Право на приватне та сімейне життя
Приватність в місцях несвободи

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ. СПРАВА «ТИТАРЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

20.12.2012

Номер справи

31720/02

дата

20.12.2012

Коротко

Порушення статті 3: захист від жорстокого поводження; порушення статті 5 §4: право на свободу; порушення статті 6 §§1 і 3: право на справедливий суд; порушення статті 8: право на приватність; порушення статті 13: право на ефективний національний засіб правового захисту

Категорії

Сімейне життя, Погані умови утримання, Право на ефективний національний засіб правового захисту, Довільне позбавлення волі, Право на підготовку до захисту, Право на захисника, Наші успішні справи

Судовий орган

Європейський суд з прав людини

Країна

Україна

Організація

Харківська правозахисна група

Статус

Залишкова 20.03.2013

Зміст

ПРОЦЕДУРА

ФАКТИ

I. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

A. КРИМІНАЛЬНА СПРАВА СТОСОВНО ЗАЯВНИКА

B. УТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ В РІЗНИХ ІЗОЛЯТОРАХ ТИМЧАСОВОГО ТРИМАННЯ

II. ЗАСТОСОВАНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. КОНВОЮВАННЯ ПІДСУДНИХ ПІД ЧАС СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ

B. ПОБАЧЕННЯ З ЧЛЕНАМИ СІМ'Ї

C. ІНШЕ ЗАСТОСОВАНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ

A. ЗВІТ УКРАЇНСЬКОМУ УРЯДУ ПРО ВІЗИТ ДО УКРАЇНИ Б. ОРГАНІЗОВАНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИМ КОМІТЕТОМ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЮ ЧИ НЕЛЮДСЬКОМУ АБО ПРИНИЗЛИВОМУ ПОВОДЖЕННЮ ЧИ ПОКАРАННЮ (КЗК) 10-26 ВЕРЕСНЯ 2000 РОКУ.

B. ЗВІТ УКРАЇНСЬКОМУ УРЯДУ ПРО ВІЗИТ ДО УКРАЇНИ, ОРГАНІЗОВАНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИМ КОМІТЕТОМ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЮ ЧИ НЕЛЮДСЬКОМУ АБО ПРИНИЗЛИВОМУ ПОВОДЖЕННЮ ЧИ ПОКАРАННЮ (КЗК) 24 ЛИСТОПАДА – 6 ГРУДНЯ 2002 РОКУ.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Умови утримання в Дебальцівському ІТТ

a. Аргументи сторін

і. Оцінка Суду

2. Утримання заявника в металевій «клітці» під час слухання

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

1. Неможливість для заявника домогтися судового перегляду законності його утримання під вартою під час досудового слідства

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Тривалість попереднього ув'язнення

2. Стаття 5 §4

III. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 І 13 КОНВЕНЦІЇ

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Право на правову допомогу на початковому етапі розслідування

IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Аргументи сторін

2. Оцінка Суду

a. Чи мало місце втручання

b. Чи було втручання виправданим

V. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Відсутність засобів правового захисту щодо скарги на умови утримання під вартою

2. Відсутність засобів правового захисту щодо скарги на втручання в сімейне життя

VI. ІНШІ ЗАЯВЛЕНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

VII. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

A. ЗБИТКИ

B. СУДОВІ ТА ІНШІ ВИТРАТИ

C. ПЕНЯ

На підставі цього Суд одноголосно

НЕСПІВПАДАЮЧА ДУМКА СУДДІВ ШПІЛЬМАН, ЖУПАНЧИНА І ПАУЕР-ФОРДЕ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П'ЯТА СЕКЦІЯ

ТИТАРЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ

(Заява № 31720/02)

Рішення

СТРАСБУРГ

20 грудня 2012

У справі Титаренко проти України,

Європейський суд з прав людини (п'ята секція), засідаючи палатою у складі суддів:

Д. Шпільман, голова,

М. Віллігер, K. Юнгвірт,

Б. М. Жупанчич, Е. Пауер-Форді,

А. Юдківська, А. Потоцький,

і С. Філліпс, заступник секретаря секції,

Після обговорення за закритими дверима 10 липня 2012 року, проголошує таке рішення, ухвалене в зазначений вище день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу засновано на заяві (№ 31720/02), поданій проти України до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – «Конвенція») громадянином України паном Петром Євгеновичем Титаренко (далі – «заявник») 17 листопада 2001 року.

2. Заявника, якому була надана юридична допомога, представляв пан А. Крістенко, адвокат, що практикує в Харкові. Уряд України (далі – «Уряд») представляв його Уповноважений, пан Ю. Зайцев, Міністерство юстиції.

3. Заявник стверджував, зокрема, що він став жертвою кількох порушень статті 3, статті 5 §§3 і 4 статті 6 §§1 і 3 (с), статті 8, а також статті 13 Конвенції.

4. 16 грудня 2008 року Голова п'ятої секції постановив повідомити Уряд про цю скаргу. 23 лютого 2010 року Суд також запропонував сторонам подати додаткові зауваження з приводу скарги заявника за статтею 6, що стосується його права на захист. Було також вирішено розглянути питання про прийнятність одночасно з розглядом скарги по суті (стаття 29 §1).

ФАКТИ

I. КОНКРЕТНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився в 1962 році і проживає в Дебальцеве.

A. КРИМІНАЛЬНА СПРАВА СТОСОВНО ЗАЯВНИКА

6. 12 квітня 1996 року заявник (колишній співробітник міліції) і пан Б. були оголошені в розшук за підозрою в пограбуванні якоїсь пані А.

7. 24 червня 1996 року п'ять співробітників міліції приїхали на дачу, розташовану біля міста Світлодарськ Донецької області, так як вони вважали, що там ховаються заявник та пан Б. Коли співробітники міліції підійшли до будинку і назвали себе, їх обстріляли з автомата Калашникова і кинули в них кілька ручних гранат. В результаті один міліціонер загинув, а двоє отримали каліцтва. Злочинцям вдалося сховатися.

8. Того ж дня Артемівська районна прокуратура (далі – «прокуратура») порушила кримінальну справу за вбивство і замах на вбивство співробітників міліції при виконанні службових обов'язків.

9. 3 липня 1996 року прокуратура заочно висунула заявникові обвинувачення у вищевказаних злочинах і видала ордер на його арешт. На наступний день він був внесений до списку розшукуваних осіб.

10. 10 липня 1996 року кримінальну справу щодо заявника було призупинено через неможливість встановити місцезнаходження заявника та інших обвинувачених.

11. 9 березня 2000 року заявник був затриманий у Греції відповідно до міжнародного ордеру на арешт.

12. 9 серпня 2000 року він був екстрадований з Греції в Україну, і кримінальна справа проти нього була відновлена. У той же день Донецька обласна колегія адвокатів доручила адвокату Р. представляти заявника в цьому розгляді з 11 серпня 2000 року. Родичі заявника підписали договір з адвокатом Р. про представництво заявника.

13. Заявник стверджував, що після доставки в Україну його помістили під варту в міліції і били протягом трьох днів, поки він не обмовив себе. Згідно з рішенням національного суду щодо заявника (див. Пункт 29 нижче), 10 серпня 2000 року співробітники міліції І. С. і Д. С. відвідали заявника, що знаходився в камері відділку міліції, для довірчої бесіди про сторонні питання, а саме про торгівлю зброєю в області. Співробітники міліції не питали його про вбивство міліціонера, але сам заявник сказав їм, що в день вбивства він знаходився на першому поверсі дачі, і що, тікаючи, він кинув ручну гранату, яка не вибухнула. Двоє інших співробітників міліції, Н. і А., також відвідали заявника у зв'язку з ще одним стороннім злочином. Вони стверджували, що він наполягав на своїй невинності, але відмовився робити які-небудь офіційні заяви за відсутності адвоката. Всі четверо співробітники заперечують застосування до заявника примусу.

14. 11 серпня 2000 року заявнику були пред'явлені звинувачення, змінені з врахуванням доказів, зібраних з червня 1996 року. Після пред'явлення офіційного звинувачення заявник був допитаний у присутності свого адвоката Р. Він підтвердив свої попередні покази. Він не скаржився на жорстоке поводження. За словами заявника, після цього допиту йому не дозволяли зустрітися з адвокатом протягом п'ятнадцяти днів. За даними Уряду, 29 серпня 2000 року заявник був допитаний у відсутності адвоката за його власним бажанням, а в інші дні протягом цього періоду адвокат Р. не просив про зустріч із заявником.

15. 1 і 5 вересня 2000 року до заявника викликали швидку допомогу у зв'язку з нирковою колікою.

16. 4 вересня 2000 року брат заявника попросив слідчого, щоб заявника захищав адвокат К., оскільки адвокат Р. був зайнятий в інших розглядах. Це прохання було задоволено.

17. 6 вересня 2000 року заявник, у присутності адвоката К., брав участь у відтворенні подій злочину.

18. 8 вересня 2000 року адвокат Р. попросив слідчого дозволити йому необмежені відвідування заявника в ході розслідування. 11 вересня 2000 року слідчий дозволив йому відвідати заявника один раз. 28 вересня 2000 року адвокат Р. оскаржив рішення слідчого в Донецькій обласній прокуратурі. У жовтні 2000 року начальник слідчого відділу Донецької обласної прокуратури дозволив адвокату Р. необмежені відвідування заявника.

19. 22 вересня 2000 року Артемівський районний прокурор продовжив термін тримання заявника під вартою до 26 жовтня 2000 року. 14 жовтня і 25 грудня 2000 року Донецька обласна прокуратура продовжила тримання заявника під вартою до 26 грудня 2000 року і 26 січня 2001 року, відповідно. 11 січня і 20 лютого 2001 року тримання заявника під вартою було продовжено Генеральною прокуратурою до 9 березня і 9 червня 2001 року, відповідно.

20. 20 жовтня 2000 року мати заявника подала скаргу в Генеральну прокуратуру, що заявник піддавався жорстокому поводженню, і що його доступ до адвоката був обмежений. У листі від 28 листопада 2000 року, Донецька обласна прокуратура відповіла на цю скаргу. Вони відзначили, серед іншого, що немає ніяких доказів того, що заявник піддавався жорстокому поводженню, і сам заявник заперечував жорстоке поводження. Вони також відзначили, що 11 серпня 2000 року заявник був допитаний у присутності його адвоката Р., і що не було ніяких перешкод для спілкування між заявником та його адвокатом. Всі запити адвоката Р. про зустріч із заявником були задоволені, і адвокат отримав дозвіл відвідувати заявника в будь-який час без обмеження тривалості відвідувань.

21. У листопаді 2000 року заявник змінив свої покази і заявив, що його визнання були отримані під тиском. Заявник стверджував, що він не міг брати участь у інкримінованих йому злочинах, оскільки в той час він був у Владикавказі (Росія). Заявник стверджував, що, дізнавшись від родичів про те, що його розшукує міліція у зв'язку зі стріляниною, він вирішив не повертатися в Україну.

22. 13 травня 2001 року Донецька обласна прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників міліції за звинуваченням у жорстокому поводженні із заявником у зв'язку з відсутністю складу злочину.

23. 2 липня 2001 року прокуратура передала в Донецький обласний апеляційний суд (далі – «Апеляційний суд») обвинувальний висновок щодо заявника та його співучасника, пана Б. Вони мали постати перед судом за вбивство і замах на вбивство співробітників міліції при виконанні службових обов'язків, а також за незаконне зберігання вогнепальної зброї.

24. 1 серпня 2001 року в Апеляційному суді відбулося попереднє слухання. Ні заявник, ні його адвокат не були присутні. Суддя вирішив, що справа готова до судового розгляду і вирішив, без пояснення причин, що заявник повинен залишатися в попередньому ув'язненні.

25. Судовий процес розпочався 19 вересня 2001 року в приміщенні Дебальцівського місцевого суду. Під час судових слухань заявник утримувався в металевій «клітці» в залі суду. Його адвокат сидів у залі суду на деякій відстані від «клітки».

26. 10 січня 2002 року заявник подав клопотання про звільнення. У листі від 23 січня 2002 року головуючий суддя повідомив йому, що цей запит буде розглянуто на наступному засіданні суду. Це слухання відбулося 11 квітня 2002 року, коли суд розглянув це прохання і відмовив змінити запобіжний захід, накладений на заявника на тій підставі, що він може сховатися від правосуддя або перешкоджати розслідуванню. Суд взяв до уваги, що заявник звинувачувався у тяжких злочинах, караних позбавленням волі на строк більше трьох років, що він не мав постійного місця проживання або роботи на території України і що він переховувався в Греції за підробленими документами і був екстрадований з цієї країни.

27. 21 липня 2002 року суд розглянув інше клопотання про звільнення, подане заявником 3 липня 2002 року, і відхилив його на тих же підставах, що і 11 квітня 2002 року.

28. У ході судового розгляду заявник та його мати кілька разів просили про побачення заявника з членами сім'ї. У листах від 31 жовтня 2001 року, 23 січня 2002 року і 5 серпня 2003 року Донецький обласний апеляційний суд відхилив їхнє прохання і повідомив, що відповідно до статті 345 Кримінально-процесуального кодексу, обвинувачені що знаходяться під вартою можуть отримати побачення з родичами тільки після винесення обвинувального вироку.

29. 6 квітня 2004 року Апеляційний суд, що складається з двох професійних суддів і трьох народних засідателів, визнав заявника винним і засудив його до п'ятнадцяти років позбавлення волі. Засудження заявника ґрунтувалося на його і Б. щиросердих зізнаннях, зроблених в ході розслідування у присутності їхніх адвокатів, а також на заявах чотирьох співробітників міліції, причетних до інциденту від 24 червня 1996 року, двоє з яких впізнали заявника як одного із злочинців. Суд першої інстанції також взяв до уваги квиток на літак, виданий на ім'я заявника, який був знайдений на місці події в ході слідства, і паспорт заявника, виявлений в кущах за маршрутом втечі злочинців. Суд розглянув скарги заявника про порушення його права на захист. Він зазначив, що початковий допит заявника, його очна ставка з однією з жертв і відтворення події злочину, на які суд послався у своєму рішенні, проводилися за участю адвоката заявника. Що стосується його допиту 29 серпня 2000 року без участі адвоката, суд зазначив, що заявник добровільно погодився давати свідчення без адвоката, і не скаржився на яке-небудь жорстоке поводження в цей день.

Суд також розглянув скарги заявника на жорстоке поводження з боку співробітників міліції, які нібито змусили його обмовити себе в перші дні розслідування. Суд встановив, що на наступний день після арешту заявник був неофіційно допитаний чотирьома співробітниками міліції з питань, не пов'язаних з його кримінальною справою, і зізнався, що був на місці злочину, хоча його не питали про ці події (див. Також пункт 14 вище) . Суд зазначив, що твердження заявника не були підтверджені жодними доказами, і що заявник не скаржився на жорстоке поводження у присутності свого адвоката 11 серпня 2000 року. Крім того, суд зазначив, що прокуратура розслідувала скаргу заявника та відмовила в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників міліції. Суд погодився з рішенням прокуратури і відхилив скарги заявника.

30. 6 квітня 2004 року суд також дозволив заявнику побачення з батьками.

31. Заявник оскаржив це рішення у Верховному суді. У своїй апеляції заявник, зокрема, протестував проти складу суду, який прийняв рішення від 6 квітня 2004 року, стверджуючи, що, хоча стаття 65 Закону про судову владу передбачає, що народні засідателі повинні призначатися зі списків, затверджених муніципальними органами влади, імена двох з трьох народних засідателів, які брали участь у суді, були відсутні в списку, затвердженому Дебальцівською міською радою 27 листопада 2003 року.

32. 16 грудня 2004 року Верховний суд залишив у силі рішення від 6 квітня 2004 року. Він зазначив, зокрема, про те, що склад апеляційного суду відповідав закону.

B. УТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ В РІЗНИХ ІЗОЛЯТОРАХ ТИМЧАСОВОГО ТРИМАННЯ

33. Після приїзду з Греції 9 березня 2000 року заявник був поміщений в Донецький ізолятор тимчасового утримання (далі – «ІТТ»). Згодом він перебував в ряді інших місць позбавлення волі, включаючи Донецький слідчий ізолятор (далі – «СІЗО») і в Дебальцевський ІТТ.

34. У липні 2002 року Апеляційний суд провів ряд слухань у справі заявника в місті Дебальцеве. В результаті, заявник був переведений в Дебальцевський ІТТ, де він перебував з 8 по 15 липня 2002 року. Під час судових слухань, заявник скаржився на умови утримання його під вартою. Він скаржився на недостатнє харчування і стверджував, що йому не дозволили отримувати посилки від родичів. Він також скаржився, що, незважаючи на літню спеку, в камері не було водопостачання, що робило санітарні умови нестерпними.

35. 23 серпня 2002 року Донецька обласна прокуратура доручила Дебальцевській міській прокуратурі розслідувати твердження заявника про те, що заявник не був достатньо забезпечений їжею, і йому не було дозволено отримувати посилки від родичів під час його перебування в Дебальцевському ІТТ в період з травня по червень 2001 року.

36. 27 серпня 2002 року Дебальцевська міська прокуратура ухвалила рішення про відмову в порушенні кримінальної справи відносно посадових осіб Дебальцівського ІТТ у зв'язку з відсутністю доказів злочину. Прокуратура встановила, що під час свого перебування в Дебальцівському ІТТ заявник отримав три посилки від своєї матері, і вона не подавала жодних скарг. Далі прокуратура послалася на показання наглядачів ІТТ, які стверджували, що заявник регулярно отримував їжу. Прокуратура також зазначила, що під час перебування заявника в ІТТ Дебальцівська прокуратура провела кілька перевірок умов та законності тримання заявника під вартою у зв'язку з його скаргами.

37. Під час перебування в Донецькому СІЗО заявник утримувався в камері, призначеної для (колишніх) співробітників правоохоронних органів. Заявник стверджує, що 25 вересня 2002 року він був переведений в камеру санчастини, призначену для ув'язнених, хворих на туберкульоз. Потім його нібито перевели в камеру, де утримувався інший ув'язнений, який погрожував розправою на тій підставі, що він колишній офіцер міліції.

38. з жовтня 2002 року заявник подав ряд скарг до прокуратури щодо згаданого вище інциденту в Донецькому СІЗО і умов його утримання в Дебальцівському ІТТ; він також стверджував, що його утримання під вартою було незаконним.

39. 7 жовтня 2002 року заступник прокурора міста Дебальцеве видав довідку про гігієнічні норми в Дебальцівському ІТТ. У довідці говорилося, що представники прокуратури та спеціалісти санітарно-епідеміологічної станції досліджували умови утримання в цьому ІТТ. За їх висновками, в шести камерах ІТТ маються належні санітарні умови та водопостачання. Туалети і умивальники справні. Питна вода подається за графіком. В ІТТ є душ, також справний. Камери обладнані двоярусними ліжками, столами і лавками. Далі довідка свідчить, що в ІТТ є достатня кількість матраців та постільної білизни, але ув'язнені використовують свої власні постільні приналежності. Ув'язнені забезпечені триразовим гарячим харчуванням. Також було відзначено, що заявник скаржився на умови тримання його під вартою в ІТТ під час свого перебування там в 2001 році. У ході регулярних (раз на десять днів) перевірок прокуратурою умов тримання в ІТТ у 2002 році заявник не висловлював ніяких скарг. На закінчення було відзначено, що жодних порушень законодавства встановлено не було.

40. У листі від 22 жовтня 2002 року прокуратура заявила, що у вересні 2002 року заявник був оглянутий тюремним лікарем, і у нього був діагностований хронічний гастрит. Лікар порадив перевести його в медсанчастину. Немає жодних свідчень того, що заявник був поміщений в камеру з ув'язненими, страждаючими туберкульозом. У медсанчастини немає камери, призначених для (колишніх) співробітників правоохоронних органів. Однак на прохання заявника він був негайно переведений з камери, яку він ділив з людиною, яка нібито погрожувала йому.

II. ЗАСТОСОВАНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конвоювання підсудних під час судового розгляду

41. 16 жовтня 1996 року Міністерство внутрішніх справ, Міністерство юстиції, Генеральна прокуратура, Верховний суд і Служба безпеки, спільним наказом, затвердили Інструкцію про порядок конвоювання обвинувачених або засуджених у, з або в судах на вимогу судових властей.

Відповідні положення Інструкції свідчать:

«7. ... Область ... в залі суду, де знаходяться обвинувачені, повинні бути обладнані лавкою і дерев'яним бар'єром висотою один метр, які повинні бути прикріплені до підлоги. У залах судових засідань, розташованих на першому поверсі, вікна повинні бути закриті ґратами. У кожному будинку суду, до 50% залів судових засідань, в яких слухаються кримінальні справи, повинні бути обладнані стаціонарними металевими бар'єрами для відділення підсудних від суддів та інших присутніх у залі осіб ... Вікна в цих приміщеннях має бути закриті ґратами, незалежно від поверху, на якому вони розташовані».

«23. За усним розпорядженням головуючого судді, начальник охорони повинен дозволяти обвинуваченому або засудженому розмовляти з його захисниками, експертами або прокурорами, і дозволяти лікарю оглядати обвинуваченого або засудженого; під час таких контактів, однак, обвинувачений чи засуджений повинен залишатися під охороною.

Такі переговори зазвичай проводяться в кімнаті, призначеній для утримання обвинувачених або засуджених під час перерв у судовому засіданні, і можуть проводитися на будь-якій мові ... ».

B. ПОБАЧЕННЯ З ЧЛЕНАМИ СІМ'Ї

42. Відповідно до статті 12 (1) Закону про попереднє ув'язнення 1993 року, дозвіл на побачення затриманого з родичами (зазвичай, раз на місяць на 1-2 години) може бути видано адміністрацією установи тримання під вартою, але тільки з письмової згоди слідчого або суду, що працюють у справі, залежно від того, на якій стадії знаходиться розгляд.

43. Відповідні положення Кримінально-процесуального кодексу 1960 року свідчать:

Стаття 162. Побачення з заарештованим

«Побачення родичів або інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган, у провадженні якого перебуває справа. Тривалість побачення встановлюється від однієї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць.

Стаття 345. Надання родичам дозволу на побачення із засудженим

До вступу вироку в законну силу головуючий або голова відповідного суду зобов'язані дати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на побачення з засудженим, який перебуває під вартою.

C. ІНШЕ ЗАСТОСОВАНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Інше застосоване національне законодавство цитується в рішеннях Nevmerzhitsky v. Ukraine (№ 54825/00, §§53-61, ECHR 2005-II (витяги)) і Shalimov v. Ukraine (№ 20808/02, §§39-42, 4 March 2010).

III. ВІДПОВІДНІ МІЖНАРОДНІ МАТЕРІАЛИ

A. ЗВІТ УКРАЇНСЬКОМУ УРЯДУ ПРО ВІЗИТ ДО УКРАЇНИ ОРГАНІЗОВАНИЙ ЄВРОПЕЙСЬКИМ КОМІТЕТОМ ІЗ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЮ ЧИ НЕЛЮДСЬКОМУ АБО ПРИНИЗЛИВОМУ ПОВОДЖЕННЮ ЧИ ПОКАРАННЮ (КЗК) 10-26 ВЕРЕСНЯ 2000 РОКУ

«B. Ізолятори тимчасового тримання (ІТТ)

...

49. Незважаючи на заходи, згадані у відповідях українських властей на рекомендації КЗК в двох його попередніх доповідях, делегація не помітила ніяких помітних поліпшень умов утримання під вартою в відвіданих ІТТ ... Комітет вважає, що було б більш корисно виділити основні недоліки в ІТТ загалом, без поглибленого аналізу кожного відвіданого ІТТ, так як у всіх ІТТ спостерігаються схожі проблеми.

50. Більшість відвіданих ІТТ були переповнені. Наприклад, у Севастопольському ІТТ в камерах площею 15 м2 містилося до 10 осіб, а в декількох камерах ув’язнених було більше, ніж ліжок.

51. У всіх відвіданих ІТТ, доступ до природного світла був утруднений через густу металеву сітку або жалюзі, а штучне освітлення було, загалом, недостатнім. Читати при такому освітленні дуже важко для очей. Вентиляція була недостатньою, і повітря в камерах було важке. Недолік вентиляції збільшувався неприємним запахом в камерах, оскільки, як правило, затриманим не надавалися ні засоби для прибирання камер, ні можливість помитися інакше, як в тазі з холодною водою. Тільки в ІТТ в літний всі затримані мали можливість відвідувати душ. Крім того, санітарні умови майже у всіх відвіданих ІТТ залишали бажати кращого. Помітним виключенням був Сімферопольський ІТТ, де делегація зазначила, що в камерах чисто, і затримані забезпечені основними засобами особистої гігієни.

У ряді ІТТ не вистачало матраців і ковдр для всіх затриманих, в той час як чистота наявних була сумнівною. Крім того, за одним або двома винятками, у відвіданих ІТТ не було двориків для прогулянок. Дозвілля не було організовано, а в багатьох ІТТ затриманим навіть не були дозволені газети.

52. У більшості ІТТ, одноразове харчування доповнювалася продуктовими посилками від родичів. З особами, які не мають родичів, ділилися продуктами з іншими ув'язненими. Враховуючи те, що міліція не в змозі фінансово забезпечити достатнє харчування ув'язнених, продуктові посилки не повинні піддаватися надмірним обмеженням.

КЗК вже висловлював свою позицію ... у відношенні вільного доступу до питної води, і він стурбований тим, що затримані в Київському ІТТ не мали такого доступу.

53. У світлі неприйнятних умов, згаданих вище, КЗК був особливо стривожений інформацією, що значне число затриманих утримувалися в ІТТ протягом терміну, який набагато перевищує 10-денну межу, передбачену законом.

...

57. Комітет вже привітав заходи, прийняті українською владою у відповідь на безпосередні спостереження, зроблені його делегацією. Незважаючи на ці заходи, українська влада повинна зробити ще багато чого, щоб виконати своє зобов'язання утримувати осіб, позбавлених волі, в умовах, повністю сумісних з людською гідністю. Для досягнення стійкого прогресу, найпильнішу увагу має бути приділено скороченню переповненості. Тільки в цьому випадку зусилля українських властей зможуть бути плідними. Тим не менш, повинні бути зроблені певні проміжні кроки для поліпшення ситуації. Тому КЗК закликає українську владу негайно вжити таких заходів, які вже викладені в його двох попередніх доповідях:

Забезпечити, щоб всі особи, які тримаються в ІТТ:

- Забезпечувалися засобами особистої гігієни і мали можливість митися щодня;

- Мали можливість прийняти теплий душ по прибуттю і принаймні один раз на тиждень в період їх утримання під вартою;

- Забезпечувалися необхідними засобами, для підтримки чистоти та гігієни в камерах;

- Мали можливість отримувати посилки з моменту затримання.

Забезпечити, щоб затримані особи, у всіх ІТТ, забезпечувалися матеріалами для читання (якщо в установі немає бібліотеки, затримані повинні мати право отримувати газети і книги від родичів).

Переглянути нормативні акти і практику, що стосуються контактів затриманих із зовнішнім світом ».

Відповідні частини звіту свідчать:

«B. Ізолятори тимчасового тримання (ІТТ)

...

40. Подальше відвідування ІТТ в Києві виявило деякі поліпшення: установа не була переповнена (100 ув'язнених на 156 місць); третій поверх був відремонтований, і кожен ув'язнений на поверсі мав своє ліжко; вентиляційна система на другому поверсі була вдосконалена. Крім того, тепер є два дворика для прогулянок. Однак надійшло безліч скарг, що прогулянки обмежені приблизно десятьма хвилинами. Ув'язнені забезпечені матрацами та ковдрами (хоча і брудними). Слід сказати, що на вікнах камер раніше були віконниці, а інші поверхи перебували в стані крайньої занедбаності (див., Серед іншого, пункт 48 звіту про візит 2000 року).

41. Що стосується інших відвіданих ІТТ, Комітет хоче підкреслити, що найкращі матеріальні умови спостерігалися в Ужгородському ізоляторі. Камери там добре освітлені, частково природним світлом, чисті, правильно обладнані (ліжка, матраци, ковдри, стіл, лави) і просторі (від 11 до 25 м2). Правда, є один серйозний недолік – відсутність зовнішнього дворика для прогулянок.

У всіх інших місцях матеріальні умови були, м'яко кажучи, середніми. Більшість зауважень, які висловлені у попередніх звітах, все ще справедливі. Хоча деякі міри були прийняті незадовго до візиту КЗК, такі як фарбування камер та надання матраців і ковдр (наприклад, у Житомирі та Одесі), в камерах, як і раніше, не було природного освітлення, а штучне освітлення і вентиляція були недостатніми. Туалети в камерах були недостатньо ізольовані, якщо взагалі ізольовані, а умивальники вимагали ремонту. Як і раніше, доступ до засобів гігієни залежав від передач, що одержуються ув'язненими, а також не було умов для дотримання особистої гігієни.

Ситуація з харчуванням відрізнялася: у деяких ІТТ харчування було триразовим, в той час як в інших воно було дво- або навіть одноразовим.

...

43. Крім того, спостерігалася надзвичайна переповненість установ: наприклад, аналіз реєстраційних журналів в Мукачівському ІТТ показав, що там перебували до 42 ув’язнених при офіційній місткості 28 чоловік, а в Хустівському ІТТ – до 35 на 22 місця.

...

45. ... Далі, КЗК рекомендує:

- Негайно забезпечити, щоб у тих ІТТ, де є дворики для прогулянок, ув’язнені мали реальний доступ туди протягом однієї години щодня;

- Негайно забезпечити, щоб у всіх ІТТ ув'язнені були забезпечені повним комплектом чистих постільних речей, з регулярним пранням;

- Негайно забезпечити, щоб у всіх ІТТ ув'язнені були забезпечені основними гігієнічними приладдям з можливістю митися щодня (включаючи гарячий душ один раз на тиждень протягом усього ув'язнення);

- Негайно забезпечити, щоб у всіх ІТТ ув’язнені отримували харчування відповідне число разів;

- Забезпечити достатню ізоляцію туалетів в камерах;

- Забезпечити доступ ув’язнених до матеріалів для читання у всіх ІТТ;

- Забезпечити, щоб кількість ув’язнених в ІТТ не перевищувала офіційну місткість, і вжити заходів для поступового зменшення числа ув'язнених; кінцевою метою має бути надання житлового простору не менше 4 м 2 на людину ».

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

44. Заявник скаржився на умови його утримання в Дебальцівському ІТТ з 8 по 15 липня 2002 року, і стверджував, що під час слухань в Апеляційному суді він утримувався в «клітці» з металевими прутами. Він послався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Ніхто не може бути підданий катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

45. Уряд стверджував, що у своєму зверненні заявник не пред'явив ніяких скарг щодо поміщення в «клітку».

46. Суд зазначає, що відповідна скарга була подана в одному з листів заявника, на який він посилався у своєму зверненні.

47. Суд зазначає, що ці скарги відповідно до статті 3 не є явно необґрунтованими за змістом статті 35 §3 (а) Конвенції. Суд також зазначає, що скарга не є неприйнятною з яких-небудь інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Умови утримання в Дебальцівському ІТТ

a. Аргументи сторін

48. Заявник стверджував, що камери були погано освітлені, продуктів харчування було недостатньо, він не мав доступу до туалету, і в камерах не було водопостачання. Він зазначив, що в той час КЗК підкреслив проблеми, що існують в місцях утримання під вартою, і стверджував, що уряд повинен продемонструвати, що умови в Дебальцівському ІТТ відрізнялися від умов в інших аналогічних установах.

49. Уряд стверджує, що документи, що стосуються відповідного періоду тримання заявника під вартою, були знищені, оскільки термін їх зберігання закінчився. Проте вони відзначили, що заявник скаржився на умови тримання його під вартою національним властям, і, згідно з інформацією, наданою колишнім начальником ІТТ, заявник утримувався в камерах №№ 1, 2, 3 і 4. Кожна з цих камер має розмір 12,9 м2 і розрахована на чотирьох чоловік. У камерах були чотири ліжка, стіл, лавки і необхідні санітарні умови, в тому числі каналізація та водопостачання. Особи, які тримаються в СІЗО, мали окремі ліжка і постільну білизну. Вони були забезпечені триразовим гарячим харчуванням. Заявник також отримав всі посилки з їжею і одягом, які надсилали його родичі.

50. Крім того, вони відзначили, що, за скаргою заявника, Дебальцівська прокуратура досліджувала умови тримання заявника під вартою і не виявила жодних порушень відповідного законодавства (див. Пункт 39 вище). Прокурор також відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно персоналу ІТТ (див. Пункт 36 вище). Ні заявник, ні його адвокат не оскаржили цю відмову, що, на думку Уряду, свідчить про те, що заявник погодився з висновками прокуратури. Вони відзначили, що немає ніяких підстав ставити під сумнів висновки національних властей у зв'язку з умовами тримання заявника під вартою.

51. Уряд прийшов до висновку, що умови тримання заявника під вартою не були порушенням статті 3 Конвенції.

52. Заявник не погодився з доводами уряду, заявивши, що вікна в камерах були закриті гофрованими листами заліза з отворами для вентиляції. Ці листи не захищали ні від холоду, ні від спеки. Опалення не було. У камері не було умивальника, і кран розташовувався безпосередньо над унітазом, так що він був змушений митися над екскрементами. Заявник також стверджував, що в камерах не було денного освітлення. Незважаючи на наявність двору, його не виводили на прогулянки. Камери були переповнені. У камері, розрахованій на чотирьох чоловік, перебували семеро ув'язнених. Враховуючи, що половина ув’язнених курили, і не було ніякої належної вентиляції, заявник не міг нормально дихати. Заявник також заперечував проти заяви Уряду про те, що затриманим була надана постільна білизна. Він стверджував, що йому довелося спати прямо на металевій лавці, яка взимку була дуже холодною.

53. Він також стверджував, що розслідування його скарги щодо умов утримання під вартою не було незалежним і професійним, а органи прокуратури не мали експертних знань в області санітарії, гігієни і харчування. Він порахував марним оскаржувати заяви, які не відповідають дійсності.

b. Оцінка Суду

54. Суд повторює, що твердження про жорстоке поводження мають бути підтверджені відповідними доказами. При оцінці доказів Суд використовує стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Відповідно до його прецедентного права, доказ може випливати з співіснування досить сильних, ясних і погоджених висновків чи аналогічних неспростовних презумпцій факту. Більш того, рівень переконливості, необхідний для досягнення конкретного висновку і, отже, розподілу тягаря доказування, нерозривно пов'язаний зі специфікою фактів, характером зроблених заяв і конкретним правом, передбаченим Конвенцією (див., Серед іншого, Nachova and Others v. Bulgaria [GC] , №№ 43577/98 і 43579/98, §147, ECHR +2005-VII; Ilaşcu and Others v. Moldova and Russia [GC], № 48787/99, §26, ECHR +2004-VII; і Akdivar and Others v. Turkey [GC], 16 September +1996, §168, Reports of Judgments and Decisions +1996-IV).

55. Суд вже неодноразово підкреслював, що справи, що стосуються заяви про неналежні умови утримання під вартою, не підлягають суворому принципу affirmanti incumbit probatio (той, хто щось стверджує, повинен довести це твердження), оскільки в таких випадках тільки держава-відповідач має доступ до інформації, здатної підтвердити або спростувати ці твердження. Звідси випливає, що, після того, як Суд повідомляє уряд про скаргу заявника, на Уряд покладається завдання збору та підготовки відповідних документів. Якщо він не представить переконливих доказів щодо матеріальних умов утримання під вартою, це може призвести до висновку про обґрунтованість тверджень заявника (див. Gubin v. Russia, № 8217/04, §56, 17 June 2010, і Khudoyorov v. Russia, № 6847/02, §113, ECHR 2005 X (витримки)).

56. У даній справі Уряд не надав жодних документів, посилаючись на їх знищення після закінчення терміну зберігання. Він послався на висновки прокурора, який розслідував скаргу заявника і не знайшов порушень в умовах утримання під вартою (див. Пункти 39 і 50 вище). Ці дані, проте, не спростовують всі твердження заявника. Питання вентиляції і закритих вікон не були висвітлені у вищевказаних документах, хоча Європейський комітет з попередження тортур і нелюдського або принижуючого гідність поводження чи покарання (КЗК) відзначив цю проблему як загальну для більшості установ такого типу. Те ж стосується і питання щоденних прогулянок, яке не згадується в документах, згаданих Урядом. Крім того, на думку Суду, дотримання національних стандартів щодо умов утримання недостатньо для задоволення вимог статті 3. Національні стандарти самі повинні відповідати мінімальним прийнятним стандартам. Що стосується переповненості, Уряд перерахував камери, в яких містився заявник, і вказав їх розмір, 12,9 м2, не згадавши фактичну кількість ув'язнених, що містилися в цих камерах, в той час як заявник стверджував, що він був змушений ділити ці камери з шістьма іншими особами. Уряд не зміг спростувати ці звинувачення через знищення документів, як згадувалося вище. З іншого боку, переповненість камер також згадується в доповідях КЗК серед інших проблем українських пенітенціарних установ. З тверджень заявника випливає, що на кожного затриманого припадало менше 2 м2 житлової площі, що набагато нижче стандартів, розроблених в прецедентному праві Суду (див., Серед іншого, Kalashnikov v. Russia, № 47095/99, §97, ECHR 2002 VI; і Melnik v. Ukraine, № 72286/01, §103, 28 March 2006).

57. Твердження заявника про переповненість, відсутність прогулянок на свіжому повітрі, проблеми з вентиляцією і відсутність денного освітлення в камерах, що не були спростовані Урядом, є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що фізичні умови тримання заявника під вартою в період з 8 по 15 липня 2002 року в Дебальцівському ІТТ були принижуючим гідність поводженням в порушення статті 3 Конвенції.

2. Утримання заявника в металевій «клітці» під час слухання

58. Заявник вважав, що держава несе відповідальність за приниження, яке пережив заявник, перебуваючи в «клітці» під час слухань, незалежно від того, чи було це приниження навмисним. Він відчував дискомфорт і сором, будучи відокремленим від іншої частини залу, повного людей.

59. Уряд стверджував, що державні органи не мали наміру образити або принизити заявника. Його утримували за ґратами на законних підставах, а саме на підставі Інструкції про порядок конвоювання обвинувачених або засуджених у, з або в судах на вимогу судових властей, виключно в інтересах громадської безпеки. Решітка призначалася для того, щоб відокремити обвинувачених, до яких застосовано запобіжний захід у вигляді утримання під вартою, від суддів і від присутніх у залі суду, щоб ці особи були надійно захищені в ході слухань.

60. На думку Уряду, тримання заявника в «клітці» ніяк не могло заподіяти йому страждання або приниження, інтенсивність яких перевищувала б неминучий рівень страждань і приниження, властивий утриманню під вартою. Вони відзначили, що заявник не обґрунтував цю скаргу ніякими аргументами, і прийшли до висновку, що тримання заявника за ґратами не було принижуючим гідність поводженням в сенсі статті 3 Конвенції.

61. Суд повторює, що запобіжний захід, як правило, не породжує питань відповідно до статті 3 Конвенції, якщо ця міра застосовується у зв'язку із законним утриманням під вартою і не тягне за собою застосування сили або публічність, що перевищують обґрунтовано необхідний рівень. У зв'язку з цим важливо враховувати, наприклад, чи існує небезпека, що затриманий може сховатися або заподіяти якоїсь шкоди (див. Серед іншого, Raninen v. Finland, 16 December 1997, §56, Reports +1997-VIII, і Öcalan v. Turkey [GC], № 46221/99, §182, ECHR 2005 IV).

62. В останні роки Суд вже розглядав питання про утримання особи в металевій «клітці» в ході судових слухань у ряді справ проти Грузії, Вірменії та Росії (див. Ramishvili and Kokhreidze v. Georgia, № 1704/06, §§96ю102, 27 January 2009; Ashot Harutyunyan v. Armenia, № 34334/04, §§123-129, 15 June 2010; і Khodorkovskiy v. Russia, № 5829/04, §§123-126, 31 May 2011). У наведених вище справах, в яких Суд встановив порушення статті 3, заявники звинувачувалися в ненасильницьких злочинах, в них не було судимостей, і не було ніяких доказів того, що вони були схильні до насильства, і «загроза безпеці" не підтверджувалася жодними конкретними фактами. Крім того, судові розгляду справ цих заявників привернули значну увагу засобів масової інформації. Таким чином, був порушений розумний баланс між інтересами.

63. У даній справі, заявник утримувався в металевій «клітці» під час слухань. За даними Уряду, відповідне національне законодавство передбачає, що будь підозрюваний, який перебуває під вартою повинен міститися в металевій «клітці» під час судового засідання в рамках стандартної процедури (див. Пункти 42 і 60 вище). Тим не менш, у функції Суду не входить розгляд цього закону в цілому. Він повинен оцінити, чи був в справі заявника цей захід виправданий у світлі зазначених вище критеріїв. У зв'язку з цим Суд зазначає, що заявник, хоча і не мав судимостей, підозрювався в скоєнні особливо тяжких злочинів стосовно працівників міліції, які намагалися заарештувати його за підозрою у скоєнні іншого злочину. Крім того, справа заявника не була предметом суспільної уваги у зв'язку з широким висвітленням у засобах масової інформації, як у справах, згаданих вище.

64. На думку Європейського Суду, навіть у відсутність яких-небудь інших конкретних обставин, що підтверджують загрозу безпеці, і за відсутності оцінки такого ризику національним судом, розглянутий запобіжний захід не був, в обставинах сьогодення справи, надмірним, і тому не було досягнуто рівня принижуючого гідність поводження за змістом статті 3 Конвенції. Відповідно, порушення статті 3 не було.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ

65. Заявник скаржився на порушення статті 5 §1 (с) Конвенції у зв'язку з надмірною тривалістю його утримання під вартою в ході судового розгляду. Суд, до компетенції якого входить аналіз обставин справи відповідно до закону, вирішив розглянути цю скаргу відповідно до статті 5 §3 Конвенції, яка є в даному випадку застосовним становищем. Заявник також скаржився, що судовий розгляд, що стосується його утримання під вартою в ході судового розгляду, не відповідав вимогам статті 5 §4 Конвенції. Пізніше він також скаржився на відсутність судового розгляду на стадії попереднього слідства. Відповідні положення статті 5 свідчать:

«3. Кожний затриманий або утримуваний під вартою у відповідності до підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, яку законом наділено, судовою владою, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення до суду. Звільнення може бути обумовлене гарантіями явки в суд.

4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на невідкладний розгляд судом правомірності його взяття під варту і на звільнення, якщо затримання є визнано судом незаконним».

A. Прийнятність

66. Заявник стверджував, що на стадії попереднього слідства він не мав доступу до суду, щоб оскаржити законність свого утримання під вартою.

67. Уряд відзначив, що заявник ніколи не оскаржував законність свого арешту та утримання під вартою під час слідства.

68. Суд зазначає, що ця скарга була вперше подана заявником у червні 2009 року у відповідь на зауваження Уряду, що заявник не домагався на досудовій стадії судового розгляду законності його утримання під вартою за розпорядженням прокурора. Ця скарга суттєво відрізняється від його первинної скарги на порушення статті 5 §4 щодо якості судового розгляду, законності його утримання під вартою, і, незалежно від інших доводів про неприйнятність (див. Shalimov v. Ukraine, № 20808/02, §57, 4 March 2010, і Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine, № 42310/04, §246, 21 April 2011), вона повинна бути відхилена, оскільки була подана через більш як п'ять років після того, як попередній ув’язнення заявника закінчилося з причини його засудження. Отже, ця скарга була подана несвоєчасно і має бути відхилена відповідно до статті 35 §§1 і 4 Конвенції.

2. Прийнятність решти скарги

69. Суд зазначає, що частина скарги заявника, яка залишилася в цій частині не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 §3 (а) Конвенції. Суд також зазначає, що скарга не є неприйнятною з яких-небудь інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Тривалість попереднього ув'язнення

70. Заявник стверджував, що його попереднє ув’язнення було необґрунтовано тривалим, і що при продовженні його утримання під вартою прокурори і суди використовували однакові підстави, які перестали виправдовувати його подальше утримання під вартою після певного часу.

71. Уряд зазначає, що держава-відповідач може вважатися відповідальною лише за утримання заявника під вартою на території України, що розпочалося 9 серпня 2000 року. Таким чином, попереднє ув’язнення заявника тривало з 9 серпня 2000 року по 6 квітня 2004 року, коли він був засуджений.

72. Уряд стверджував, що заявник підозрювався у скоєнні серйозного злочину, що вимагало ретельного розслідування і проведення численних заходів. Кримінальна справа стосувалася двох підозрюваних, п'яти жертв і двадцяти одного свідка. Слідчі органи провели сім медичних обстежень, дві психіатричні експертизи, чотири балістичних експертизи, три судово-медичних експертизи, три цитологічних дослідження, два відтворення події злочину, одинадцять очних ставок, п'ятдесят дев'ять опитувань свідків, п'ятнадцять обшуків і два вилучення. У ході судового розгляду було проведено двадцять п`ять слухань, і заявник подав п'ятдесят одне клопотання. Уряд стверджував, що під час слідства і суду національні органи діяли з необхідним старанням.

73. Суд нагадує, що питання, чи є термін утримання під вартою розумним, не може бути оцінений абстрактно. Це має оцінюватися в конкретній справі відповідно до його особливостей, мотивів, зазначених в рішеннях національних судів, і документальних фактів, згаданих заявником у його клопотаннях про звільнення. У даній справі тривале утримання під вартою може бути виправдане, тільки якщо є конкретні вказівки на справжні вимоги суспільного інтересу, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають право на повагу особистої свободи (див., Зокрема, Labita v. Italy [GC], № 26772/95, §153, ECHR 2000 IV).

74. Суд зазначає, що досудове тримання заявника під вартою тривало три роки і майже вісім місяців. Він зазначає, що серйозність звинувачень, висунутих проти заявника, і небезпека його втечі були згадані в первісному рішенні про утримання заявника під вартою. Крім того, небезпека втечі підтверджувалася попередньою поведінкою заявника, коли він переховувався за кордоном під чужим ім'ям протягом майже чотирьох років. Місцева влада явно спиралася на ці підстави протягом попереднього тримання заявника під вартою, і Суд вважає, що, з урахуванням серйозності цих підстав і тривалості попереднього ув'язнення заявника, порушення статті 5 §3 Конвенції не було.

2. Стаття 5 §4

75. Заявник стверджував, що в ході судового розгляду він скаржився на незаконність свого утримання під вартою, і суд відхилив його скаргу без ретельного розгляду. Заявник також зазначив, що між розглядами проходив значний час.

76. Уряд стверджував, що на стадії судового розгляду національні суди розглядали законність тримання заявника під вартою кілька разів (1 серпня 2001 року, 11 квітня і 3 серпня 2002 року), і в кожному випадку приходили до висновку, що запобіжний захід було обрано правильно.

77. Суд повторює, що стаття 5 §4 Конвенції дає заарештованій чи затриманій особі право на розгляд процесуальних і матеріальних умов, необхідних для «законності», в термінах Конвенції, позбавлення її волі. Це означає, що суд з відповідною юрисдикцією повинен розглянути не тільки дотримання процесуальних вимог національного права, а й обґрунтованість підозр, що лежать в основі арешту, а також законність мети, переслідуваної арештом і подальшим утриманням під вартою (див. Butkevičius v. Lithuania , № 48297/99, §43, ECHR 2002 II).

78. Суд зазначає, що клопотання заявника про звільнення від 10 січня 2002 року було розглянуто судом тільки 11 квітня 2002 року, що не відповідає вимозі невідкладного розгляду. Як видається, оперативність розгляду питання про законність тримання заявника під вартою залежала від дати, на яку було призначено слухання у його справі, що, в обставинах сьогодення справи, була не на користь заявника. Ця проблема регулярно виникає у справах проти України у зв'язку з відсутністю чітких і передбачуваних положень, які регулювали б таку процедуру на стадії судового розгляду, так щоб вона була сумісна з вимогами статті 5 §4 Конвенції (див. Molodorych v. Ukraine, № 2161 / 02, §108, 28 October 2010).

79. Відповідно, Суд вважає, що мало місце порушення статті 5 §4 Конвенції.

III. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТЕЙ 6 І 13 КОНВЕНЦІЇ

80. Заявник скаржився, що йому не був наданий адвокат відразу ж після його затримання, і що протягом п'ятнадцяти днів доступ до нього його адвоката був обмежений. Він також скаржився, що його утримання у «клітці» з металевими прутами під час слухань у суді порушило його право на захист. Він також скаржився, що у нього не було ефективних засобів правового захисту у зв'язку з наведеними вище скаргами. Він послався на статтю 6 §§1 і 3 (с) і статтю 13 Конвенції.

81. Суд зазначає, що роль статті 6 в сукупності зі статтею 13 являє собою lex specialis, тобто вимоги статті 13 поглинаються більш строгими вимогами статті 6 (див., Наприклад, Efendiyeva v. Azerbaijan, № 31556/03, §59, 25 October 2007). Отже, Суд розглядатиме справжню скаргу виключно відповідно до статті 6 Конвенції, яка, у відповідній частині, свідчить:

«1. Кожен ... при пред’явленні йому будь-якого кримінального обвинувачення має право на справедливий ... розгляд ... незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону ...

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

c) захищати себе особисто чи за посередництвом обраного ним захисника або, при нестачі у нього коштів для оплати послуг захисника, користуватися послугами призначеного йому захисника безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя ... ».

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

82. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими за змістом статті 35 §3 (а) Конвенції. Суд також зазначає, що скарги не є неприйнятними з яких-небудь інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.

B. СУТЬ СПРАВИ

83. Оскільки вимоги статті 6 §3 слід розглядати як окремі аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 §1, Суд розглядатиме скарги на порушення цих двох положень в сукупності (див., Серед іншого, Van Mechelen and Others v. The Netherlands, 23 April 1997, Reports +1997-III, p. 711, §49).

1. Право на правову допомогу на початковому етапі розслідування

84. Уряд відзначив, що заявник був привезений в Україну 9 серпня 2000 року; 11 серпня слідчий роз'яснив йому його права представництва, і заявник використовував це право того ж дня. Всі слідчі дії за участю заявника проводилися у присутності його адвоката. Що стосується скарги заявника, що йому не дозволяли зустрітися з адвокатом Р. протягом п'ятнадцяти днів після допиту 29 серпня 2000 року, Уряд відзначив, що протягом розглянутого періоду було проведено лише одну слідчу дію за участю заявника – відтворення події злочину, яке, однак , було проведено за участю іншого адвоката, пана К., який був допущений до участі в справі з 4 жовтня 2000 року на прохання брата заявника (див. пункт 16 вище). Крім того, Уряд стверджував, що заявник звертався з подібними скаргами до національних судів, які вивчили їх і не знайшли порушення процесуальних прав заявника.

85. Заявник стверджував, що допит 29 серпня 2000 року проводився без адвоката, хоча в світлі висунутих проти нього звинувачень юридичне представництво було обов'язковим, і він повинен був бути представлений, навіть проти його бажання. Таким чином, він вважає, що національні суди не повинні були використовувати покази, дані в ході цього допиту. Він зазначив, що в обвинувальному висновку національний суд посилався на його покази, дані під час попереднього слідства, не роблячи відмінностей між показаннями, даними під час його першого допиту, який був законним, і його другого допиту 29 серпня 2000 року, який був незаконним.

86. Суд також нагадує, що, хоча і не абсолютне, право кожного обвинуваченого у вчиненні кримінального злочину на ефективну допомогу адвоката, призначеного, при необхідності, офіційно, є одним з основних елементів справедливого судового розгляду (див. Krombach v. France, № 29731 / 96, §89, ECHR 2001-II). Крім того, стаття 6 також застосовна до передачі справи до суду, і початкове недотримання цієї статті завдасть серйозної шкоди справедливості судового розгляду (див. Imbrioscia, cited above, §36; і Öcalan v. Turkey [GC], № 46221/99, § 131, ECHR 2005 ...). Застосування статті 6 §§1 і 3 (с) в ході розслідування залежить від обставин конкретної справи. Стаття 6, як правило, вимагає, щоб обвинувачуваний міг скористатися допомогою адвоката на початкових стадіях допиту в поліції. Праву на захист, в принципі, буде завдано непоправної шкоди, якщо зізнавальні покази, дані в ході поліцейського допиту без доступу до адвоката, будуть використовуватися для винесення обвинувального вироку (див. Salduz v. Turkey [GC], № 36391/02, §55 , 27 November 2008).

87. Суд вважає, що за обставин цієї справи питання про юридичне представництво слід оцінювати з самого початку тримання заявника під вартою в Україні. Суд зазначає, що, незважаючи на те, що адвокат був призначений в день прибуття заявника в Україні, для того, щоб представляти його інтереси у кримінальній справі про вбивство і замах на вбивство співробітників міліції, заявник був двічі неофіційно допитаний міліцією до офіційного допиту в рамках розслідування. У ході цих допитів, які, за даними міліції, ставилися до інших питань, заявник нібито зізнався у вбивстві співробітника міліції – злочині, за який він розшукувався і був екстрадований в Україну. Суд вважає, що будь-яка розмова затриманого підозрюваного і співробітників міліції повинна розглядатися як офіційний контакт, і не може називатися «дачею пояснень», як заявив Донецький обласний апеляційний суд (див. Пункт 29 вище). Суд зазначає, що обставини даної справи показують, що в ході допиту в міліції без правової допомоги заявник зізнався в дуже серйозному злочині. Те, що він повторив своє визнання в присутності адвоката, не відміняє висновку, що захисту прав заявника було завдано непоправної шкоди з самого початку судового розгляду, а національні суди не відреагували на цю процесуальну помилку відповідним чином, виключивши ці покази з доказової бази для засудження заявника.

88. Що стосується скарги заявника на те, що він був допитаний без адвоката на більш пізньому етапі і позбавлений юридичної допомоги протягом двох тижнів, Суд, прийшовши до висновку, що права заявника в цій частині були порушені з самого початку судового розгляду, не було розглянуто питання, чи вплинув допит заявника без адвоката 29 серпня 2000 року на справедливість судового розгляду.

89. Отже, мало місце порушення статті 6 §§1 і 3 (с) Конвенції у зв'язку з допитом заявника без адвоката на самому початку провадження у кримінальній справі.

2. Спілкування з адвокатом під час слухань

90. Уряд стверджує, що адвокат заявника сидів поруч з «кліткою», в якій заявник утримувався в ході судового розгляду і міг спілкуватися з ним. Крім того, при необхідності конфіденційного спілкування між заявником та його адвокатом, вони в будь-який момент могли звернутися до суду з відповідним клопотанням. Уряд стверджував, що право заявника на захист не було порушено тим, що заявник утримувався у «клітці».

91. Заявник стверджував, що його адвокат був відділений від нього ґратами, і місце адвоката знаходилося в 3-5 метрах від «клітки», що перешкоджало їх ефективному спілкуванню. Він також скаржився, що стрес, викликаний перебуванням у «клітці», перешкодив його ефективному захисту. Він також стверджував, що процедура організації конфіденційного спілкування з адвокатом була настільки складною і тривалою, що він використав її тільки один раз.

92. Суд посилається на свої висновки про те, що заходи безпеки в залі суду не представляються Суду нерозмірними в обставинах справи сьогодення (див. Пункт 64 вище). Видається, що в ході судового розгляду заявник та його адвокат були заслухані судом, крім того, адвокату заявника ніяк не перешкоджали використовувати всі потрібні йому засоби для захисту інтересів свого клієнта. Заходи безпеки, безперечно, обмежували інформаційну взаємодію між заявником та його адвокатом в ході слухань. Ці обмеження, однак, не призвели до повної відсутності спілкування між заявником та його адвокатом, і заявник не довів, що він не мав можливості зажадати перенесення місця адвоката ближче до його «клітки», або що їм було відмовлено в особистому спілкуванні. Крім того, не було доведено, що заявник скористався своїм правом поставити це питання перед судом, який розглядав справу (див. Seleznev v. Russia, № 15591/03, §69, 26 June 2008).

93. За цих обставин, Суд вважає, що право заявника на захист у ході слухань не було невиправдано обмеженим до такої міри, щоб його правовий захист був неефективним. Відповідно, порушення статті 6 §§1 і 3 уз цим зв'язку не було.

IV. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

94. Заявник скаржився, що йому було відмовлено в побаченнях із сім'єю під час його перебування під вартою в ході судового розгляду. Суд визнав, що ця скарга може викликати питання про порушення статті 8 Конвенції, яка передбачає:

«1. Кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя ...

2. Не допускається втручання з боку публічних властей у здійснення цього права, за винятком випадку, коли таке втручання передбачено законом і необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та громадського порядку, економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб».

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

95. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 §3 (а) Конвенції. Крім того, Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з яких-небудь інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Аргументи сторін

96. Заявник стверджував, що він був заарештований 9 серпня 2000 року, а побачення з родиною було дозволено тільки 6 квітня 2004 року, тобто, він не міг побачитися зі своєю сім'єю протягом трьох років і майже восьми місяців. Він вважає, що таке обмеження було необґрунтованим і невідповідним, оскільки влада не продемонструвала, яким чином побачення з родиною могло б сприяти його втечі.

97. Уряд погодився з тим, що під час судового процесу, який тривав з 1 серпня 2001 року по 6 квітня 2004 року заявник був позбавлений побачень з родичами. Лише 6 квітня 2004 року, після засудження, заявнику було дозволено побачення з батьками. Уряд погодився з тим, що таке обмеження представляло собою втручання в сімейне життя заявника. Вони відзначили, однак, що заявник підозрювався в скоєнні особливо тяжких злочинів, включаючи зберігання вогнепальної зброї і вбивство міліціонера при спробі приховати інший злочин. На їхню думку, тяжкість обвинувачень, а також необхідність запобігання його ухилення від правосуддя, виправдовують обмеження побачень з родичами під час слідства і суду. Уряд відзначив, що таке обмеження чітко передбачено Кримінально-процесуальним кодексом, і право розсуду відповідного органу дозволяти або забороняти такі побачення візитів було необхідним у демократичному суспільстві для запобігання втечі підозрюваного або обвинуваченого.

Уряд також зазначив, що після засудження особи, компетентний орган зобов'язаний дозволити йому побачення з сім'єю.

2. Оцінка Суду

a. Мало місце втручання

98. Суд визнає, і це не заперечується сторонами, що мало місце «втручання з боку публічних властей» за змістом статті 8 §2 Конвенції в право заявника на повагу до його сімейного життя, гарантоване пунктом 1 статті 8.

b. Чи було втручання виправданим

99. Суд повинен вивчити питання, чи було це втручання виправданим відповідно до пункту 2 статті 8. Зокрема, щоб не суперечити статті 8, втручання повинно бути «передбачено законом», переслідувати законну мету і бути необхідним у демократичному суспільстві для досягнення цієї мети (див. Silver and Others v. the United Kingdom, 25 March тисяча дев'ятсот дев'яносто-три, Series A, № 61, §84, і Petra v. Romania, 23 September 1998, Reports 1998-VII, §36).

100. Перше питання полягає в тому, чи було втручання «передбачено законом». Цей вираз вимагає, по-перше, щоб оспорювана міра мала основу в національному законодавстві, а також відносилася до якості відповідного закону, вимагаючи, щоб він був доступний для зацікавленої особи, яка має бути в змозі передбачити наслідки застосування цього закону, і бути сумісний з принципом верховенства права (див. Kruslin v. France and Huvig v. France, 24 April 1990, Series A, № 176-A, §27, і Series A, № 176-B, §26, відповідно).

101. Стверджуючи, що ці вимоги були виконані, Уряд у своїх письмових запереченнях послався на положення статті 162 Кримінально-процесуального кодексу, яка передбачає, що побачення з родичами можуть бути дозволені затриманому під час попереднього ув'язнення.

102. Суд зазначає, що у справі Shalimov було встановлено, що стаття 162 Кримінально-процесуального кодексу передбачає, що слідчий або суддя можуть дозволити побачення з родичами під час попереднього ув'язнення, але це положення не вказує з достатньою ясністю межі та способи реалізації права розсуду, наданого органам державної влади щодо обмеження контактів затриманих з їхніми родинами. Дійсно, зазначене положення не вимагає від державних органів ніякого обґрунтування своїх рішень або навіть прийняття будь-яких офіційних рішень, які можуть бути оскаржені, і, отже, не містить жодних гарантій проти свавілля та зловживань (див. Shalimov v. Ukraine, № 20808 / 02, §88, 4 March 2010). В даному випадку національний суд навіть не послався на згадане положення, і не представив жодних причин для відмови у побаченні з родичами, заявивши, що відповідно до статті 345 Кримінально-процесуального кодексу, ув’язненим може бути дозволено побачення з родиною тільки після їхнього засудження. Така відповідь на запити заявника підтверджує більш ранні висновки Суду в справі Shalimov, що українському законодавству щодо побачень ув’язнених з сім'єю не вистачає точності. Суд вважає, що за таких обставин він не може сказати, що втручання у право заявника на повагу до його сімейного життя було «передбачено законом», як вимагає стаття 8 §2 Конвенції (див. Shalimov v. Ukraine, згадане вище, §§88 і 89).

103. З урахуванням вищевикладеного, Суд не вважає за необхідне розглядати питання, чи було в даному випадку втручання необхідним у демократичному суспільстві для досягнення однієї з законних цілей за змістом статті 8 §2 Конвенції.

104. Отже, мало місце порушення статті 8 Конвенції в цьому відношенні.

V. ЗАЯВЛЕНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ

105. Заявник скаржився, що у нього не було ефективних засобів юридичного захисту щодо вищевказаної скарги за статтями 3 і 8 Конвенції, як це передбачено статтею 13 Конвенції, яка передбачає:

«Кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які діяли офіційно».

106. Уряд стверджував, що порушення статей 3 і 8 Конвенції не було, і, отже, стаття 13 в даному випадку непридатна.

A. ПРИЙНЯТНІСТЬ

107. Суд зазначає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою за змістом статті 35 §3 (а) Конвенції. Крім того, Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з яких-небудь інших підстав. Тому вона повинна бути визнана прийнятною.

B. СУТЬ СПРАВИ

1. Відсутність засобів правового захисту щодо скарги на умови утримання під вартою

108. Спираючись на своє прецедентне право (див., Серед іншого, Melnik v. Ukraine, згадане вище, §§113-116, і Ukhan v. Ukraine, № 30628/02, §§91-92, 18 December 2008) і обставини сьогодення справи, Суд вважає, що Уряд не довів, що заявник мав практичний доступ до ефективного засобу юридичного захисту щодо його скарг, тобто засобу, який міг би запобігти виникненню або продовження порушень, або який міг би надати заявнику відповідне відшкодування.

109. Таким чином, Суд приходить до висновку, що мало місце порушення статті 13 Конвенції у зв'язку з відсутністю ефективних і доступних засобів правового захисту в національному законодавстві щодо скарги заявника на умови тримання його під вартою.

2. Відсутність засобів правового захисту щодо скарги на втручання в сімейне життя

110. Суд зазначає, що українська правова система дає особам, які у попередньому ув'язненні, право на побачення з родичами, але не передбачає жодних процедур, які дозволили б перевірити, чи здійснюються дискреційні повноваження слідчого і суду сумлінно, і чи є рішення про дозвіл або заборону побачень з сім'єю добре вмотивованими і обґрунтованими. Тим не менш, Суд нагадує, що стаття 13 не може бути витлумачена як вимога наявності засобів правового захисту в національному законодавстві (див. Appleby and Others v. The United Kingdom, № 44306/98, §56, ECHR 2003-VI; і Ostrovar v. Moldova, № 35207/03, §113, 13 September 2005). Таким чином, оскільки в національному законодавстві немає ніяких засобів юридичного захисту щодо якості статті 162 Кримінально-процесуального кодексу, скарга заявника несумісна з цим принципом (див. Shalimov v. Ukraine, № 20808/02, §§98 і 99, 4 March 2010 ). За цих обставин Суд не знаходить порушення статті 13 Конвенції.

VI. ІНШІ ЗАЯВЛЕНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

111. Заявник представив ряд інших скарг за статтями 3, 5, 6, 7 і 13 і 34 Конвенції. Він також послався на різні положення Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження і покарання.

112. Суд розглянув решту скарг заявника. Тим не менш, у світлі всіх наявних у його розпорядженні матеріалів, і в тій мірі, в якій ці питання знаходяться в межах його компетенції, Суд вважає, що вони не містять ознак порушення прав і свобод, викладених у Конвенції або протоколах до неї.

113. Отже, ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована, відповідно до статті 35 §§3 (а) і 4 Конвенції.

VII. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

114. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування наслідків цього порушення, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».

A. ЗБИТКИ

115. Заявник вимагав виплатити йому 30 000 євро (EUR) як компенсацію нематеріальної шкоди.

116. Уряд визнав цю вимогу необґрунтованою і надмірною.

117. Враховуючи обставини справи в цілому і приймаючи рішення на справедливій основі, Суд присуджує заявнику 10000 євро відшкодування моральної шкоди.

B. СУДОВІ ТА ІНШІ ВИТРАТИ

118. Заявник також вимагав 2000 євро як компенсацію витрат, понесених в Суді.

119. Уряд відзначив, що заявник не обґрунтував свою вимогу ніякими підтверджуючими документами, і, більше того, він отримав юридичну допомогу від Суду. Таким чином, вони вважають, що ця вимога має бути відхилена.

120. Відповідно до прецедентного права Суду заявник має право на відшкодування витрат тільки в тому випадку, якщо буде доведено, що вони були фактично понесені і розумні. У цій справі, враховуючи наявні в його розпорядженні документи та вищевказані критерії, Суд вважає розумним присудити заявнику 1000 євро в цьому відношенні.

C. ПЕНЯ

121. Суд вважає розумним, що пеня повинна бути заснована на граничній кредитній ставці Європейського Центрального Банку, до якої слід додати три відсоткових пункти.

На підставі цього Суд одноголосно

1. Оголошує одноголосно скарги щодо умов тримання заявника під вартою в Дебальцівському ІТТ та його утримання в металевій «клітці» в ході судових слухань, тривалості його утримання під вартою і розгляду його законності, відсутності правової допомоги на початковому етапі розслідування і обмеження спілкування з його адвокатом в ході слухань, відсутності побачень з родичами під час слідства і суду, а також відсутності засобів правового захисту щодо скарг на умови його утримання під вартою і відсутність побачень з родичами прийнятними, а решту скарг неприйнятними;

2. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з умовами тримання заявника в Дебальцівському ІТТ;

3. Постановляє, чотирьома голосами проти трьох, що порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з утриманням заявника в металічній «клітці» в ході судових слухань не було;

4. Постановляє одноголосно, що порушення статті 5 §3 Конвенції не було;

5. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 5 §4 Конвенції;

6. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 6 §§1 і 3 Конвенції у зв'язку з допитом заявника за відсутності адвоката на початковій стадії розслідування;

7. Постановляє одноголосно, що порушення статті 6 §§1 і 3 Конвенції у зв'язку з обмеженням контактів заявника з його адвокатом в ході судових слухань не було;

8. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 8 Конвенції;

9. Постановляє одноголосно, що мало місце порушення статті 13 Конвенції у сукупності зі статтею 3;

10. Постановляє одноголосно, що порушення статті 13 Конвенції у сукупності зі статтею 8 не було;

11. Постановляє одноголосно:

a) держава-відповідач має виплатити заявникові протягом трьох місяців з дати, коли рішення стане остаточним відповідно до статті 44 §2 Конвенції, наступні суми, в перекладі в національну валюту держави-відповідача за курсом, що діє на день виплати :

i) 10000 (десять тисяч) євро, плюс будь-які податки, які можуть бути нараховані на цю суму, в якості компенсації нематеріальної шкоди

ii) 1000 (одну тисячу) євро, плюс будь-які податки, які можуть бути нараховані на цю суму, в якості компенсації витрат;

b) зі спливом зазначеного тримісячного строку до виплати, на суму нараховуватиметься пеня у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку в цей період, плюс три відсоткових пункти;

12. Відхиляє одноголосно решту вимог заявника стосовно компенсації.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 20 вересня 2012 року, відповідно до правила 77 §§2 і 3 Регламенту Суду.

Д. Шпільманн

С. Філліпс

голова

секретар

Відповідно до статті 45 §2 Конвенції та правилом 74 §2 Регламенту Суду, до цього рішення додаються неспівпадаючі думки суддів Шпільмана, Жупанчича і Пауер-Форді.

НЕСПІВПАДАЮЧА ДУМКА СУДДІВ ШПІЛЬМАН, ЖУПАНЧИНА І ПАУЕР-ФОРДЕ

1. Ми не можемо погодитися з висновком Суду про те, що порушення стаття 3 Конвенції у зв'язку з утриманням заявника в металевій «клітці» в ході судового розгляду не було. Утримання обвинувачених, навіть не засуджених, в таких клітинах, як видається, є стандартною практикою в Україні (див. Пункти 41 і 60 рішення). Ця практика сама по собі вельми проблематична.

2. Суд неодноразово встановлював порушення в цьому відношенні, і узагальнив своє прецедентне право у справі Khodorkovskiy v. Russia (№ 5829/04, 31 May 2011), сформулювавши своє рішення наступним чином:

«123. Суд зазначає, що практика поміщення підсудного у свого роду «спеціальний відсік» в залі суду існувала і, мабуть, продовжує існувати в кількох європейських країнах (Вірменії, Молдові, Фінляндії). У деяких країнах (наприклад, в Іспанії, Італії, Франції та Німеччини) обвинуваченого під час слухань іноді поміщають в скляну клітку. Така практика вже розглядалася в контексті гарантій презумпції невинності відповідно до статті 6 §2 Конвенції (див. Auguste v. France, № 11837/85, Commission Report of 7 June 1990, DR 69, p. 104; а також Meerbrey v. Germany , № 37998/97, Commission decision of 12 January 1998). В останні роки Європейський Суд почав розглядати цю практику і з погляду статті 3 Конвенції. Так, у справі Sarban v. Moldova (№ 3456/05, §90, 4 October 2005) заявник був доставлений до суду в наручниках і містився в клітці під час слухань, хоча він перебував під вартою і на ньому був надітий хірургічної комір (див., Навпаки, Potapov v. Russia ((dec.), № 14934/03, 1 August 2006). Порушення статті 3 Конвенції було визнано у справі, коли заявник невиправдано перебував у наручниках під час публічних слухань (див. Gorodnichev v. Russia, № 52058/99, § §105-109, 25 May 2007). Застосування наручників до заявника призвело до визнання порушення статті 3 Конвенції у справах, коли не було доведено присутність серйозного ризику для безпеки (див. Henaf v. France, № 65436/01, §§51 і 56, ECHR 2003-XI; Istratii and Others v. Moldova, №№ 8721/05, 8705/05 і 8742/05, §§57 і 58, 27 March 2007).

124. Нарешті, в недавній справі Ramishvili and Kokhreidze v. Georgia, (№ 1704/06, §§98 et seq., 27 January 2009) Суд, у дуже схожому фактичному контексті, прийняв наступне рішення:

«... Публіка бачила заявників [в залі суду] в ... металевій клітці ... На слуханнях були присутні озброєні охоронці в чорних масках ... Слухання транслювалося в прямому ефірі ... Така сувора і ворожа обстановка в судовому розгляді могла привести середнього спостерігача до висновку, що перед судом постали «надзвичайно небезпечні злочинці». Крім порушення принципу презумпції невинуватості, таке утримання в залі суду принизило заявників ... Суд також визнав справедливими твердження заявників про те, що присутність спецназу в будівлі суду викликала в них почуття страху, страждання і неповноцінності ...

Суд зазначає, що стосовно статусу заявників як громадських діячів, відсутності судимостей і їх належної поведінки під час кримінального процесу, Уряд не надав ніяких виправдань їх утримання в клітині в ході публічних слухань і присутності спецназу в будівлі суду. Ніщо в матеріалах справи не свідчило про те, що існував найменший ризик, що заявники, добре відомі і, мабуть, цілком нешкідливі люди, можуть сховатися або вдатися до насильства під час їх транспортування до суду або під час слухань ... »

Цей підхід був недавно підтверджений Судом у рішенні у справі Ashot Harutyunyan v. Armenia (№ 34334/04, §§126 et seq., 15 June 2010) у випадку, коли заявник утримувався у металевій клітці протягом усього розгляду в Апеляційному суді, і в якому Суд встановив порушення статті 3 Конвенції у цій частині.

125. На думку Суду, більшість вирішальних елементів в грузинській та вірменській справах, згаданих вище, були присутні і в даній справі. Так, заявник був звинувачений у ненасильницьких злочинах, він не мав судимостей, і не було ніяких доказів, що він схильний до насильства. Посилання Уряду на певний «ризик для безпеки» є занадто невизначеним і не підтверджується ніякими конкретними фактами. Схоже, що «металева клітка ... в залі суду була встановлена стаціонарно, і утримання у ній заявника було обумовлено не реальним ризиком його втечі або насильства, але тим простим фактом, що це було місцем, де він, будучи обвинуваченим у кримінальній справі, повинен був перебувати» (див. Ashot Harutyunyan v. Armenia, згадане вище, §127). Крім того, нічого не загрожувало безпеці заявника або безпеці інших обвинувачених. Нарешті, справа заявника висвітлювалася майже всіма основними національними та міжнародними засобами масової інформації, так що заявник постійно перебував у сфері суспільної уваги. Як і в справі Ashot Harutyunyan, Суд приходить до висновку, що «таке суворе поводження в ході судового розгляду може призвести середнього спостерігача до висновку, що перед судом постав надзвичайно небезпечний злочинець. Крім того, [Суд] згоден із заявником, що таке утримання принизило його у власних очах, якщо не в очах громадськості, і викликало у нього почуття неповноцінності »(§128).

126. В цілому, заходи безпеки в залі суду, враховуючи їх кумулятивний ефект, були, в даних обставинах, надмірними і могли обґрунтовано сприйматися заявником та громадськістю як принизливі. Таким чином, мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв'язку з тим, що утримання було принижуючим гідність за змістом цього положення».

3. Короткі міркування в пункті 63 постанови на підтримку висновку про відсутність порушення статті 3 Конвенції видаються непереконливими.

4. Слід визнати, що заявник підозрювався в особливо тяжких злочинах. Але це неправильний підхід. Згідно з принципом презумпції невинуватості, єдиним мотивом має бути наявність фактичних і конкретних загроз безпеці в залі суду. У пункті 64 рішення Суд справедливо визнає, що не було ніяких конкретних фактів, що підтверджують загрозу безпеці. Більше того, Суд підкреслив відсутність оцінки такого ризику національним судом.

5. У таких умовах, навіть за відсутності широкого висвітлення в ЗМІ, тримання заявника в металевій «клітці» саме собою становило принижуюче гідність поводження. Таким чином, ми вважаємо, що мало місце порушення статті 3 Конвенції.

Переклад Харківської правозахисної групи