П’ЯТА СЕКЦІЯ

ТЮРЮКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ

(Заява № 35627/10)

РІШЕННЯ
СТРАСБУРГ

18 червня 2020

Це рішення є остаточним. До нього можуть бути внесені редакційні зміни.

У справі Тюрюкова проти України,

Європейський Суд з прав людини (П’ята секція), розглядаючи справу Комітетом у складі:

Yonko Grozev, головуючий,
Ganna Yudkivska,
Lado Chanturia, судді,
а також Victor Soloveytchik, Заступник секретаря секції,

Беручи до уваги:

заяву проти України, яку подав до Суду відповідно до статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі – «Конвенція») громадянин України, пан Андрій Олександрович Тюрюков (надалі «заявник»), 11 червня 2010 року;

рішення повідомити Урядові України (надалі «Уряд») про скарги стосовно умов утримування заявника, стверджуваного жорстокого поводження з ним у в’язниці та розслідування у зв’язку з цим, а також обмеження його права на сімейні відвідування у в’язниці, і проголосити неприйнятною решту заяви;

зауваження сторін;

провівши 21 квітня 2020 року слухання за зачиненими дверима,

проголошує наступне рішення, яке було прийняте в той же день:

ВСТУП

1.  Заявник скаржився відповідно до статті 3 Конвенції на те, що умови його утримування у Вінницькій колонії № 1 (надалі «Вінницька колонія») були неналежними, що з ним декілька разів жорстоко поводилися і що не було ефективного розслідування цього питання. Він також скаржився відповідно до статті 8 на те, що, оскільки він був довічно ув’язненим, він не мав права на довгострокові сімейні відвідування у в’язниці до травня 2014 року.

1. ФАКТИ

2.  Заявник народився у 1975 році та відбуває довічне ув’язнення у Вінницькій колонії. Йому була надана юридична допомога, його представляв пан Р. Кравець, адвокат, який практикує у Києві.

3.  Уряд представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.

4.  Факти справи, наведені сторонами, можуть бути узагальнені наступним чином.

1. ФІЗИЧНІ УМОВИ УТРИМУВАННЯ

5.  Заявник був засуджений до довічного ув’язнення та поміщений до Вінницької колонії у вересні 2004 року.

6.  Сторони надали перелік камер (камери №№ 19, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 29, 117, 103, 104, 111, 177, 179, 180, 181, 170, 194, 192, 110, 246, 219, 218, 223, 227, 155, 259 та 154), без надання строків знаходження заявника у кожній камері, їх розміру або кількості ув’язнених оічб.

1. 1. Опис, наданий заявником

7.  Камери були малими, не опалювалися та були вогкими, з бетонною підлогою, без вентиляції, з поганим освітленням та жахливими санітарними умовами. Часто туалет був простим отвором без змиву поруч з житловою зоною, з нього постійно тхнуло екскрементами. Постійне штучне освітлення у камерах заважало сну, але було занадто тьмяним для читання. В жодній з камер не було душу або рукомийників. Заявник часто був змушений мити тарілки та руки над туалетним отвором. Не надавалося мило, зубна паста та засоби для гоління. Заявник не приймав участь у жодній діяльності та не мав вільного часу окрім вправ протягом години у дуже малому та брудному дворі.

8.  В якості протесту проти поганих умов утримування, 26 серпня 2008 року, 23 липня 2009 року та у січні й лютому 2010 року заявник оголошував голодування, але органи влади це ігнорували.

9.  Заявник надіслав до Суду свідчення, дані двома іншими ув’язненими, P. (датовані 12 травня та 20 листопада 2010) та Н. (датоване 8 червня 2011 року), які переважно підтримували його опис умов утримування у Вінницькій колонії.

10.  Він також надіслав до Суду декілька коротких відеозаписів, зроблених у грудні 2012 року та січні 2013 року, які складалися переважно з його звернень до Суду. На деяких з відеозаписів можна було побачити малий та занедбаний двір для прогулянок. На дворі більше не було нікого, окрім заявника. Він також зняв процес розподілу харчів у певні дні, у тому числі 31 грудня 2012 року та 1 січня 2013 року. В одному з відео він скаржився охоронцю на те, що не було м’яса, овочів та фруктів. Охоронець відповів, що мали місце дуже малі запаси цибулі та моркви, але інших фруктів та овочів не було. Кожного разу заявник отримував хліб, ложку цукру та порцію вівсянки. Іноді також давали суп.

11.  У своїй відповіді на зауваження Уряду (див. пункт 13 нижче) за 28 серпня 2019 року заявник визнав, що умови його утримування у камері № 219 на той час були прийнятними.

1. 1. Опис, наданий Урядом

12.  Відповідно до інформації, наданої до Суду Урядом 16 лютого 2012 року у відповідь на запит щодо інформації, довічно ув’язнені особи перебували у камерах максимального рівня безпеки, призначених для розміщення двох або трьох осіб. Камери були обладнані металевими ліжками, однією або двома лавками або стільцями, шафою, перилами для одягу та динаміком для системи оповіщення. Обладнання та меблі були прикріплені до підлоги та стіни. Туалет був відокремлений від житлової зони і в кожній камері був рукомийник. Камери мали водопостачання, душ, каналізацію, центральне опалення, вентиляцію, електричне та природне освітлення. Кожному ув’язненому надавалося індивідуальне ліжко, постільна білизна та мило. Постільна білизна змінювалася чотири рази на місяць. Ув’язнені регулярно отримували м’ясо та рибу доброї якості. Медичний персонал щоденно перевіряв якість харчів. Довічно ув’язнені мали право на щоденні вправи на свіжому повітрі протягом однієї години.

13.  У своїх зауваженнях, датованих 18 березня 2019 року, Уряд стверджував, що на той час заявник перебував у камері № 219, яка була розміром 12 кв. м. Відповідно до звіту про огляд камери від 7 лютого 2019 року, умови утримування були задовільними. Конкретніше, була електрика та вода, а система каналізації функціонувала належним чином. Крім того, камера була у доброму стані та була обладнана батареєю.

14.  Колонія мала достатні запаси мила та прального порошку. Що стосується предметів особистої гігієни, вони надавалися «за рахунок благодійності». Ув’язнені також могли придбати усе необхідне у тюремній крамниці.

15.  Двори були обладнані лавками та перекладинами для вправ, і були достатньо прикриті від дощу.

16.  Ув’язнених годували тричі на день, відповідно до встановлених стандартів харчування. Ці стандарти не передбачали постачання кисломолочних продуктів або фруктів ув’язненим у відділенні максимального рівня безпеки. Мав місце централізований запас замороженої птиці та риби.

17.  Заявник не оголошував, що починав голодування.

18.  Упродовж 2018 року він не подавав скарги до адміністрації колонії стосовно умов утримування або харчування.

1. 1. Скарги заявника до прокуратури

19.  Мати заявника поскаржилася до Вінницької міської прокуратури (надалі «прокуратура») на умови утримування її сина. Вона довела до уваги прокуратури відеозаписи, зроблені заявником у грудні 2012 та січні 2013 року (див. пункт 10 вище).

20.  26 липня 2013 року прокуратура видала звіт у цьому відношенні, у якому говорилося, зокрема, що 27 вересня 2010 року адміністрація колонії проголосила двори для прогулянок (продемонстровані на відеозаписах) непридатними для прогулянок на свіжому повітрі. Відповідно, вони більше не використовувалися. У звіті також зазначалося, що з 2012 до 2013 року було відновлено дев’яносто сім камер.

21.  18 липня 2013 року посадова особа з прокуратури зібрала письмові твердження чотирьох ув’язнених стосовно тверджень, зроблених заявником у відеозаписах, зокрема, щодо їжі у колонії. Усі чотири твердження були практично ідентичними та стверджували, що 30 та 31 грудня 2012 року та 1 січня 2013 року у колонії було «святкове меню», до якого входило м’ясо та салат. Ув’язнені стверджували, що регулярно отримували м’ясо та рибу, і що не мали скарг на дії адміністрації колонії. В усіх чотирьох твердженнях говорилося, що заявник був порушником, чиї твердження не мали підстав.

1. СТВЕРДЖУВАНЕ ЖОРСТОКЕ ПОВОДЖЕННЯ З ЗАЯВНИКОМ ТА ЙОГО РОЗСЛІДУВАННЯ НА НАЦІОНАЛЬНОМУ РІВНІ

   1. 26 вересня 2007 року

22.  У своїй заяві до Суду заявник стверджував, що коли його відвозили до суду того дня, мав місце замах на його життя з боку невідомих осіб. Вони втекли, а офіцери супроводу, для того, щоб приховати свою некомпетентність, склали рапорт про те, що заявник намагався втекти. Заявник також стверджував, що його жорстоко побили офіцери супроводу. За його словами, застосування проти нього сили було невиправданим, оскільки він не зробив нічого незаконного і був безпомічним, тому що його очі були зав’язані, а руки й ноги сковані.

23.  За словами Уряду, до заявника не застосовувалася сила або засоби стримування окрім кайданок.

24.  Заявник звертався до різних органів зі скаргою на цей випадок, у тому числі до Замостянського районного суду Вінниці, який на той час розглядав кримінальну справу проти нього (що не стосується даної заяви). Суддя запитав міліцію про те, що трапилося.

25.  Голова міліцейського відділу написав судді, що 25 вересня 2007 року біля 14.30, йдучи з автівки конвою до будівлі суду, заявник зробив раптову спробу розірвати лінію конвою. Три міліціонери «негайно вжили відповідні заходи для запобігання надзвичайній ситуації та затримання злочинця, який чинив активний фізичний опір та намагався втекти. В результаті до нього був застосований гумовий кийок та кайданки.

26.  Матеріали справи не містять ніякої інформації або документів стосовно реакції судді на вищезгаданий лист.

27.  26 листопада 2007 року голова Вінницького обласного відділу міліції, який відповідав за конвой ув’язнених, написав заявникові, що «застосування обмежувачів зору та кайданів металевих «КМ-4» [було] підтверджено, але воно не суперечило застосовним правовим положенням, які регулювали питання безпеки та конвою затриманих та ув’язнених осіб».

28.  12 лютого 2009 року Ленінська районна прокуратура видала ухвалу про відмову в порушенні кримінальних проваджень проти офіцерів конвою, які супроводжували заявника 25 вересня 2007 року, через відсутність складу злочину. Ухвала посилалася, зокрема, на твердження, зроблені заявником 27 грудня 2007 року про те, що він відчував, що його життя було під загрозою, та намагався втекти. Він також стверджував, що офіцери конвою побили його, помістили його до автівки та повернули його до колонії. Прокуратура зауважила, що заявник пізніше відмовився свідчити. Відповідні офіцери стверджували, що застосовували лише «захвати та кайданки» у відповідь на його спробу втекти. Медичне обстеження, яке було проведено наступного дня, не виявило ніяких травм та визнало, що стан здоров’я заявника був задовільним.

1. 1. 18 червня 2009 року

29.  18 червня 2009 року відбувся загальний обшук колонії. За словами заявника, група працівників у масках та чорних уніформах без значків провела обшук у його камері (№ 241), протягом якого його декілька разів ударили ногами та гумовими кийками. За словами Уряду, до заявника або інших ув’язнених не застосовувалася сила.

30.  19 червня 2009 року на національному телеканалі було згадано, що біля колонії відбулася демонстрація з метою протесту проти введення відділу спеціального призначення до колонії. Також 19 червня 2009 року Вінницька правозахисна група, НУО, проінформувала громадськість про стверджуване побиття ув’язнених у Вінницькій колонії з боку членів відділу спеціального призначення у масках.

31.  За словами заявника, він скаржився різним органам влади на жорстоке поводження, але його скарги були відхилені як необґрунтовані.

1. 1. 29 листопада 2012 року

32.  В одному з відеозаписів, надісланих до Суду 30 квітня 2013 року, заявник стверджував, що відео було знято 10 грудня 2012 року. Він продемонстрував травми, які, за його словами, були нанесені йому адміністрацією в’язниці 29 листопада 2012 року: синець на правому плечі біля пахви та синець на правій стороні груді. Заявник також скаржився на те, що йому не надали належну медичну допомогу у зв’язку з переломом ребра, який відбувся у 2007 році та не загоївся, та вивихом плеча, який заявник отримав у невстановлений день, і що він не отримував належну стоматологічну допомогу.

33.  Заявник зняв вищезгадане відео в якості публічного звернення до різних органів, правозахисних організацій та ЗМІ.

34.  25 червня 2013 року мати заявника надіслала це відео до прокуратури. Вона скаржилася, зокрема, на те, що з її сином систематично жорстоко поводилися у в’язниці, і відеозаписи це доводили.

35.  26 липня 2013 року прокуратура взяла письмові пояснення у шести довічно ув’язнених осіб, які розділяли камери з заявником у різні моменти. Вони стверджували, що заявник сказав їм про свій намір отримати мобільний телефон з відеокамерою, щоб він міг поранити себе, зняти травми на відео та обвинуватити адміністрацію в’язниці у жорстокому поводженні.

36.  20 вересня 2013 року був зроблений запис у Єдиному реєстрі досудових розслідувань, який відмітив початок розслідування стверджуваного зловживання владою з боку державних посадових осіб, у зв’язку з твердженнями заявника про жорстоке поводження.

37.  3 жовтня 2013 року прокуратура склала протокол прийняття заяви про вчинений злочин, в якому задокументувала скаргу заявника. Звіт містив низку питань та пропуски, які заявник заповнив у письмовій формі. Питання та відповіді були наступними:

“1. Обставини події (дата, час та місце): “З 2007 року працівники [колонії] періодично застосовували до мене фізичну силу, вони зі мною жорстоко поводилися.”

2. Чи була отримана матеріальна шкода...? – “Ні.”

3. Чи мало місце фізичне насильство або загрози такого насильства? Що саме трапилося? Чи були застосовані предмети (такі, як ніж, пістолет, перцевий балон, кийок тощо)? ... – “Фізична сила застосовувалася.”

4. Чи був хто-небудь травмований? Якщо так, чи вимагала особа медичного огляду/лікування, і чи надавалося лікування? – “Травми були отримані.”

5. Ви бачили порушника? Ви зможете упізнати цю особу? – “Так.”

6. Хто-небудь підозрюється у кримінальному злочині? Якщо так, на яких підставах? Будь ласка, надайте інформацію про цю особу. – “Працівники [Вінницької колонії].”

7. Чи були будь-які свідки злочину? Що ви знаєте про них? – “Так, були.”

38.  Того ж дня заявник був допитаний у якості постраждалого. Він написав, що відмовлявся свідчити та потребував адвоката.

39.  Пізніше того ж дня прокурор також допитав працівників колонії, які заперечували застосування примусу до заявника. Вони стверджували, що його спроби отримати пільгове поводження у колонії були невдалими і тому він поводився провокаційно з метою дискредитації адміністрації.

40.  Також того ж дня заявник пройшов медичне обстеження, яке не виявило травм або гострих захворювань.

41.  Наступного дня слідчий зв’язався з Вінницьким центром надання правової допомоги стосовно бажання заявника мати адвоката. Відповідь центра полягала в тому, що було неможливо призначити адвоката в рамках правової допомоги заявнику, оскільки він мав статус постраждалого, а не підозрюваного або обвинуваченого. Слідчий проінформував заявника про це, і заявник стверджував, що мав намір скористатися послугами адвоката за власні кошти. Однак, він не зробив це та проінформував слідчого про те, що відмовлявся свідчити. В результаті цього, 7 жовтня 2013 року слідчий видав звіт, у якому стверджувалося, що за таких обставин було неможливо допитати заявника.

42.  8 жовтня 2013 року розслідування припинилося через відсутність доказів кримінального злочину.

43.  Заявник опротестував це рішення у судах, але марно. Його аргументи були надані у загальних поняттях: він стверджував, що з ним систематично жорстоко поводилися і що відеозаписи це доводили. Суди на двох рівнях юрисдикції відхилили його скаргу як необґрунтовану. Вони постановили, що слідчі приклали усі розумні зусилля для встановлення правди, у той час як заявник відмовився надати допомогу.

1. ОБМЕЖЕННЯ ДОВГОСТРОКОВИХ СІМЕЙНИХ ВІЗИТІВ

44.  У початку 2011 року заявник скаржився прокуратурі на те, що йому не дозволяли отримувати довгострокові візити від його матері. 9 лютого 2011 року Вінницька прокуратура відповіла заявникові, що він отримав п’ять короткострокових візитів від матері у 2010 році, що було максимальною кількістю, дозволеною відповідно до закону.

45.  Довічно ув’язнені отримали право на довгострокові сімейні візити 7 травня 2014 року (див. пункт 51 нижче).

46.  Відповідно до інформації, наданої Урядом, у 2018 році заявник отримав сім короткострокових візитів від друзів та сестри та один довгостроковий візит від матері. Уряд стверджував, що заявник не просив надати більше візитів.

1. ЮРИДИЧНІ РАМКИ

   1. КРИМІНАЛЬНИЙ КОДЕКС 2001

47.  Відповідне положення передбачає:

Стаття 64. Довічне позбавлення волі

“Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк...”

1. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИЙ КОДЕКС (2003)

48.  Стаття 110 Кримінально-виконавчого кодексу (надалі «Кодекс») передбачає, що короткострокові побачення у в’язниці тривають до чотирьох годин, а довгострокові візити – до трьох діб. Короткострокові побачення надаються з родичами або іншими особами та повинні відбуватися у присутності працівника в’язниці. Тривалі побачення надаються лише з близькими родичами та відбуваються у спеціально виділеній приватній кімнаті.

49.  Відповідно до статей 138 - 140 Кодексу, ув’язнені, які відбувають покарання на певний строк, мали право на одне коротке побачення на місяць та один тривалий сімейний візит кожні три місяці. Після виправлень, внесених 7 вересня 2016 року, ці положення стали мінімальним правом на побачення для ув’язнених з певними строками покарання у дільниці посиленого контролю. Особи, ув’язнені у дільниці ресоціалізації, мають право на одне коротке побачення на місяць та один тривалий сімейний візит кожні два місяці. Нарешті, ув’язнені особи з певним строком покарання, які знаходяться у дільниці соціальної реабілітації, мають право на будь-яку кількість коротких побачень за своїм бажанням та один тривалий сімейний візит на місяць.

50.  Відповідно до статті 151 Кодексу, особи, засуджені до довічного позбавлення волі, мали право на одне коротке побачення кожні шість місяців. Після виправлень, внесених 16 лютого 2010 року, вони отримали право на одне коротке побачення кожні три місяці.

51.  Стаття 151 Кодексу була згодом виправлена, виправлення набули сили 7 травня 2014 року і передбачали, що ув’язнені, засуджені до довічного позбавлення волі, мали право на одне коротке побачення на місяць та один тривалий сімейний візит кожні три місяці.

52.  Після подальших виправлень, які набули сили 7 вересня 2016 року, ув’язнені отримали право на один тривалий сімейний візит кожні два місяці.

1. ВІДПОВІДНІ ДОКУМЕНТИ РАДИ ЄВРОПИ

53.  Матеріали Ради Європи стосовно сімейних візитів до ув’язнених наводяться у справі Khoroshenko v. Russia ([GC], № 41418/04, §§ 58‑67, ECHR 2015).

54.  Відповідні уривки з Доповіді Уряду України про візит до України, який Європейський Комітет з питань запобігання катуванню та нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню (надалі КЗК) здійснив з 9 до 21 вересня 2009 року (CPT/Inf (2011) 29) містить наступне (виноски пропущено, оригінальний наголос):

“92. Що стосується можливості контакту з зовнішнім світом, Комітет вважає, що слід прикласти конкретні зусилля для запобігання розриву родинних зв’язків ув’язнених, засуджених до довічного позбавлення волі. Законодавство України продовжує накладати тяжкі обмеження на право довічно ув’язнених на побачення. Цей підхід суперечить загально прийнятому принципу про те, що незалежно від того, за який злочин порушники засуджені, вони відправляються до в’язниці в якості покарання, а не для отримання покарання.

Відвідування довічно ув’язнених відбувалися у спеціальних кабінках зі скляними перегородками, які не забезпечували фізичний контакт між ув’язненими та їх відвідувачами. Крім того, деякі довічно ув’язнені у колонії № 89 указали, що залишалися у кайданках протягом побачень. Як Комітет вже вказував у минулому, заковування у кайданки протягом побачення може вважатися поводженням, яке принижує гідність відповідного ув’язненого та його відвідувачів. Окрім цього, довічно ув’язнені особи не мали доступу до телефону.

Комітет закликає органи влади України суттєво підвищити права на відвідування для довічно ув’язнених осіб. Як правило, побачення повинні відбуватися за відкритих умов (тобто, за столом), побачення через перегородку повинні бути винятками. Крім того, заборонити довічно ув’язненим особам отримувати тривалі відвідування можна лише на основі індивідуальної оцінки ризику. На додаток до цього, працівники колоній повинні отримати чітко означені інструкції щодо того, що довічно ув’язнених осіб не слід тримати у кайданках протягом візитів. Необхідно вжити заходи для забезпечення того, щоб довічно ув’язнені особи мали доступ до телефону.

...

93. В цілому протягом візиту 2009 року делегація була проінформована про пропозиції щодо виправлення законодавства з метою поліпшення становища довічно ув’язнених осіб (тобто підвищення їх прав на побачення тощо, [...]). Однак, ці пропозиції постійно зустрічали політичний опір. Комітет спонукає органи влади України прийняти ці законодавчі пропозиції без подальших затримок.”

1. ПРАВО

   1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ З УМОВАМИ УТРИМУВАННЯ У ВІННИЦЬКІЙ КОЛОНІЇ

55.  Заявник скаржився на те, що знаходився під вартою в жахливих умовах у Вінницькій колонії. Він спирався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

“ Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.”

56.  Сторони надали суперечливі описи фізичних умов утримування заявника у Вінницькій колонії (див. пункти 7-18 вище).

57.  Суд повторив загальні принципи, які регулюють застосування статті 3 Конвенції до умов утримування під вартою у справі Muršić v. Croatia ([GC], № 7334/13, §§ 96-141, 20 жовтня 2016). Зокрема, він підтвердив, що значна відсутність простору в камері була вагомим чинником, який було необхідно прийняти до уваги для встановлення того, чи були умови утримування «такими, що принижували гідність» у розумінні статті 3 і чи могли вони виявити порушення, взяті окремо або разом з іншими недоліками.

58.  На додаток до необхідності мати достатній особистий простір, інші аспекти фізичних умов утримування мають значення при оцінці того, чи дотримують вони вимоги статті 3. До таких елементів входить доступ до вправ на свіжому повітрі, природного освітлення та повітря, доступність вентиляції, належна якість опалення, можливість користуватися туалетом на самоті, а також дотримання базових санітарно-гігієнічних вимог (див. Story and Others v. Malta, №№ 56854/13 та 2 інших, §§ 106 і 112, 29 жовтня 2015, та Muršić, цит. вище, § 140). Крім того, зобов’язання державних органів влади щодо захисту здоров’я та добробуту ув’язнених включає, зокрема, зобов’язання надавати належну їжу (див. Kadiķis v. Latvia (№ 2), № 62393/00, § 55, 4 травня 2006).

59.  Повертаючись до даної справи, Суд зазначає, що окрім тверджень у загальних поняттях про те, що його камери були малими (див. пункт 7 вище), заявник не скаржився на те, що перебував під вартою в умовах переповненості. Крім того, ані він, ані Уряд не надали жодних подробиць щодо розміру камер або кількості осіб, які в них знаходилися.

60.  Відповідно, на основі доводів сторін Суд вважає, що заявник не висунув аргументовану скаргу на переповненість.

61.  Що стосується інших аспектів, Суд зазначає, що заявник не підтримав свої твердження про погані санітарні умови жодними подробицями щодо того, на які камери він посилався і як довго він у них знаходився. Слід зазначити, що заявник погодився з твердженням Уряду про те, що умови в камері № 219, хоча б у 2019 році, були задовільними (див. пункти 11 та 13 вище). Крім того, він не заперечував точність звіту прокурора від 26 липня 2013 року, в якому стверджувалося, що з 2012 до 2013 року у Вінницькій колонії були відремонтовані дев’яносто сім камер (див. пункт 20 вище). Він також не надав жодних коментарів щодо того, чи вплинув цей ремонт на умови його тримання.

62.  Аналогічно, заявник не обґрунтував своє твердження про те, що йому не надавали мило, зубну пасту або засоби для гоління (див. пункт 7 вище). Він не прокоментував доводи Уряду про те, що в’язниця мала достатні запаси мила та прального порошку, в той час як інші предмети особистої гігієни придбалися за рахунок благодійності (див. пункт 14 вище). Такі умови самі по собі не викликають питання відповідно до статті 3 Конвенції.

63.  Що стосується умов на дворі для прогулянок, Суд зауважує, що заявник не прокоментував твердження прокурора про те, що занедбаний двір, показаний на відеозаписах заявника, більше не використовувався (див. пункт 20 вище). Самі відеозаписи не містять елементів, які б дозволили Суду прояснити це питання, і заявник не надав подальших подробиць щодо часу та обставин, за яких були зроблені відеозаписи. Оскільки заявник був єдиною особою на відео, і не були присутні ані інші ув’язнені, ані охоронці, і за відсутності подальших пояснень, Суд не може прийняти ці відео в якості доказів умов офіційних щоденних вправ заявника на свіжому повітрі.

64.  Нарешті, в тому, що стосується тверджень заявника про погану їжу в колонії, Суд зазначає, що в той час, як ненадання їжі відповідно до загальних таблиць та меню харчування у в’язницях може поставити під загрозу здоров’я ув’язнених (порівняйте з Rotaru v. Moldova, № 51216/06, § 37, 15 лютого 2011), не було встановлено, що це стосувалося даної справи. Суд також зауважує, що заявник приймав їжу тричі на день (порівняйте з Kadiķis, цит. вище, § 55, де ув’язнених годували лише раз на день), і немає жодних ознак того, що їжа була неїстівною або що її було занадто мало.

65.  Беручи це до уваги, Суд не може встановити, що загальні умови тримання заявника у Вінницькій колонії досягли рівня жорстокості, необхідного для класифікації поводження як нелюдське чи таке, що принижує гідність, у розумінні статті 3 Конвенції. Звідси випливає, що ця скарга є явно необґрунтованою та повинна бути відхилена відповідно до статті 35 §§ 3 (a) та 4 Конвенції.

1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ЗВ’ЯЗКУ ЗІ СТВЕРДЖУВАНИМ ЖОРСТОКИМ ПОВОДЖЕННЯМ З ЗАЯВНИКОМ ТА ВІДСУТНІСТЮ ЕФЕКТИВНОГО НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

66.  Заявник скаржився на те, що з ним тричі жорстоко поводилися і що не було ефективного національного розслідування цього питання. Він спирався на статтю 3 Конвенції (цит. у пункті 55 вище).

1. 1. Доводи сторін

      1. Що стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявником 25 вересня 2007 року

67.  Заявник стверджував, що офіцери конвою жорстоко побили його. Він підкреслив, що оскільки його очі були зав’язані і він був закований, він не міг навіть намагатися втекти (див. пункт 22 вище). Якщо б він намагався втекти, було б необхідно відкрити окрему кримінальну справу стосовно цього питання. Однак, йому не висунули обвинувачення у спробі втечі.

68.  Заявник також стверджував, що національне розслідування цього питання було поверхневим. Він стверджував, не надаючи подальших подробиць, що хоча мали місце неспростовні докази застосування проти нього сили, у відповідних звітах неправильно говорилося, що він не мав травм. Заявник вважав, що не були прикладені значні зусилля для встановлення того, що дійсно трапилося.

69.  У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник стверджував, що «усе ще міг продемонструвати шрами, які залишилися на його тілі, перелом ребра, який не загоївся, та відсутність деяких зубів».

70.  Уряд стверджував, що заявник не зазнав жорстокого поводження, і лише був закований у кайданки (див. пункт 23 вище).

71.  Уряд також стверджував, що національні органи влади розглянули скаргу заявника належним чином.

1. 1. 1. Що стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявником 18 червня 2009 року

72.  Заявник стверджував, що дійсною метою загального обшуку 18 червня 2009 року було залякування ув’язнених та спроба змусити їх відмовитися від скарг на адміністрацію колонії. Він також скаржився на те, що національні органи влади не розслідували твердження про жорстоке поводження.

73.  Уряд стверджував, що до заявника не застосовувалася фізична сила або засоби примусу. Уряд також стверджував, що національне розслідування було ефективним.

1. 1. 1. Що стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявником 29 листопада 2012 року

74.  Заявник стверджував, що зняті ним відеозаписи доводили, що він отримав травми. Він також наполягав, що національні органи влади формалістично відхилили його твердження про жорстоке поводження.

75.  Уряд підтвердив свої зауваження про те, що заявник не висунув ніяких скарг у цьому відношенні на національному рівні.

76.  Заявник стверджував, що доводи Уряду були неточними.

1. 1. Оцінка Суду

      1. Загальні принципи

77.  Твердження про жорстоке поводження повинні підтримуватися належними доказами (див. Labita v. Italy [GC], № 26772/95, § 121, ECHR 2000‑IV). При оцінці доказів Суд зазвичай застосовує стандарт доведення «поза розумним сумнівом» (див. Ireland v. the United Kingdom, 18 січня 1978, § 161, Серія А № 25). Однак, докази можуть випливати зі співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або аналогічних незаперечних презумпцій факту. Коли відповідні події знаходяться цілком або у значній частині в межах виключних знань органів влади, як у випадку з особами під контролем органів влади під вартою, виникатимуть сильні презумпції факту по відношенню до травм, отриманих протягом такого утримування. Дійсно, можна вважати, що тягар доведення для надання задовільного та переконливого пояснення полягає на органах влади (див. Ribitsch v  Austria, 4 грудня 1995, § 34, Серія А № 336, та Salman v. Turkey [GC], № 21986/93, § 100, ECHR 2000‑VII).

78.  Тому можна очікувати, що заявники нададуть хоча б детальний опис оскаржуваних фактів та нададуть – у найбільшій можливій мірі – деякі докази у підтримку своїх скарг (див. у якості прикладу, Kushnir v. Ukraine, № 42184/09, § 102, 11 грудня 2014, з подальшими посиланнями).

79.  Стаття 3 Конвенції призводить до позитивного зобов’язання провести офіційне розслідування у випадках, коли особа висуває обґрунтовану скаргу на жорстоке поводження (див. Assenov and Others v. Bulgaria, 28 жовтня 1998, § 102, Reports of Judgments and Decisions 1998‑VIII).

1. 1. 1. Застосування цих принципів у даній справі

         1. Що стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявником 25 вересня 2007 року

80.  Суд зазначає, що заявник надав розпливчастий та непослідовний опис подій 25 вересня 2007 року. Він стверджував, що невідомі особи напали на нього і що офіцери конвою довели свою неспроможність захистити його. У той же час заявник стверджував, що саме офіцери конвою жорстоко поводилися з ним (див. пункт 22 вище). Окрім тверджень у загальних термінах про те, що його побили, заявник не пояснив національним судам або Суду, що дійсно трапилося.

81.  Він також не вказав точні травми, які отримав у цьому випадку. Заявник також не прокоментував твердження прокурора в ухвалі від 12 лютого 2009 року про те, що в день стверджуваного інциденту він пройшов медичне обстеження, яке не виявило ніяких травм. Його запізнілий аргумент, наданий у відповідь на зауваження Уряду, про те, що він «усе ще міг продемонструвати шрами, які залишилися на його тілі, зламане ребро, яке не загоїлося, та відсутність деяких зубів», не висувався у національних органах влади, не мав фактичних подробиць та не підтримувався ніякими доказами (див. пункт 69 вище).

82.  Суд приймає до уваги деякі документи в матеріалах справи, з яких можна зробити висновок про те, що 25 вересня 2007 року дійсно мала місце сутичка між заявником та офіцерами конвою (див. пункти 24-28 вище). Однак, за відсутності будь-яких фактичних подробиць, наданих заявником, або доказів у підтримку його тверджень, Суд змушений відхилити його скаргу на жорстоке поводження як явно необґрунтовану.

1. 1. 1. 1. Що стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявником 18 червня 2009 року

83.  Окрім тверджень у загальних термінах про те, що він був побитий протягом загального обшуку того дня, заявник не надав ніяких фактичних подробиць (порівняйте Karabet and Others v. Ukraine, №№ 38906/07 та 52025/07, § 312, 17 січня 2013).

84.  Як і в попередньому випадку стверджуваного жорстокого поводження, заявник не вказав, чи отримав він будь-які травми.

85.  Відповідно, цю скаргу необхідно також відхилити, як явно необґрунтовану.

1. 1. 1. 1. Що стосується стверджуваного жорстокого поводження з заявником 29 листопада 2012 року

86.  Заявник продемонстрував два синці на своєму тілі у відеозаписі від 10 грудня 2012 року (див. пункт 32 вище). За конкретних обставин даної справи Суд не вважає, що заявник висунув обґрунтовану скаргу на жорстоке поводження на національному рівні, і тому не можна обвинувачувати державні органи влади у ненаданні належного пояснення цих травм.

87.  Хоча, всупереч тому, що стверджував Уряд (див. пункт 75 вище), заявник звертався зі скаргами до національних органів влади, він не надав їм жодної інформації щодо обставин, за яких він отримав ці травми. Спираючись на відповідний відеозапис, він стверджував, у національній прокуратурі та судах, а також у Суді, що зазнав жорстокого поводження, без надання подальших подробиць (див. пункти 34-43 вище). Він не стверджував у своїх доводах у Суді, що мали місце будь-які обставини, які б заважали йому пояснити, що з ним відбулося.

88.  Звідси випливає, що ця скарга також є необґрунтованою.

1. 1. 1. 1. Ефективність національного розслідування

89.  Беручи до уваги свої висновки (див. пункти 82, 85 та 88 вище), Суд не переконаний, що твердження про жорстоке поводження, висунуті заявником у національних органах влади і згодом протягом Страсбурзьких проваджень, були «аргументованими». Тому Суд вважає, що органи влади не були зобов’язані провести більш детальне розслідування ніж те, яке вони провели (див. Tanış v. Turkey (dec.), № 15442/08, § 51, 9 лютого 2016, з численними подальшими посиланнями).

1. 1. 1. 1. Висновок

90.  Відповідно, Суд відхиляє скаргу заявника на жорстоке поводження відповідно до матеріального та процесуального аспекту статті 3 Конвенції, як явно необґрунтовану, відповідно до статті 35 §§ 3 (a) та 4 Конвенції.

1. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

91.  Заявник скаржився на те, що абсолютна заборона тривалих сімейних візитів, яка існувала для довічно ув’язнених осіб в Україні до травня 2014 року, порушила його права відповідно до статті 8 Конвенції, яка передбачає:

“1.  Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

2.  Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.”

1. 1. Щодо прийнятності

92.  Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні статті 35 § 3 (a) Конвенції та не є неприйнятною за будь-яких інших підстав. Тому вона повинна бути проголошена прийнятною.

1. 1. Щодо суті

      1. Доводи сторін

93.  Заявник стверджував, що протягом біля десяти років після засудження він міг зустрічатися з родичами лише протягом нечастих коротких побачень.

94.  Він стверджував, що абсолютна заборона тривалих сімейних візитів, яка існувала до травня 2014 року, була позбавлена законної мети. Хоча офіційно вона виправдовувалася вимогами безпеки, на практиці залишалося невідомим, як такі надмірні обмеження можуть поліпшити безпеку у в’язницях. На думку заявника, фактичні події, а саме, поправки до законодавства, які набули сили у травні 2014 року та пізніше, доводили зворотне.

95.  Уряд стверджував, що відповідне втручання у права заявника відповідно до статті 8 Конвенції, було законним, оскільки ґрунтувалося на статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу, у формулюванні, актуальному на той час. Уряд також стверджував, що заборона тривалих сімейних візитів для довічно ув’язнених осіб служила законній меті запобіганню безладу та злочинності.

96.  Уряд також зауважив, що довічне позбавлення волі, до якого був засуджений заявник, було найбільш суворим покаранням, яке застосовувалося лише по відношенню до найбільш тяжких злочинів. Відповідно, значні обмеження були притаманні режиму такого тюремного вироку.

1. 1. 1. Оцінка Суду

97.  Суд у своєму прецедентному праві постановив, що ув’язнення, як будь-який інший захід, який позбавляє особу волі, призводить до притаманних обмежень приватного та сімейного життя ув’язнених. Однак, ключовою частиною права ув’язненого на повагу до сімейного життя є те, щоб органи влади дозволяли йому, або, за необхідності, допомагали йому підтримувати контакт з родиною (див. Khoroshenko, цит. вище, § 106).

98.  Вихідним пунктом для регулювання прав відвідування ув’язнених, у тому числі довічно ув’язнених, на європейському рівні є те, що національні органи влади повинні запобігти розриву родинних зв’язків та забезпечити довічно ув’язненим у розумній мірі добрий рівень контакту з родиною, побачення повинні організовуватися так часто та у настільки нормальних обставинах, наскільки це можливо (див. Khoroshenko, цит. вище, § 134, з подальшими посиланнями на відповідні документи Ради Європи).

99.  Суд зазначає, що в даній справі оскаржуване обмеження накладалося на заявника відповідно до статті 151 Кримінально-виконавчого кодексу, яка на той час передбачала для довічно ув’язнених лише короткі побачення, у той час як інші категорії ув’язнених також мали право на тривалі візити (див. пункти 49 та 50 вище). Відповідно, оскаржуване втручання мало правове підґрунтя в українському праві, і саме право було чітким, доступним та достатньо точним.

100.  Навіть якщо припустити, що втручання служило законній меті у розумінні статті 8 § 2, залишається розглянути, чи було воно пропорційним (див. Trosin v. Ukraine, № 39758/05, § 40, 23 лютого 2012, і Khoroshenko, цит. вище, § 139).

101.  Суд знає, що довічне позбавлення волі в Україні може застосовуватися лише за певні дуже тяжкі та небезпечні дії, і що в даній справі органи влади були повинні, зокрема, зберегти баланс між кількома приватними та громадськими інтересами (див. пункт 47 вище, та порівняйте з Khoroshenko, цит. вище, § 131).

102.  Однак, відповідне обмеження накладалося безпосередньо правом та стосувалося заявника лише у зв’язку з довічним позбавленням волі та незалежно від будь-яких інших чинників (див. пункт 50 вище). Суд постановив, що держава не має свободи розсуду при введенні обмежень загальним чином, без забезпечення будь-якого рівня гнучкості для визначення того, чи були обмеження у конкретних справах доречними або необхідними, особливо стосовно засуджених осіб у період після засудження (див. Khoroshenko, цит. вище, § 126).

103.  Слід зазначити, що до відповідного законодавства були згодом внесені поправки і відповідна заборона була знята. Однак, на той час вона впливала на заявника протягом багатьох років. Слід також зазначити, що КЗК рекомендував забороняти довічно ув’язненим отримувати тривалі візити лише на основі індивідуальної оцінки ризику (див. пункт 54 вище).

104.  Тому Суд робить висновок, що втручання у сімейне життя заявника, яке було результатом абсолютної заборони тривалих сімейних візитів до довічно ув’язнених осіб лише на підставі тяжкості вироку без індивідуальної оцінки ризику, як таке, було непропорційним меті, переслідуваній Урядом. Цю ситуацію також погіршували різні правила, які стосувалися умов відвідування в’язниць, такі, як заборона прямого фізичного контакту, розділення скляною перегородкою або металевими ґратами, тривала присутність охоронців протягом побачень, та обмеження максимальної кількості дорослих відвідувачів (див. Trosin, цит. вище, §§ 43-46).

105.  Поточних міркувань достатньо для того, щоб дозволити Суду досягти висновку про те, що мало місце порушення статті 8 Конвенції.

1. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 кОНВЕНЦІЇ

106.  Стаття 41 Конвенції передбачає:

“Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.”

1. 1. Відшкодування шкоди

107.  Заявник вимагав сплатити йому 50,000 євро (EUR) в якості відшкодування моральної шкоди.

108.  Уряд опротестував цю вимогу як необґрунтовану та надмірну.

109.  Суд вважає за доречне присудити заявникові 3,000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

1. 1. Відшкодування судових витрат

110.  Заявник також вимагав сплатити йому 5,240 євро в якості відшкодування за його судове представлення паном Кравцем у провадженнях у Суді, до яких входили: 5,200 євро за юридичну працю, плюс 40 євро в якості відшкодування витрат на копіювання. Заявник попросив перевести цю суму на банківський рахунок його представника. Для обґрунтування своєї вимоги він надав контракт про надання юридичних послуг з паном Кравцем, датований 4 квітня 2019 року, відповідно до якого він погоджувався сплатити представникові гонорар у розмірі 80 євро за годину після закінчення проваджень у Страсбурзі і лише у межах присудженої Судом суми відшкодування судових витрат. Заявник також надав рахунок-фактуру від 27 серпня 2019 року, згідно з яким він погоджувався сплатити пану Кравцю 5,200 євро за шістдесят п’ять годин праці. Крім того, він надав довідку від 24 червня 2019 року, яка підтверджувала, що пан Кравець заплатив 40 євро за копіювання.

111.  Уряд зауважив, що заявник ще не поніс ніяких судових витрат. Крім того, Уряд зазначив, що у справі не висувалися складні правові питання. Що стосується вимоги щодо відшкодування витрат на копіювання, Уряд залишив це питання на розсуд Суду.

112.  Відповідно до прецедентного права Суду, заявник має право на відшкодування судових витрат лише в тій мірі, в якій було доведено, що вони дійсно відбулися, були необхідними та розумними за обсягом. У даній справі, беручи до уваги документи у своєму розпорядженні та наведені вище критерії, а також той факт, що заявникові надавалася юридична допомога (див. пункт 2 вище), Суд присуджує заявникові 40 євро в якості відшкодування судових витрат. Ця сума повинна бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок його представника, пана Кравця, як заявник вимагав (див., наприклад, Khlaifia and Others v. Italy [GC], № 16483/12, § 288, 15 грудня 2016).

1. 1. Пеня

113.  Суд вважає розумним, що пеня повинна бути встановлена у розмірі граничної відсоткової ставки Європейського центрального банку, до якої слід додати три відсоткових пункти.

1. ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД, ОДНОГОЛОСНО,

1. Проголошує скаргу відповідно до статті 8 прийнятною, а решту заяви неприйнятною;

2. Постановляє, що мало місце порушення статті 8 Конвенції;

3. Постановляє, що

держава-відповідач повинна сплатити заявникові, упродовж трьох місяців, наступні суми, конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом, застосовним на дату виплати:

EUR 3,000 (три тисячі євро), плюс будь-який податок, який може бути стягнутий, в якості відшкодування моральної шкоди;

EUR 40 (сорок євро), плюс будь-який податок, який може бути стягнутий з заявника, в якості відшкодування судових витрат (сума повинна бути сплачена на банківський рахунок адвоката заявника, пана Кравця);

зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься пеня у розмірі граничної процентної ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

1. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Складено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 18 червня 2020 року, відповідно до правила 77 §§ 2 і 3 Регламенту Суду.

Віктор Соловейчик Йонко Грозев
Заступник секретаря Головуючий

Переклад Харківської правозахисної групи