Опис рішення Європейського суду з прав людини «Сатановська та Роджерс проти України»

Опис фактів

Мешканка України Марія Олександрівна Сатановська в 2010 році одружилась із громадянином Британії паном Р, разом вони мешкали в країні чоловіка, а в 2011 році вже мали спільного сина. 11 квітня 2012 року подружжя з дитиною поїхали до України. Через 3 дні чоловік вирішив повернутися додому, а дружину з сином залишив ще на тиждень, розраховуючи, що 22 квітня вони повернуться також. Але в обіцяну дату до Сполученого Королівства ніхто не приїхав, і в липні чоловік вирішує звернутися до суду з вимогою повернути йому дитину, стверджуючи що вона утримується в Україні примусово.

Пан Р. посилався на Гаазьку конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадання дітей, і стверджував, що не давав дозволу на перебування дитини в Україні. Думки суддів розійшлися щодо цієї справи. Районний суд став на бік жінки, вона була проти повернення сина в Британію, бо це може зашкодити його психіці. Апеляційний суд визнав більш справедливими доводи пана Р, і заключив, що дитина має повернутися в Британію. У відповідь на це жінка подала касаційну скаргу до Верховного суду для перегляду рішення. Справа тягнулася протягом шести років, декілька разів пройшла по колу внутрішніх судових інстанцій, які часом ставали на бік заявниці, а часом на бік громадянина Британії.

В ході справи жінка надала результати психологічних обстежень дитини, вони доказували тісний зв’язок сина із матір’ю, і що його розрив може мати наслідком тяжкі психологічні травми, що відіб’ється на житті дитини. Батько запевняв, що всю опіку над дитиною здійснював він, але в суді свої слова ніяк не довів. Нові факти були ураховані у справі, і 21 вересня 2016 року Апеляційний суд став на бік жінки.

Чоловік теж подав скаргу до Верховного суду, наполігши, що нижчі суди ігнорують Гаазьку конвенцію. За його словами, він не давав згоди на перебування дитини в Україні, і її утримування є незаконним. 29 серпня 2018 року остаточним рішенням Верховного суду стало повернення дитини до Сполученого Королівства. Суд заключив, що доводи жінки не можна віднести до виключень з Гаазької конвенції і в поверненні дитини додому немає серйозного ризику. Вичерпавши всі правові можливості в Україні, 27 лютого 2019 року пані Сатановська з сином звернулися до Європейського суду з прав людини. Їхні інтереси в Суді представляв київський адвокат Олександр Заруцький.

Позиція заявника

Марія Олександрівна визначила рішення Верховного суду порушенням її права на повагу до сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції, тому вона подала скаргу до ЄСПЧ. Марія стверджувала, що Верховний суд не прийняв до уваги ризик для психічного та фізичного стану її дитини при поверненні до Британії. За словами жінки, все життя саме вона займалася вихованням сина і проводила з ним найбільше часу, тому нескладно уявити яким стресом для дитини буде розлука з матір’ю. В ході справи, заявниця підкріплювала свої слова результатами психологічних обстежень, проведених з дитиною в 2013 та 2015 роках, вони довели, що дитина прив’язана до матері й їхні стосунки мають важливий вплив на майбутнє сина. Психолог був присутній на засіданні українського суду і підтвердив результати обстежень. Окрім цього заявниця надала в суді документи від органів опіки, в них йшлося що дитина добре адаптувалася до сім’ї матері, відвідує школу, отримує медичну допомогу і має належні умови проживання. Залишитися із сином в Україні Марію змусили проблеми зі здоров’ям, недостатність коштів та її британська віза, яка скоро добігала кінця.

Заявниця впевнена, що всі ці докази підпадають під виняток з Гаазької конвенції, зазначений в 13 статті пункту b, і через це за законом суд мав посилатися на статтю 8 Конвенції і стати на захист інтересів дитини а не навпаки.  

Позиція держави

За висновком Уряду, Верховний суд виніс справедливе рішення в цій справі, і в нього було достатньо підстав для рішення повернути дитину в Британію. Він наполягав, що заявниця не навела чітких причин, чим саме повернення додому загрожує дитині, тож суд врахував її аргументи не більш ніж припущенням, і вони не могли послужити виключенням із Гаазької конвенції. Окрім цього батько дитини звернувся із заявою про повернення дитини протягом одного року, тож адаптація дитини не може бути вагомим аргументом і дитина має повернутися додому. Тому Уряд визначив висновки Верховного суду обґрунтованими достатньо.

Оцінка справи Судом

Заявниця надала докази, яких вимагав від неї Суд, вона принесла висновки психологічних обстежень дитини та приводила на засідання психолога який працював з її сином, і той підтвердив ризик для здоров’я дитини в разі розлуки з матір’ю. Суд перевірив докази, і разом з протилежною стороною допитав психолога. Ці докази стали важливою частиною справи, і вони не мали бути забуті або відхилені. Європейський суд заключив, що рішення про повернення було прийнято за тими ж самими матеріалами, а про нові факти справи суд не згадував. Від Верховного суду не було жодного коментарю щодо достовірності та висновків про допит психолога або результатів обстежень, не було і причин, чому це не взяли до уваги. Не було також і аналізу слів заявниці щодо стану її здоров’я та фінансового стану, через які вона не повернулася в Британію. Про ключові докази справи нібито просто забули.

Європейський суд заключив, що Верховний суд безпідставно знехтував правом на сімейне життя заявників. Рішення було прийнято без ретельного розгляду заперечень заявниці, тому Верховний суд порушив статтю 8 Конвенції.

За рішенням Європейського суду упродовж 3 місяців Україна має виплатити заявникам дві тисячі сімсот тридцять євро відшкодування завданої шкоди. Далі заявниці необхідно звернутися до Верховного суду, щоб він скасував своє рішення на підставі рішення ЄСПЛ і направив справу на новий розгляд.

Рішення Європейського суду винесено 28 січня 2021 року, тобто Суд розглядав цю справу трохи менше двох років.