (див. Weber and Saravia, цит. вище, §135; Roman Zakharov, цит. вище, § 287). В угорському праві, проте, не передбачено будь-яких повідомлень про заходи. Цей факт, в поєднанні з відсутністю будь-яких формальних засобів правового захисту в разі зловживання, говорить про те, що законодавство не може забезпечити належні гарантії.

87. Слід додати, що хоча Конституційний Суд ухвалив, що різні положення в національному праві спільно забезпечували достатні гарантії в плані зберігання, обробки і видалення даних, окремо наголошувалося на важливості індивідуальних скарг, зроблених в цьому контексті (див. пункт 138 рішення, наведеного в пункті 20 вище). З точки зору Суду, ця процедура навряд чи можлива, оскільки з законодавства знову випливає, що згадувані особи не отримуватимуть повідомлення про застосування до них таємного спостереження.

88. Нарешті, Суд зазначає, що Уряд повинен проілюструвати практичну ефективність заходів по контролю відповідними прикладами (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 284). Однак Уряд не зміг зробити це в цій справі.

89. Загалом, Суд не переконаний, що законодавство Угорщини про «спостереження згідно з розділом 7 / E (3)» забезпечує гарантії, достатньо точні, ефективні і комплексні для наказу про проведення, виконання та потенційного відшкодування збитку в зв'язку з такими заходами.

З огляду на те, що сфера застосування заходів може включати в себе практично будь-кого, що наказ про застосування має місце виключно в сфері виконавчої влади і позбавлений оцінки суворої необхідності, що нові технології дозволяють уряду перехоплювати безліч даних, які легко зачіпають навіть осіб поза початкового обсягу операції, і беручи до уваги відсутність будь-яких ефективних засобів правового захисту, не кажучи вже про судові, Суд приходить до висновку, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13, В ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЕЮ 8 КОНВЕНЦІЇ

90. Заявники також скаржилися, що вплив на них таємних заходів спостереження без судового контролю або засобів правового захисту становило порушення їх прав відповідно до статті 6, а також статті 13 у поєднанні зі статтею 8 Конвенції.

91. Уряд заперечив це твердження.

92. Суд зазначає, що ці скарги пов'язані зі скаргою, розглянутою вище, і тому також повинні бути визнані прийнятними.

93. Суд нагадує, що стаття 13 не може бути витлумачена як така, що вимагає наявності засобу правового захисту проти стану національного права (див. Ostrovar v. Moldova, № 35207/03, § 113 13 вересня 2005; Iordachi, цит. вище, § 56). За цих обставин Суд не знаходить порушення статті 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 8.

94. Крім того, беручи до уваги висновки, які стосуються статті 8 (див. пункт 89 вище), Суд не вважає за необхідне розглядати, чи було в цій справі порушення статті 6 Конвенції.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

95. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. Компенсація шкоди

96. Кожен заявник зажадав виплатити йому 10,000 євро (EUR) в якості компенсації моральної шкоди.

97. Уряд визнав вимогу надмірною.

98. Суд вважає, що в обставинах цієї справи встановлення факту порушення статті 8 являє собою достатню справедливу сатисфакцію будь-якої понесеної нематеріальної шкоди.

B. Компенсація витрат і збитків

99. Заявники також зажадали виплатити їм, спільно, EUR 7,500 в якості компенсації витрат і збитків, понесених ними у Конституційному Суді та Страсбурзькому Суді. Це відповідає, в цілому, 50 годинам юридичної роботи їх адвоката, оплачуваної в погодинному розмірі в EUR.

100. Уряд заперечив цю вимогу.

101. Згідно прецедентної практики Суду, заявник має право на відшкодування витрат і збитків лише в тій мірі, в якій було доведено, що вони дійсно і обов'язково були понесені і були розумними за розміром. В даному випадку, беручи до уваги матеріали в його розпорядженні і вищевказані критерії, Суд вважає за доцільне присудити суму в EUR 4,000, яка покриває витрати за всіма главами..

C. Пеня

102. Суд вважає розумним, що пеня повинна бути заснована на граничній позичковій ставці Європейського Центрального Банку, з додаванням трьох відсоткових пунктів.

НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД, ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною;

2. Постановляє, що мало місце порушення статті 8 Конвенції;

3. Постановляє що не мало місця порушення 13 в поєднанні зі статтею 8 Конвенції;

4. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу відповідно до статті 6 Конвенції;

5. Постановляє, що встановлення факту порушення є достатньо справедливою сатисфакцію будь-якої нематеріальної шкоди, завданої заявникам;

6. Постановляє

(а) що держава-відповідач має сплатити заявникам, спільно, протягом трьох місяців з дати, коли це рішення стане остаточним відповідно до статті 44 § 2 Конвенції, EUR 4,000 (чотири тисячі євро), плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявників, щодо компенсації витрат та збитків, конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом, чинним на дату виплати;

(b) що зі спливом зазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вищезазначену суму нараховується пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського Центрального Банку в цей період з додаванням трьох відсоткових пунктів;

7. Відхиляє решту вимог заявників щодо компенсації.

Вчинено англійською мовою і проголошено в письмовому вигляді 12 січня 2016, відповідно до правила 77 §§ 2 та 3 Регламенту Суду.

Заступник секретаря    Фатош Арас

Голова   В.Де Гета

Відповідно до статті 45 § 2 Конвенції та правила 74 § 2 Регламенту Суду, окрема думка судді Пінто де Альбукерке наводиться в додатку до цього рішення.

В.Д.Г.

Ф.А.

СПІВПАДАЮЧА ДУМКА СУДДІ ПІНТО ДЕ АЛЬБУКЕРКЕ

1. Палата одноголосна у встановленні порушення статті 8, але я не задоволений обґрунтуванням рішення. У двох ключових питаннях Палата спеціально відхиляється від рішення Великої палати, винесеного в недавній справі Roman Zakharov v. Russia1, яке встановило європейський стандарт з масового спостереження з метою розвідки і національної безпеки. Дві точки протистояння між міркуванням Палати і міркуванням, представленим Великою палатою, відносяться до питання перевірки необхідності для визначення операцій за таємним спостереженням і рівня підозри в участі в правопорушеннях або діяльності, що перевіряється.

2. Я не можу погодитися з підходом Палати за двома імперативними причинами: по-перше - через те, що я вже зайняв іншу позицію з цих питань в своєму окремому рішенні, приєднаному до рішення, винесеного у справі Draksas v. Lithuania про прослуховування телефону і перехоплення інших повідомлень в якості заходів таємного спостереження і збору інформації 2, що не слід плутати з особливими техніками розслідування в галузі кримінального права3 ; по-друге, моя думка в справі Draksas була підтверджена, по суті, Великою палатою в вищезгаданій російські справі. Отже, ніщо не може виправдати моє нехтування висновками Великої палати у справі Roman Zakharov. Тому в наступній думці я буду прагнути захищати висновки Великої палати і аналізувати обґрунтування цього рішення там, де воно від них відійшло.

Масове спостереження в цілях національної безпеки в міжнародному праві

3. З моменту розкриття практики масового спостереження в червні 2013 р. колишнім підрядником Агентства Національної Безпеки США (АНБ США) паном Едвардом Сноуденом, обговорення питання захисту приватного життя отримало новий імпульс у Організації Об'єднаних Націй. У приголомшливо точному прогнозі, Доповіді Спеціального Доповідача ООН про просування і захист права на свободу думки і висловлювання, Френк Ла Рю, від 17 квітня 2013 року, проаналізував наслідки нагляду держав за повідомленнями на дотримання прав на недоторканність приватного життя і свободу думки і висловлювання4. Відразу після одкровень Сноудена 21 червня 2013 року, Спеціальний Доповідач ООН про захист і Просуванні Права на Свободу Думки і Висловлювання і Спеціальний Доповідач про Свободу Висловлювання Міжамериканської Комісії з Прав Людини визнали за необхідне підкреслити низку міжнародних правових принципів з даного питання і опублікували «Спільну Декларацію про програми спостереження і їх вплив на свободу вираження»5. 26 вересня 2013 р. 35-я Міжнародна Конференція іх Захисту Даних і Комісари з приватного життя прийняли «резолюцію про закріплення захисту даних і захисту приватного життя в міжнародному праві». Комісари вирішили закликати уряди виступити за прийняття додаткового протоколу до статті 17 Міжнародного Пакту про громадянські і політичні права (МПКПП), який повинен бути заснований на стандартах, які були розроблені і підтримані Міжнародною конференцією і положеннями в зауваженнях загального Порядку № 16 до Пакту.

4. 18 грудня 2013 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію 68/167, про «Право на приватне життя в цифрову епоху»6, яка висловила глибоку стурбованість з приводу негативного впливу, яке спостереження і перехоплення повідомлень - включаючи екстериторіальне спостереження і перехоплення повідомлень, а також збір особистих даних, зокрема, що проводиться масово - може впливати на здійснення і використання прав людини, і закликала держави створити або підтримати існуючі незалежні, ефективні механізми національного нагляду, здатні забезпечити прозорість і підзвітність держави в спостереженні за повідомленнями, їх перехопленні і зборі особистих даних.

5. Більш конкретно, 26 березня 2014 р. Комітет з Прав Людини, в своїх заключних зауваженнях по четвертій доповіді Сполучених Штатів Америки відповідно до МПГПП7, порадив вжити заходів для забезпечення того, щоб будь-яке втручання в право на недоторканність приватного життя відповідало принципам законності, пропорційності та необхідності, незалежно від національності або місцезнаходження осіб, чиї повідомлення знаходяться під прямим наглядом. Він також наполіг на необхідності реформи поточної системи нагляду над спостережною діяльністю для забезпечення його ефективності, в тому числі шляхом забезпечення судової участі в авторизації або контролі над механізмами спостереження, і на розгляді питання про створення сильних і незалежних мандатів нагляду з метою запобігання порушень.

6. За запитом Генеральної Асамблеї, Верховний Комісар ООН з прав людини (ВКПЧ) представив 30 червня 2014 р. доповідь про право на недоторканність приватного життя в цифрову епоху8. У доповіді розглядалися проблеми захисту і просування права на недоторканність приватного життя в контексті внутрішнього і екстериторіального спостереження і перехоплення цифрових повідомлень і збору особистих даних, включаючи масовий збір. Будучи стурбованим одкровеннями ЗМІ, які передбачають, що Агентство Національної Безпеки в Сполучених Штатах Америки і Загальний Центр Зв'язку в Сполученому Королівстві розробили технології, що дають доступ до великої кількості Інтернет - трафіка, записів дзвінків в США, електронних адресних книг користувачів і величезної кількості іншого вмісту, що відноситься до цифрових повідомлень, і що ці технології було введено за допомогою транснаціональної мережі, що включає стратегічні розвідувальні відносини між Урядами, регулярний контроль приватних компаній і комерційних контрактів, ВКПЛ ООН підкреслив, що, крім права на приватне життя, право на свободу думки і висловлювання, на пошук, отримання і поширення інформації, права на свободу мирних зібрань і об'єднань і на сімейне життя також можуть зачіпатися масовим спостереженням, перехопленням цифрових повідомлень і збором особистих даних. Цільове спостереження за цифровими повідомленнями може бути необхідним і ефективним заходом для розвідувальних і правоохоронних органів при застосуванні відповідно до міжнародного та національного права, але «цільових заходів буде недостатньо для пошуку конкретних голок в стозі сіна; належною мірою є вплив заходів на стіг сіна, щодо можливої ​​шкоди; а саме, чи є захід необхідним та пропорційним». Обов'язковий термін зберігання даних третьої сторони, оскільки Уряди вимагають, щоб телефонні компанії та Інтернет-провайдери зберігали метадані про повідомлення і місцезнаходження їх користувачів для подальшого доступу правоохоронної та розвідувальної служби, не представляється ані необхідним, ані відповідним. Коли лінія між кримінальним правосуддям і захистом національної безпеки значно розмивається, поділ даних між правоохоронними агентствами, розвідувальними органами та іншими державними органами ризикує порушити право на приватне життя, так як заходи спостереження, які можуть бути необхідними і пропорційними для однієї законної мети, можуть не бути такими для іншої мети. Тому держави повинні вжити заходів для забезпечення існування ефективних і незалежних механізмів і практик нагляду, з особливою увагою на право жертв на ефективний засіб правового захисту9.

7.  Нещодавно, 24 березня 2015 р., Рада з Прав Людини вирішила призначити на трирічний термін спеціального доповідача по праву на недоторканість приватного життя10.

8. У Раді Європи розкриття практики масового спостереження викликало новий інтерес до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматичною обробкою персональних даних, від 28 січня 198111, та Додаткового Протоколу до Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматичною обробкою персональних даних, щодо контролюючих органів та транскордонних потоків даних від 8 листопада 200112, а також до Рекомендації Комітету Міністрів № R (87) 15 про використання особистих даних в поліцейському секторі, прийнятої 17 вересня 1987 р., Рекомендації № R (95) 4 про захист особистих даних в області телекомунікаційних служб, з особливим акцентом на послуги телефонного зв'язку, ухваленої 7 лютого 1995 року, і рекомендації Парламентської Асамблеї (ПАРЄ) 1402 (1999)1, про контроль міжнародних служб безпеки в державах-членах Ради Європи, прийнятої 26 квітня 199913. Крім того, доповідь Венеціанської Комісії про демократичний нагляд за службами безпеки, прийнята в червні 200714, і Загальна Політична Рекомендація Європейської Комісії по боротьбі з расизмом (ЄКРН) № 11 про боротьбу з расизмом і расовою дискримінацією в діяльності поліції, прийнята 29 червня 2007 р , отримали нову актуальність15

9. Відразу після публікації файлів Сноудена, Комітет Міністрів прийняв «Декларацію про ризики небезпеки основним правам, що випливають з цифрового відстеження та інших технологій спостереження», від 11 червня 2013 р., за якою послідувала Рекомендація ПАРЄ (2024)201316 і Резолюція (1954) 2013 про національну безпеку і право на інформацію, обидва документи було прийнято 2 жовтня 201317, і Зауваження Комісара з прав людини про «права людини в зоні ризику при поширенні таємного спостереження», від 24 жовтня 2013 року, а також тематична доповідь «Верховенство права в Інтернеті і в більш широкому цифровому світі », від 8 грудня 201418.

10. Нещодавно, в березні 2015 року, Венеціанська Комісія прийняла «Оновлення доповіді 2007 року про демократичний нагляд над службами безпеки і доповіді про демократичний нагляд над сигналами розвідувальних відомств», де провела відмінності між цілеспрямованим спостереженням (таємним збором повідомлень, телекомунікацій і метаданих) і «стратегічним наглядом», яке «не обов'язково починається з підозри щодо конкретної особи чи осіб». Комісія наполягає на системі судової авторизації, яка підкріплюється яким-небудь видом подальшого контролю, умови якого дотримуються. Повноваження зі «складання ланцюга контактів», тобто, по ідентифікації людей, що контактують один з одним, повинні бути вузько обрамлені: збір метаданих про ланцюжок контактів зазвичай повинен бути можливий тільки щодо осіб, підозрюваних в «активній участі в особливо серйозних правопорушення», таких, як тероризм. Повинні застосовуватися посилені вимоги обґрунтування і процесуальні гарантії, такі, як участь адвоката по конфіденційності, щодо пошуку даних про зміст. На думку Комісії, повідомлення про те, що особу було піддано стратегічному спостереженню, не є абсолютною вимогою статті 8 Конвенції. Якщо держава має загальну процедуру подачі скарги незалежному контролюючому органу, це може компенсувати відсутність сповіщення19.

11. 21 квітня 2015 р. ПАРЄ затвердила Резолюцію 2045 (2015) про масове спостереження, закликавши держави-учасниці і держави спостерігачі забезпечити, щоб їх національні закони дозволяли збір і аналіз особистих даних, в тому числі метаданих, за згодою згадуваних осіб або після судового наказу на підставі виправданої підозри мети в участі в кримінальній діяльності.

12. У травні 2015 р. Комісар з Прав Людини Ради Європи опублікував тематичну доповідь про «Демократичний і ефективний нагляд над службами національної безпеки», виступаючи за те, що незалежна ex ante авторизація повинна поширюватися на нецільовий масовий збір інформації, збір даних про повідомлення і доступ до них, включаючи дані приватного сектора, і, потенційно, використання комп'ютерних мереж. Процес авторизації або повторної авторизації агресивних заходів повинен бути об'єктом пильної уваги. Держави повинні гарантувати, що особи повинні також мати доступ до контролюючої установи, здатній видавати накази, що мають законну силу.

13. Відповідаючи на всесвітню суперечку щодо масового спостереження, Європейський Союз (ЄС) не говорив одним голосом. Перша інституційна позиція надійшла від Європейської Комісії, з її Повідомленнями Європейському Парламенту та Раді про функціонування безпечної гавані з точки зору громадян ЄС і встановлених компаній20, і про «Відновлення довіри потокам даних ЄС-США»21, 27 листопада 2013 р. Після рішення у справі Schrems, винесеного Судом ЄС, Комісія видала Повідомлення Європейському Парламенту та Раді про передачу особистих даних від ЄС Сполученим Штатам Америки, відповідно до Директиви 95/46 / EC, 6 листопада 2015 р., наполягаючи, що оновлена ​​і безпечна система передачі особистих даних Сполученим Штатам залишається ключовим пріоритетом для Комісії, але в той же час виявляючи альтернативні, наприклад, договірні інструменти, що дозволяють потоки даних з боку компаній для законної передачі даних третім країнам, таким, як Сполучені Штати.

14. У своїй резолюції від 12 березня 2014 р. про програму спостереження АНБ США, органах спостереження в різних державах-членах і їх вплив на основні права громадян ЄС і про трансатлантичне співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ22, Європарламент категорично засудив широкомасштабний і систематичний збір особистих даних невинуватих осіб, який часто включає інтимну особисту інформацію, в «невибірковому порядку, що не заснований на підозрі», закликаючи держави-учасниці ЄС забезпечити, щоб їх розвідувальні служби підлягали парламентському і судовому нагляду і громадському контролю, і щоб вони дотримувалися принципів законності, необхідності, пропорційності, належної процедури, повідомлення користувачів та прозорості. В системі відносин ЄС і США, Європарламент конкретно зажадав, щоб європейцям були надані належні гарантії для забезпечення того, щоб використання і обробка даних для цілей національної розвідки були пропорційними, обмежувалися чітко зазначеними умовами, і ставилися до виправданої підозри в терористичній діяльності, підкресливши, що ця мета повинна підлягати прозорому судовому контролю. Через рік резолюція Європарламенту від 29 жовтня 2015 про подальшу діяльність в зв'язку з резолюцією Європарламенту від 12 березня 201423 закликала Комісію підготувати керівні принципи для держав-членів про те, як привести будь-які інструменти збору особистих даних для цілей запобігання, виявлення, розслідування і переслідування кримінальних злочинів, включаючи тероризм, у відповідність до рішень Суду ЄС про зберігання даних і про безпечну гавань, вказуючи, зокрема, на пункти 58 і 59 рішення про зберігання даних і на пункти 93 і 94 рішення про безпечну гавань, які, на думку парламентаріїв, чітко вимагають цілеспрямованого підходу до збору даних, а не «повномасштабного підходу». Вона також застерігала від очевидного занепаду основного права на недоторканність приватного життя і захист особистих даних, що відбувається, коли будь-яка інформація про поведінку людини вважається потенційно корисною для боротьби з майбутніми кримінальними діями, що обов'язково призводить до культури масового спостереження, при якій до кожного громадянина відносяться, як до потенційного підозрюваного, і це веде до зниження соціальної узгодженості і довіри.

15. Власне кажучи, Люксембурзький Суд зіграв важливу роль в повторному визначенні меж таємного збору інформації для цілей національної безпеки в ЄС і за його межами. У справі Maximillian Schrems v. Data Protection Commissioner24 , Суд Європейського Союзу проголосив, що рішення Комісії про безпечну гавань недійсне, тому що воно санкціонує, на узагальненій основі, зберігання всіх особистих даних всіх осіб, чиї дані передаються з ЄС Сполученим Штатам без будь-якого поділу, обмеження або виключення в світлі переслідуваної мети, і без викладу об'єктивного критерію для визначення меж доступу громадської влади до даних і їх подальшого використання. Суд додав, що законодавство, що дозволяє громадським владам мати доступ на узагальненій основі до вмісту електронних повідомлень, що має розглядатися, як таке, що порушує суть основного права на повагу до особистого життя. Відповідно, Суд зазначив, що законодавство, що не передбачає для окремої особи ніякої можливості пошуку засобу правового захисту з метою отримання доступу до особистих даних, що стосуються нього, чи можливості домогтися виправлення або знищення таких даних, порушує суть основного права на ефективний судовий захист, існування такої можливості є невід'ємним для існування верховенства права. Нарешті, Суд встановив, що рішення про безпечну гавань заперечує повноваження національного органу контролю захисту даних в разі, коли особа ставить під сумнів те, чи відповідає рішення захисту приватного життя та основних прав і свобод осіб. Суд постановив, що Комісія не володіла компетенцією щодо обмеження повноважень національного контролюючого органу у такий спосіб.

В об'єднаних справах Digital Rights Ireland і Seitinger and Others25, Люксембурзький Суд уже оголосив недійсним рішення Директиви про Зберігання Даних 2006/24/EC, що викладає зобов'язання постачальників загальнодоступних послуг електронного зв'язку або громадських мереж зв'язку зі зберігання всієї інформації про трафік і місцезнаходження (або метаданих) за періоди від шести місяців до двох років, з метою забезпечення доступності даних для цілей розслідування, виявлення і переслідування серйозних злочинів ,, як визначено кожною державою-членом в його національному праві. Як окремо, так і в сукупності, ці можливості зі спостереження дозволили державі створити точну картину найбільш інтимних аспектів життя осіб. Потенційна загроза приватного життя, яка виходить із такого обов'язкового, позбавленого підозри, чи не цілеспрямованого зобов'язання зі зберігання даних, що породжує в умах зацікавлених осіб почуття, що їх приватне життя піддається постійному спостереженню, порушує статті 7 і 8 Хартії Основних Прав ЄС26.

16. Нарешті, Європейські Органи по Захисту Даних оприлюднили свою думку стосовно загрози для приватного життя, що випливає з масового спостереження. Європейський Інспектор із Захисту Даних 20 лютого 2014 виніс Думку щодо повідомлень від Комісії Європейського Парламенту та Ради про «Відновлення довіри потокам даних ЄС-США» і про «Функціонування Безпечної Гавані з точки зору громадян ЄС і компаній, заснованих в ЄС»27. Згодом Робоча Група за статтею 29 опублікувала свою Думку 4/2014 щодо спостереження за електронними повідомленнями для цілей розвідки і національної безпеки, від 10 квітня 201428. 26 листопада 2014 р Європейські Органи у справах із захисту даних, зібрані в Робочій Групі за статтею 29, опублікували Спільну Заяву29.

Застосування стандартів міжнародного права до фактів даної справи

Категорії правопорушень або діяльності, за якою ведеться спостереження

17. Закон № XXXIV від 1994 про Поліцію (Закон про Поліцію) не містить будь-якого визначення «терористичного акту» або «терористичної діяльності», що може в кінцевому підсумку дати хід проблемі в плані передбачуваності правової бази збору розвідувальних даних для цілей національної безпеки відповідно до розділу 7 / E (3). Можна стверджувати, що посилання в розділі 69 (5) на «терористичний акт», як визначено в розділі 261 колишнього Кримінального Кодексу та розділах 314-316 нового Кримінального Кодексу, заповнює прогалину у визначенні та, отже, що ці поняття відносяться до визначень Кримінального Кодексу, як стверджується в пункті 64 рішення30. Отже, гарантія, згадана в пункті 231 справи Roman Zakharov ( «характер правопорушень, які можуть привести до наказу про перехоплення») встановлена ​​в угорському праві з достатнім ступенем ясності і точності31.

Ступінь підозри в участі в правопорушеннях або діяльності, що підлягає спостереженню

18. Закон № CXXXV від 1995 р. про Служби Національної Безпеки (Закон про Національну Безпеку) не містить жодних вимог того, щоб особа, за якою ведеться спостереження, піддавалася стандарту «виправданої підозри», встановленому в пунктах 260, 262 і 263 справи Roman Zakharov, і раніше в пункті 51 справи Iordachi and Others32. Єдиним стандартом, встановленим в угорському праві, є стандарт «згадуваних осіб, упізнаних на ім'я або як коло осіб» (розділ 57 (2) (a) Закону про Національну Безпеку), який неминуче допускає вільний розсуд міністрів і «стратегічне, широкомасштабне перехоплення»33. У пункті 71 цього рішення Палата обрала нижчий стандарт беззастережної «індивідуальної підозри», який значно зменшує рівень захисту, встановлений в справі Roman Zakharov, і раніше в справі Iordachi and Others.34 Що ще гірше, майже зникає критерій підозри, обраний Палатою, що повністю суперечить зростаючій стурбованості ООН, Ради Європи та Європейського Союзу в зв'язку з масовим, невибірковим і таємним «загальним наглядом» і поточним станом міжнародного права, встановленим у вищезазначених документах, таких, як Резолюція Парламентської Асамблеї 2045(2015) та її Рекомендації 1402(1999)1, доповіді Венеціанської Комісії від 2007 і 2015 року, Загальна Політична Рекомендація Європейської Комісії з боротьби з расизмом № 11 і Резолюції Європарламенту від 12 березня 2014 р. і від 29 жовтня 2015 р.

19. У міркуванні Палати, а також в міркуванні Конституційного Суду мається на увазі припущення, що захист національної безпеки не обмежується розслідуванням минулих, поточних або майбутніх правопорушень, і тому від критерію «виправданої підозри» слід відмовитися. Це припущення помилково в цій справі, перед лицем букви розділу 7 / E (3) Закону про Поліцію, який конкретно посилається на запобігання, розслідування та відображення спроб здійснення терористичних актів в Угорщині (підрозділ (1) пункт a) підпункт ad)) і на порятунок громадян Угорщини, які перебувають в тяжкому становищі через невідворотну і таку, що загрожує життю небезпеку військових дій, збройного конфлікту, захоплення заручників або терористичного акту за межами території Угорщини (підрозділ (1) пункт (e)). Очевидно, ці завдання відносяться або до кримінального запобігання терористичним актам в Угорщині, або до рятувальних операцій в ситуації небезпеки, війни, збройного конфлікту, захоплення заручників або терористичної діяльності, яка ведеться за межами території Угорщини. В обох випадках операцій з кримінального запобігання і рятувальних операцій, ніщо не заважає застосовувати критерій «виправданої підозри», що контрольована особа бере участь в майбутньому здійсненні терористичного акту або у створенні неминучої небезпечної ситуації при таємному зборі інформації, корисної для виконання цих завдань.

20. Насправді ж міркування Палати не залишаються вірними критерію «виправданої підозри» Великої палати через те, що вона передбачає, що боротьба з тероризмом потребує «обсягу інформації, який одержується органами влади що застосовують високо ефективні методи і оброблені маси даних, потенційно про кожну особу, якщо вона так чи інакше пов'язана з підозрюваними суб'єктами або об'єктами запланованих терористичних атак35». Невизначеність цього формулювання вражає, включаючи розширений, всеосяжний, мінімалістський поріг підозри, який, імовірно, необхідний для ефективної боротьби з тероризмом. Стверджуючи так, Палата ігнорує, що «Суд не вважає, що існує якась причина застосовувати різні принципи, що стосуються доступності і ясності правил, що регулюють перехоплення індивідуальних повідомлень, з одного боку, і більш загальних програм спостереження, з іншого»36 Крім того, таке оптимістичне формулювання є показником ілюзорного переконання, що глобальне спостереження є «богом з машини», здатним ефективно боротися зі світовим тероризмом. Навіть гірше, таке нереальне формулювання заперечує той факт, що вітрифікація суспільства тягне за собою Орвелський кошмар «1984». На практиці Палата потурає, висловлюючись словами Європарламенту, «створенню повноцінної превентивної держави, зміні встановленої парадигми кримінального права в демократичному суспільстві, відповідно до якого будь-яке втручання в основні права підозрюваних повинно бути авторизовано суддею або прокурором на підставі виправданої підозри, і має регулюватися законом, сприяючи замість цього суміші правоохоронних і розвідувальних дій з розмитими і ослабленими правовими гарантіями, які часто не відповідають демократичним перевіркам і рівновазі, і основним правам, особливо презумпції невинуватості»37.

Перевірка необхідності

21. Розділ 53 Закону про Національну Безпеку передбачає перевірку необхідності. Пункти 67, 71, 72, 74, 75 і 88 рішення використовують перевірку «суворої необхідності» і посилаються на неї для двох цілей: охорони демократичних інститутів і отримання життєво важливих даних в індивідуальній операції38. Це творче перефразування законної перевірки порушує кілька проблем. По-перше, це більш строгий критерій, ніж в пунктах 233 і 236 справи Roman Zakharov39. По-друге, він не відповідає більш вільному критерію ступеня підозри в участі в правопорушеннях або діяльності, за якою ведеться спостереження. Той факт, що одне і те саме рішення накладає перевірку «суворої необхідності» для визначення міри спостереження, але в той же час приймає дуже вільний критерій для визначення ступеня підозри в участі в правопорушеннях або діяльності, за якою ведеться спостереження, є логічно непослідовним, як показано вище. Логічно незв'язно критикувати занадто широкий текст угорського права, коли він посилається на «згадуваних осіб, ідентифікованих на ім'я або як коло осіб» і приймати неточне з лінгвістичної та правової точки зору формулювання перевірки «індивідуальної підозри» для обґрунтування застосування заходів зі спостереження. По-третє, палата не прояснила, в чому полягає «перевірка суворої необхідності», всього лише зв'язавши перевірку з переслідуваними цілями. Ніде в рішенні не прояснюється, що перевірка необхідності гарантує, що будь-яка операція зі спостереження буде проводитися тільки за умови, що встановлення фактів будь-якими іншими, менш агресивними методами, що виявилося неефективним або, у виняткових випадках, якщо у інших, менш агресивних, методів ймовірність успіху представляється незначною40.

Перелік особливих технік спостереження і їх максимальна тривалість

22. Розділ 56 Закону про Національну Безпеку передбачає вичерпний перелік спеціальних слідчих технік, який включає обшук і спостереження за житлом, перехоплення поштових і електронних повідомлень і перехоплення комп'ютерних та мережевих даних. Однак розділ 58 не передбачає максимальної тривалості заходів спостереження, як викладено в пункті 231 справи Roman Zakharov.41 Він лише передбачає максимальний період в 90 днів для кожного запиту, з наданою Міністру Юстиції можливістю необмеженого продовження. Крім того, Міністр Юстиції не володіє доступом до результатів поточної операції зі спостереження, коли його закликають прийняти рішення про її продовження, що, очевидно, полегшує просте штампування запиту про продовження.

Процедура авторизації і розгляду

23. Закон про Національну Безпеку не передбачає для незалежного органу можливості санкціонувати початок операції зі спостереження (першої стадії або ex ante стадії розгляду), оскідьки розділ 58 посилається на Міністра Юстиції як на єдиний орган, здатний приймати рішення про пропозицію таємних заходів спостереження, і проти його рішення не приймаються апеляції42. Правові рамки не включають розгляд матеріалів справи або оцінку фактичних чи правових причин авторизації заходів таємного спостереження з боку незалежного органу, бажано судді, як викладається в пункті 233 справи Roman Zakharov, після справи Klass and Others43. З урахуванням розширеного консенсусу в міжнародному праві, наведеному вище, і серйозності сучасної небезпеки для приватного життя громадян, верховенства права і демократії, прийшов час припинити обходитися без основної гарантії судової авторизації і розгляду в царині таємного збору інформації44. Очевидно, що судова гарантія не може не відповідати додатковим зовнішнім гарантіям політичного, наприклад, парламентського характеру.

24.В даному випадку зовнішній контроль з боку парламентського Комітету Національної Безпеки і Комісара з Основних Прав не гарантує незалежної оцінки здійснення міністром повноважень щодо прийняття рішень, з урахуванням відсутності повноважень з нагляду у зовнішніх контролюючих органів в конкретних справах45. Крім того, в ході свого розслідування, що стосується служб національної безпеки, Комісар з Основних Прав позбавлений майже всієї відповідної документації, так як він не має права перевіряти реєстри для ідентифікації осіб, які співпрацюють зі службами національної безпеки, документи, що містять технічні дані про пристрої та методи, використовувані службами національної безпеки для збору розвідувальної інформації, або документів, які дозволяли ідентифікацію осіб, які використовують їх, документів, що стосуються шифрувальної діяльності та кодування, документів щодо безпеки, що відносяться до установ і співробітників служб національної безпеки, документів, що відносяться до документів безпеки і технологічного контролю, документів, щодо яких доступ уможливить ідентифікацію джерела інформації, або документів, щодо яких доступ порушить зобов'язання служб національної безпеки по відношенню до послуг іноземних партнер ів46.

25. Недоліки в зовнішньому політичному контролі правильно розкритиковані Палатою, але обгрунтування рішення не включає цілісну оцінку наступної процедури розгляду спостереження, яка життєво важлива для оцінки того, чи компенсує загальна справедливість системи, створеної угорським законодавством, недоліки на першій стадії процедури таємного збору інформації47.

26. Закон про Національну Безпеку не встановлює незалежний (тобто судовий) орган для контролю і розгляду - в очікуванні операції зі спостереження (друга стадія або стадія здійснення) - за такими питаннями, чи підкоряються взагалі таємні служби рішенню, яке дозволяє використання заходів таємного спостереження, чи відтворюють вони достовірно в записах оригінальні дані, отримані під час операції, і чи залишається спостереження необхідним для здійснення завдань, зазначених в законі, як підкреслюється в пункті 251 справи Roman Zakharov48.

27. Крім того, коли операція по таємному спостереженню завершується (третя стадія, або стадія ex post розгляду), не існує жодного положення для ознайомлення незалежного (тобто судового) органу з результатами спостереження, і закон не примушує цей орган розглядати, чи дотримувалися вимоги закону. Не існує жодних положень, що позначають з належним рівнем точності спосіб скринінгу вихідних даних, отриманих за допомогою спостереження, процедури збереження цілісності і конфіденційності та процедуру для знищення даних49. Аналогічним чином, не існує ніякого незалежного розгляду того, чи знищуються насправді оригінальні дані вчасно, якщо спостереження виявляється безплідним50.

Термінова процедура

28. Рішення про термінову процедуру може прийняти орган, який не є незалежним, наприклад, директор національної таємної служби, тільки в разі, якщо нормальна процедура спричинить собою затримку, здатну зробити операцію марною. Розділ 59 Закону про Національну Безпеку посилається на ситуацію, в якій «процедура зовнішньої авторизації тягне за собою таку затримку, яка, за даних обставин, очевидно суперечить інтересам успішного функціонування служби національної безпеки». Але він не обмежує використання термінової процедури справами, що стосуються негайної серйозної загрози національній безпеці. Крім того, він не передбачає необхідності підтвердження рішення директора у стислі терміни з боку незалежного (тобто судового) органу, з повноваженнями щодо розгляду, як встановлено в пункті 266 справи Roman Zakharov і раніше, в пункті 16 справи Association for European Integration and Human Rights and Ekimzhiev51, так як рішення директора може підтвердити або не підтвердили, тільки Міністр Юстиції протягом 72 годин.

Передача отриманих даних третім сторонам

29 У Законі про Національну Безпеку не встановлені умови, яких повинні дотримуватися і запобіжні заходи, які необхідно брати до уваги, коли служба національної безпеки передає отримані дані третім сторонам, як того конкретно вимагає пункт 231 справи Roman Zakharov52. Розпливчатого посилання в розділі 45 про передачу особистих даних «іноземним органам по обробці даних в рамках законодавства про захист особистих даних» чітко недостатньо.

30. Закон про Національну Безпеку не встановлює зобов'язань з повідомлення особи, яка перебуває під наглядом, про вжиті заходи після їх завершення, за умови, що інтереси національної безпеки не ставляться під загрозу в результаті такого сповіщення, як викладається в пункті 234 справи Roman Zakharov, знову слідуючи за справою Klass and Others53. Також не існує жодних конкретних гарантій щодо таємних привілейованих переговорів «адвокат-клієнт», «лікар-пацієнт», «священик - особа, яка кається» і «журналіст-джерело інформації», включених в угорський правовий режим54.

Відсутність ефективних засобів правового захисту

31. Розділ 58 Закону про Національну Безпеку забороняє апеляції щодо рішення Міністра Юстиції про будь-яку пропозицію щодо заходів таємного спостереження згідно з розділом 7 / E (3) Закону про Поліцію. Відсутність будь-якого сповіщення ex post facto погіршує ситуацію безпорадності осіб, за якими ведеться спостереження. Тому процедура оскарження, позначена в розділі 11 (5) і 14 (4) (c) - (f) Закону про Національну Безпеку передбачає всього лише віртуальну можливість захисту для осіб, за якими ведеться спостереження55. Отже, особи, які перебувають під наглядом в Угорщині, як і в Росії, не володіють реальною можливістю подати скаргу, запит або апеляцію щодо конкретних наказів про спостереження, якому вони піддавалися56.

32. У малоймовірному випадку, якщо згадувана особа дізнається про заходи спостереження, призначених в її відношенні, наприклад, якщо вона отримує інформацію, що просочилася, яка підтверджує існування заходів, національна процедура оскарження не гарантує незалежної і ефективної оцінки поданих скарг. На додаток до того, що вже було сказано про відсутність у Парламентського Комітету Національної Безпеки повноважень щодо прийняття рішень, слід додати, що розслідування скарг, що стосуються служб національної безпеки, спочатку здійснюються Міністром Внутрішніх Справ, який повинен проінформувати заявників про результати розслідування і вжиті заходи протягом 30 днів. Міністр, очевидно, не є незалежним органом. Якщо скаргу не задовольнити, особа, яка подала скаргу, може подати апеляцію Комітету, який може провести розслідування, якщо «вага скарги, згідно з однією третиною голосів членів Комітету, виправдовує розслідування». Політичний характер рішення Комітету посилюється дискреційною оцінкою «ваги скарги» і більшістю голосів, необхідною для початку розслідування. Комітет може провести розслідування з пошуку фактів, в ході якого він може отримати доступ до відповідних документів, що зберігаються в реєстрі служби національної безпеки, і може вислухати співробітників служби національної безпеки. Якщо він дійде висновку, що операція служби національної безпеки незаконна, або будь-яким чином суперечить її призначеній меті, Комітет може тільки закликати Міністра вжити необхідних заходів. Отже, орган правового захисту не зобов'язаний ані проводити слідство, ані надавати ефективне відшкодування шкоди, ні, тим більше, наказувати про припинення будь-якого поточного спостереження, що порушує права, і про знищення незаконних особистих даних. Нарешті, Міністр має право вирішувати, чи бажає він вжити будь-яких заходів, і якщо так, то яких, у відповідь на скаргу заявника.

33. Крім того, хоча в розділі 50 (2) (b) Закону про Національну Безпеку згадується можливість «судового наказу про видалення особистих даних в справі про захист даних», і в розділі 48 передбачається, що «згадувані особи можуть подати запит на видалення їх особистих даних»57, неочевидно, як згадувана наглядом особа може зажадати, щоб її особисті дані були видалені, якщо вона навіть не володіє справедливою можливістю отримання інформації про збір цих особистих даних службою національної безпеки.

34. Загалом, позбавляючи суб'єкт заходу таємного спостереження будь-якого сповіщення про її існування, і, таким чином, ефективної можливості оскаржити її заднім числом, угорське законодавство уникає важливої гарантії захисту від неналежного використання заходів таємного спостереження58. Якби Семюель Уоррен і Луїс Брендайс зіткнулися з цим законодавством, вони б, безсумнівно, відповіли словами, які вони використовували для того, щоб закликати до дотримання їх права на приватне життя: «Інтенсивність і складність життя, що супроводжує просунуті цивілізації, зробила необхідним певний відступ від світу, і людина, під очищуючим впливом культури, стала більш чутливою до публічності, відтак самотність і приватне життя стали для людей більш важливими»59.

Висновок

35. У принципі, я повторю, що «система таємного спостереження, призначена для захисту національної безпеки, тягне за собою ризик підриву, або навіть знищення демократії на підставі її захисту»60. Беручи це до уваги, Палата цілком справедливо не пом'якшила свою критику угорської правової системи щодо таємного і масового спостереження для того, щоб зробити її більш прийнятною для держави-відповідача. Однак, хоч тон критики і правильний, суть судового рішення ризикує не зуміти розсіяти цілком серйозну небезпеку для приватного життя громадян, верховенства права і демократії, що випливає із такої правової системи61. Що ще гірше, вибір, зроблений Палатою, вводить сильний дисонанс в прецедентне право Суду. Пункт 71 рішення чітко відхиляється від пунктів 260, 262 і 263 справи Roman Zakharov і пункту 51 справи Iordachi and Others v. Moldova, оскільки Палата використовує розпливчасте, що відволікає, неточне поняття «приватна підозра» для застосування таємних заходів збору інформації, в той час, як Велика палата використовує точний, вимогливий, кваліфікований критерій «виправданої підозри». Судова авторизація та розгляд пом'якшені при розгляді разом з повсюдним критерієм Палати, тому що будь-якої «підозри» вистачить для запуску важкої артилерії державного масового спостереження за громадянами, з очевидним ризиком того, що суддя стане всього лише штампувальником урядової стратегії соціального контролю. Повсюдне «індивідуальна підозра» дорівнює загальній підозрі, тобто, незначності перевірки підозри взагалі. На практиці, Палата сприяє поширенню volenti nolenti широкомасштабного, заснованого на не (виправданій) підозрі, «стратегічного спостереження» для цілей національної безпеки, незважаючи на прямий докір в тому, що цей метод таємного збору інформації для цілей «національної, військової, економічної або екологічної безпеки», отриманий від Великої палати у справі Roman Zakharov. Тільки втручання Великої палати знову виправить становище.

1

Roman Zhakarov v. Russia [GC], № 47143/06, 4 декабря 2015

2

Draksas v. Lithuania, № 36662/04, 31 июля 2012.

3

Див. мою думку, приєднану до справи Lagutin and Others v. Russia, №№ 6228/09, 19123/09, 19678/07, 52340/08 і 7451/09, 24 квітня 2014. ця справа стосувалася правоохоронних і кримінальних розслідувань, чиї стандарти відрізняються від стандартів таємного спостереження для цілей національної безпеки. Слід зазначити, що Палата часто плутає ці стандарти (див., наприклад, пункти 22 і 56 рішення, які цитують елементи міжнародного права і справи Суду, що стосуються цілей кримінального розслідування).

4

A / HRC / 23/40. Доповідач виступив за судовий нагляд над державним наглядом за повідомленнями, право особи, за якою ведеться спостереження, бути поінформованою після завершення операції, і право прагнути до відшкодування збитку (пункти 81 і 82). До цієї доповіді, Спеціальний Доповідач ООН з просування і захисту прав людини і основних свобод при боротьбі з тероризмом висунув «Компіляцію передової практики в області правових та інституційних рамок і заходів, які гарантують дотримання прав людини розвідувальними органами в процесі боротьби з тероризмом, в тому числі їх контролю », 17 травня 2010 року (A / HRC / 14/46). За цією темою також був опублікований важливий документ громадянського суспільства. «Міжнародні принципи застосування прав людини до спостереження за повідомленнями», схвалені майже 400 неурядовими та правозахисними організаціями, були запущені в травні 2014 р. Ініціатива Відкритого Суспільства опублікувала «Глобальні принципи щодо національної безпеки і права на інформацію (Принципи Цване)», 12 червня 2013 м, які були складені 22 організаціями та академічними центрами, після «йоганнесбурзьких принципів щодо національної безпеки, свободи вираження і доступу до інформації», прийнятих групою експертів, скликаних статтею 19 в 1995 р., і «принципів нагляду і підзвітності для служб безпеки в конституційної демократії », розроблених в 1997 р. Центром Досліджень Національної Безпеки (ЦДНБ) і Польським Гельсінськими Фондом з прав людини.

5

У пункті 9 Спільної Декларації стверджувалося, що закон повинен чітко позначати критерії, які слід використовувати при визначенні справ, в яких таке спостереження є законним для цілей національної безпеки, і що такі заходи слід санкціонувати лише в разі виразного ризику інтересам, що захищаються, і коли можлива шкода буде більшою, ніж загальна зацікавленість суспільства в дотриманні права на недоторканність приватного життя і вільний обіг ідей та інформації. У будь-якому випадку, збір такої інформації повинен контролюватися незалежним контролюючим органом і регулюватися достатніми процесуальними гарантіями і судовим наглядом в межах, допустимих в демократичному суспільстві.

6

A / RES / 68/167. Резолюція, яка була організована спільно з 57 державами-членами, була прийнята без голосування

7

Комітет з Прав Людини, Заключні зауваження по 4-ій доповіді США, CCPR / C / USA / CO / 4, 26 березня 2014 р., пункт 22 (d).

8

A/HRC/27/37.

9

Пункти 24-27 и 50 доповіді.

10

A/HRC/28/L.27.

11

ETS № 108

12

ETS № 181

.

13

ПАРЄ чітко висловила свою перевагу ретельному судовому контролю a priori і ex post facto за діяльністю зі спостереження з високим потенціалом щодо порушення прав людини, на підставі «можливої ​​причини віри в те, що особа вчиняє, скоїла злочин або збирається вчинити правопорушення», або «можливої ​​причини вірити, що конкретні повідомлення або конкретні докази, що стосуються цього правопорушення, будуть отримані за допомогою запропонованого перехоплення або обшуку житла, або що (в разі арешту) злочин може, таким чином, бути припинено »і« нормальні слідчі процедури були зроблені, але не увінчалися успіхом, або ймовірність успіху представляється незначною, або вони видаються занадто небезпечними ». Авторизація такої оперативної діяльності повинна бути обмежена за часом (не більше ніж до трьох місяців). Як тільки спостереження або прослуховування завершилося, згадувана особа має бути проінформована про вжиті заходи.

14

CDL-AD (2007) 016-e. Венеціанська Комісія висловила свою перевагу судовій авторизації і розгляду заходів зі спостереження, спрямованих на «індивідуальні справи», але зазначила в той же час, що великий обсяг роботи зі спостереження не спрямований на досудові законні процедури, такі, як аналіз даних, і цей вид спостережної діяльності, як правило, уникає судового контролю (пункти 29, 202-204). Нарешті, вона визнала, що «конкретні підозри можуть не існувати на момент запиту про спостереження, але інші засоби отримання інформації можуть розглядатися, як непрактичні» (пункт 207).

15

CRI (2007) 39. ЄКРН закликав Уряди надати стандарт виправданої підозри, оскільки повноваження, які стосуються діяльності по контролю, спостереженню або розслідуванню, можуть здійснюватися тільки на підставі підозри, заснованій на об'єктивних критеріях.

16

В Рекомендації державам-членам Ради Європи радилося взяти до уваги Принципи Цване

17

Резолюція підтвердила, що нейтралітет Інтернету вимагає, щоб громадські влади, провайдери послуг Інтернету та інші утримувалися від використання технологій агресивного прослуховування, таких, як глибока перевірка пакетів, або технологій, що іншим способом втручаються в трафік даних користувачів Інтернету.

18

CommDH / IssuePaper (2014 року) 1. Комісар стверджував, що «масове збереження даних про зв'язок без підозри» в цілому суперечить верховенству права, не відповідає основним принципам захисту даних і неефективно. Держави-члени не повинні вдаватися до нього або вводити обов'язкове збереження даних третіми сторонами

19

CDL-AD(2015)006, пункти 3, 16, 24, 51, та 103-105.

20

COM (2013) 847 остаточне. Комісія виявила ряд недоліків і винесла 13 рекомендацій. На підставі цих рекомендацій Комісія вела переговори з владою США з січня 2014 року, з метою впровадження оновленої і укріпленої системи трансатлантичного обсягу даними

21

COM(2013) 846 остаточне

22

20013/20188 (INI). Цій Резолюції передувала важлива «Доповідь про програму спостереження АНБ США, органах спостереження в різних державах-членах і їх вплив на основні права громадян ЄС і трансатлантичне співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ» (A7-0139 / 2014 року), від 21 лютого 2014 р .

23

2015/2635(RSP

24

Справа C-362/14, рішення від 6 жовтня 2015

25

Справи C-293/12 та C-594/12, рішення від 8 квітня 2014

26

Люксембурзький Суд явно був натхненний стандартом, встановленим у справі за директивою про зберігання даних в Німеччині в 2010 р (BVerfG 125, 260).

27

2014/C 116/04.

28

819/14 / EN. Зосередившись на доступі до метаданих, Робоча Група дійшла висновку, що таємні, масові і поголовні програми спостереження не відповідають основним законам ЄС і не можуть бути виправдані боротьбою з тероризмом чи іншими серйозними загрозами національній безпеці. Робоча Група, серед іншого, закликала до ефективного, надійного і незалежного зовнішнього нагляду, що здійснюється або спеціалізованим органом за участю органів із захисту даних, або самим органом із захисту даних. Рекомендації Думки ґрунтувалися на правовому аналізі, опублікованому в Робочому Документі зі спостереження за електронними повідомленнями для цілей розвідки і національної безпеки, від 5 грудня 2014 р

29

14/EN WP227

30

Пункт 64 рішення

31

Див. також моє окреме рішення у справі Draksas, цит. вище, стор. 26, пункт (2). Отже, я не можу розділити заяву Палати про те, що «вимога" передбачуваності "не поширюється настільки далеко, щоб змусити держави прийняти законодавчі положення, які перераховують в подробицях всі ситуації, які можуть призвести до рішення про початок операції з таємного спостереження» (пункт 64 рішення), що не тільки применшує роль принципу законності в галузі права, де його суворе дотримання найбільш необхідно, але також залишає широкі можливості для творчої інтерпретації закону Урядом, і, таким чином, для державних порушень. Приклад цієї зухвалої тривоги творчої інтерпретації наводиться самим Урядом в цій справі, коли він згадує наступні два завдання, переслідувані таємним збором інформації, що підлягає міністерській авторизації в Угорщині: «з одного боку, виявляти й усувати терористичну діяльність, і, з іншого боку, знаходити і рятувати громадян Угорщини, що [знаходяться] в тяжкому становищі в іноземній державі. Заявники могли бути згадувані оспорюваними положеннями тільки остільки, оскільки Закон не виключає їх з кола осіб, які в контексті виявлення та ідентифікації особи або групи осіб, потенційно пов'язаних з терористичним актом, можуть бути зачеплені заходами таємного спостереження, серед осіб або в місцевості або приміщенні під загрозою терористичного акту, ... »(див. стор. 8 зауважень Уряду від 31 жовтня 2014 р.). Це означає, що будь-яка особа, що володіє «потенційним зв'язком» з терористичною діяльністю або місцевістю під загрозою терористичного акту, включаючи потенційних жертв, може бути піддана заходам спостереження, як і будь-яка особа, потенційно пов'язана з подією, що стосується громадянина Угорщини, «який потрапив в тяжке становище в іноземній державі »! У своїй логіці в цілях безпеки, Уряд уклав, що «аспекти національної безпеки, які підлягають розгляду, можуть бути позначені відповідно до закону в дуже широкому сенсі, так як при фактичній оцінці аспекти політики безпеки, тобто, не-правові аспекти, матимуть пріоритет ... в області авторизації таємного збору інформації для цілей національної безпеки не існує і не може бути створено позитивне право, що позначає точну систему критеріїв, яка надає обґрунтування для судового рішення ... Тому в області боротьби з тероризмом авторизація таємного збору інформації в цілях національної безпеки забезпечується на підставі політичної системи критеріїв, яка не може бути позначена згідно зпозитивним правом ... "(див. стор. 12 Зауважень). Підводячи підсумок точці зору Уряду, державне таємне спостереження є областю політики, і ніякий закон «не існує або не може бути створений» для обмеження цієї області.

32

Iordachi and Others v. Moldova, № 25198/02, 10 лютого 2009 див.. також мою окрему думку у справі Draksas, цит. вище, стор. 26, пункт (3), і стор. 27, для аналогічних дефектів в литовському законодавстві.

33

Критика Палати в пункті 69 рішення абсолютно правильна, але, на жаль, Палата не довела аргумент до логічного завершення

34

Іншими словами, стандарт Палати навіть нижче найнижчого рівня bona fide підозри або «внутрішньої підозри» (Anfangsverdacht), доречного в кримінальному праві. Посилання Палати на пункти 259 і 261 справи Zakharov вводить в оману, оскільки Велика Палата кваліфікувала «індивідуальну підозру», обмеживши її перевіркою «обґрунтованої підозри» в пунктах 260, 262 і 263, які Палата воліла проігнорувати. Крім того, посилання Палати на «достатню фактичну підставу» нічого не додає, бо ця доказова «підстава» відноситься до «підтримуючих матеріалів», а не до ступеня підозри, необхідної для виправдання застосування будь-якого заходу таємного збору інформації. Для подальшого обговорення трьох можливих ступенів підозри в галузі кримінального права, див. мою окрему думку у справі Lagutin and Others, цит. вище, стор. 38, пункт 9.1).

35

Пункт 78 рішення

36

Liberty and Others v. the United Kingdom, № 58243/00, § 63, 1 липня 2008, і Weber and Saravia v. Germany (dec.), № 54934/00, § 114, 29 червня 2006, стосуються узагальненого «стратегічного моніторингу».

37

Пункт 12 Резолюції Європарламенту від 12 березня 2014 р цит. вище

38

Насправді Палата використовує подвійне формулювання. Пункт 58 посилається на перевірку «необхідності» і вимогу «необхідності», але згодом формулювання стає більш вимогливим, додаючи прикметник «сувора» до слова «необхідність».

39

Roman Zakharov, цит. вище, § 233 («Межі необхідності, за змістом статті 8 § 2») і § 236 («перевірка необхідності», «розглянути спільно вимоги" відповідно до закону "і" необхідності "»).

40

Див. мою окрему думку у справі Draksas, цит. вище, стор. 26, пункт (4), і мою окрему думку у справі Lagutin and Others, цит. вище, стор. 36, пункт (6).

41

Див. мою окрему думку у справі Draksas, цит. вище, стор. 26, пункт (5)

42

На трьох стадіях процедури контролю, коли видається наказ про спостереження, коли воно здійснюється і коли воно завершується, див. пункт 233 справи Roman Zakharov, цит. вище, а також пункт 72 Рішення № 32/2013 (XI.22) AB Конституційного Суду, цит. в пункті 20 цього рішення.

43

Klass and Others v. Germany, 6 сентября 1978, §§ 55 и 56, серия A, № 28

44

Див. також мою окрему думку у справі Draksas, цит. вище, стор. 26, пункт (6). Таким чином, я не можу погодитися з твердженням Угорського Конституційного Суду про те, що «Ідентифікація та боротьба зі спробами, спрямованими на вчинення дій, що мають значимість в аспекті забезпечення суверенітету держави та захисту законного порядку держави, може виходити за рамки сфери конкретних кримінальних правопорушень ... запобігання та усунення загроз національній безпеці вимагає політичних рішень, отже, рішення цього типу потрапляють в компетенцію виконавчої влади »(пункт 105 рішення № 32/2013 (XI.22) AB Конституційного Суду, наведеного в пункті 20 рішення). Я також не можу прийняти аргумент Уряду про те, що судді не рекомендуються, «тому що або через відсутність досвіду, або через відсутність зовнішньої - політичної - підзвітності з боку судів, або - в разі спеціалізації - через те, що суди стають частиною системи і їх готовності віддати перевагу інтересам національної безпеки, суди прагнуть приймати оцінку ризиків з боку служб національної безпеки, отже, судовий контроль являє собою лише формальний нагляд ». (Зауваження Уряду від 31 жовтня 2014 р стор. 11).

45

Хоча Комітет може вимагати інформацію про конкретні справи згідно з розділом 14 (4) a) Закону про Національну Безпеку, і Міністр або головний директор повинен, в межах встановленого терміну, відповісти, у Комітету немає ніяких повноважень щодо прийняття рішень щодо конкретних справ.

46

Стаття 23 (2) Закону CXI від 2011 про Комісара з Основних Прав. Це суперечить принципу, за яким контролюючі установи повинні мати повноваження з проведення власних розслідувань роботи розвідувальної служби, які входять в їх мандат, і їм має бути наданий доступ до всієї необхідної інформації для здійснення цього (див. ООН 2010 Компіляція передової практики, цит. вище , пункт 14, і доповідь ВКПЧ ООН 2014 року, цит. вище, пункт 41). Реальність така, що управління Омбудсмена ніколи не займалося справами, що стосуються спостереження за громадянами (див. пункт 18 рішення і додаток 2 до зауважень заявників).

47

Була здійснена така цілісна оцінка російського законодавства з боку Великої палати у справі Roman Zakharov, наведеній вище, § 178. Угорський Конституційний Суд розглянув як стадію авторизації, так і розпорядження зібраними даними після завершення втручання, і вважав захист права на недоторканність приватного життя задовільною в світлі гарантій, що настають за фазою авторизації, таких, як зовнішній парламентський контроль. Саме Уряд посилався на ці гарантії в пунктах 16 - 18 своїх зауважень. Хоча Палата визнала, в пункті 58 рішення, що «від Суду вимагається розглядати саме це законодавство і гарантії, вбудовані в систему, що дозволяє таємне спостереження», вона не винесла обіцяне рішення.

48

У пункті 274 справи Roman Zakharov, цит. вище, Суд зазначив, що національні суди не мали компетенцію для контролю стадії здійснення заходів таємного спостереження, встановивши в пункті 285, що спостереження на другій стадії з боку громадського прокурора було недостатньо.

49

Інтерпретація, запропонована Конституційним Судом в пункті 138 Рішення № 32/2013 (XI.22) AB Конституційного Суду, наведеного в пункті 20 вищезгаданого рішення, що випливає з розділів 43 і 50 (2) (e), що розглядаються спільно, законне зобов'язання по видаленню ex officio непотрібних даних не тільки здається вимушеним, але, насправді, не вирішує проблему, так як не надаються специфікації про компетенції, терміни та процедури видалення даних, зібраних для цілей розділу 7 / E (3) Закону про Поліцію.

50

Див. мою окрему думку у справі Draksas, наведеній вище, стор. 28, для аналогічних дефектів в литовському законодавстві. Пункт 255 справи Roman Zakharov, наведеної вище, засудив автоматичне зберігання протягом шести місяців даних, що виразно не відносяться до справи. Але Велика палата не взяла до уваги заінтересованість осіб, за якими ведеться спостереження, в згадці не виключено «недоречних» даних в їх захисті, як абсолютно правильно стверджувалося в справі Dumitru Popescu v. Romania (№ 2), № 71525/01, § 78, 26 квітня 2007.

51

. European Integration and Human Rights and Ekimzhiev v Bulgaria, № 62540/00,

52

Див. також мою окрему думку у справі Draksas, цит. вище, стор. 26, пункт (8).

53

Klass and Others, цит. вище, §§ 55 і 56. Див. також мою окрему думку у справі Draksas, цит. вище, стор 26, пункт (9), і стр. 29 для аналогічних дефектів в литовському законодавстві

54

Див. також мою окрему думку у справі Draksas, цит. вище, стор. 26, пункт (10). Резолюція Парламентської Асамблеї 1954 (2013), повторила, що заходи, такі, як наказ про перехоплення, або дії, що стосуються повідомлень або листування журналістів або їх роботодавців, або наказів про спостереження або дій, що стосуються журналістів, їх контактів або їх роботодавців, не повинні застосовуватися, якщо їх метою є обхід права журналістів не розкривати інформацію, що позначає джерело. Венеціанська Комісія зовсім недавно підкреслила «особливо проблемний» характер перехоплення привілейованих повідомлень методами таємної розвідки діяльності адвокатів, священиків або журналістів, і навела приклад таємного спостереження за журналістами з метою впізнання їх джерел (Оновлення Звіту Венеціанської Комісії від 2007 р наведеного вище, пункти 18 і 106-108).

55

Це підтверджується відсутністю скарг Комісії з Національної Безпеки (додаток 1 до зауважень заявників, підтверджене зауваженнями Уряду від 14 січня 2015 р.).

56

У Росії загальні засоби правового захисту були доступні тільки особам, які мають інформацією про заходи спостереження, тому їх ефективність підривала відсутність вимог щодо повідомлення осіб про заходи спостереження в будь-який момент (див. Roman Zakharov, цит. вище, § 298, і раніше, Association for European integration and Human rights and Ekimdzhiev, цит. вище, § 100).

57

Див. інтерпретацію цього положення Конституційним Судом в пункті 138 його рішення № 32/2013 (XI.22) AB, наведеного в пункті 20 рішення.

58

Тому я не можу погодитися з твердженням Конституційного Суду про те, що «так як таємний збір інформації, за визначенням, виключає можливість ефективного засобу правового захисту ...» (див. пункт 72 Рішення № 32/2013 (XI.22) AB Конституційного Суду, наведеного в пункті 20 рішення вище).

59

Семюель Уоррен і Луїс Брендайс, «Право на приватне життя», в Harvard Law Review, том IV, № 5 15 грудня 1890, стор. 196.

60

Rotaru v. Romania [GC], № 28341/95, § 59 5 травня 2000, перефразовує справу Klass and Others, наведену, § 49: «Суд, знаючи про небезпеку підриву або навіть знищення демократії на підставах її захисту, яку такий закон представляє, підтверджує , що Договірні Держави не можуть, в ім'я боротьби проти шпигунства і тероризму, вживати будь-яких заходів, які вважають необхідними ».

61

Це викликає особливе занепокоєння, якщо врахувати, що за останні кілька років кілька організацій з приватного життя і цифрових прав вказали на докази того, що органи угорської влади придбали потенційно агресивні технології спостереження (Дім Свободи, Свобода в Інтернеті, доповідь про Угорщину, 2015, стор 15 ).